Рішенням господарського суду Волинської області (суддя Пахолюк В.А.) від 18.01.2010 року у справі № 6/41-71 позов задоволено: зобов’язано підприємця ОСОБА_2 звільнити на пішохідно-торговій зоні між вулицями Карпенко-Карого та Кравчука у м. Луцьку та повернути Приватній фірмі "Скорпіон-сервіс"торгівельну площу № НОМЕР_1 розміром 17,5 кв. м, яку підприємець ОСОБА_2 отримала згідно угоди про надання в користування торгових площ від 01.06.2008 року; стягнуто з підприємця ОСОБА_2 на користь Приватної фірми "Скорпіон-сервіс"203,00 грн. судових витрат по справі.

Відповідач –підприємець ОСОБА_2 з постановленим рішенням не погодилася, подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення по суті справи, оскільки вважає дане рішення незаконним, необґрунтованим і таким, що прийняте за неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які місцевий господарський суд вважав доведеними, невідповідності висновків суду обставинам справи, а також з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Свої вимоги скаржник аргументує, зокрема тим, що відповідно до ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України до приватних власників споруд (магазинів) перейшло і право користування тією частиною комунальної земельної ділянки, на якій ці споруди (магазини) розміщені, та частиною комунальної земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування цих споруд (магазинів). Вважає, що у позивача не було жодних підстав для передачі як в оренду так і в суборенду приватним власникам магазинів № № 23-89, в тому числі і магазину № НОМЕР_1, торгових площ, а тому посилається на нікчемність (недійсність) угоди про оренду (надання в користування) торгових площ, укладеної між позивачем та відповідачем.

Позивач –Приватна фірма "Скорпіон-сервіс" у відзиві на апеляційну скаргу (№ 55 від 03.03.2010 року) зазначає, що його відносини з відповідачем ґрунтувалися на угоді про надання в користування торгових площ, яка була розірвана у відповідності до п. 6.2 цієї угоди та чинного законодавства шляхом відмови позивача від неї, а намагання відповідача визнати цей пункт угоди недійсним в судовому порядку були відхилені місцевим господарським судом та вищестоящими судовими інстанціями. На підставі наведеного просить оскаржуване рішення господарського суду Волинської області залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Позивач участь уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 452229. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.02.2010 року явка представників сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалася. Враховуючи наведене, колегія прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні представником відповідача подано ряд заяв, зокрема, про застосування положень статті 6 Європейської Конвенції з прав людини і основних свобод, статті 35 Регламенту Європейського суду з прав людини, статті 59 Конституції України, статті 7 і статті 8 Цивільного кодексу України, статей 38, 40, 42, 44 Цивільного процесуального кодексу України, статей 56, 58, 59 Кодексу адміністративного судочинства України в контексті статті 4 Господарського процесуального кодексу України, а також статті 1 і 28 Господарського процесуального кодексу України, які колегією прийнято до уваги.

У задоволенні заяв представника відповідача про приєднання до матеріалів справи та витребування у позивача додаткових доказів по справі колегією відмовлено з урахуванням приписів ст. 101 ГПК України. Відхилено колегією і заяву представника відповідача про зобов’язання позивача уточнити предмет позову як таку, що не ґрунтується на вимогах ст. 22 та ч. 3 ст. 101 ГПК України.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Волинської області від 18.01.2010 року у справі № 6/41-71–залишити без змін, виходячи з наступного.

В результаті дослідження матеріалів справи колегією встановлено, що згідно розпорядження голови Луцької міської ради № 383РР від 16.11.2000 року, яке затверджене рішенням Луцької міської ради № 16/9 від 18.01.2001 року, ПФ "Скорпіон-сервіс"надано статус ринку.

22.04.2002 року між ПФ "Скорпіон-сервіс"та Луцькою міською радою на підставі рішення Луцької міської ради № 20/8 від 29.03.2002 року укладено договір оренди земельної ділянки строком на 25 років для будівництва та обслуговування торгово-пішохідної зони в районі Завокзального ринку між вулицями Кравчука та Карпенка-Карого, правомірність та чинність якого встановлено постановою Вищого господарського суду України від 17.09.2009 року у справі № 04/20-92 (а. с. 99-103). Ухвалою Верховного Суду України від 05.11.2009 року у порушенні касаційного провадження з перегляду вказаної постанови відмовлено (а. с. 109).

Порядок організації та здійснення торгівлі на ринках регулюються Правилами торгівлі на ринках, затвердженими спільним наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, МВС, ДПА, Держстандартом від 26.02.2002 року № 57/188/84/105, згідно п. 20 яких адміністрація ринку при наданні продавцям торгівельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду (про оренду торгівельних місць). Цими ж правилами (п. 13) визначено поняття "торгівельне місце"–це площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо.

01.06.2008 року між ПФ "Скорпіон-сервіс"та підприємцем ОСОБА_2 було укладено угоду про надання в користування торгових площ, згідно умов якої остання прийняла в платне строкове користування торгову площу (місце) № НОМЕР_1 розміром 17,5 м2 в торговому ряду пішохідно-торгової зони ринку ПФ "Скорпіон-сервіс"між вулицями Кравчука та Карпенка-Карого для встановлення тимчасової споруди і здійснення торгівельної діяльності з метою зберігання та продажу промислового або продовольчого товару. Передача іншій особі торгової площі без згоди сторін всупереч умовам угоди заборонена (п. 1.3 угоди).

Пунктами 6.1 та 6.2 цієї угоди передбачено, що вона вступає в дію з 01.06.2008 року та укладена до 31.12.2008 року, але кожна із сторін може відмовитися від угоди про надання в користування торгових площ в будь-який час, письмово попередивши другу сторону за один місяць.

Відповідність п. 6.2 угоди про надання в користування торгових площ від 01.06.2008 року вимогам законодавства України підтверджено рішенням господарського суду Волинської області від 04.06.2009 року у справі № 01/25-92 за позовом підприємця ОСОБА_2 до ПФ "Скорпіон-сервіс"про визнання вказаного пункту угоди недійсним, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2009 року.

Згідно п. 1.2 даної угоди передача торгівельної площі здійснена до підписання цієї угоди, що засвідчується підписами сторін під цією угодою.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що правовою підставою зайняття відповідачем торгової площі № НОМЕР_1 розміром 17,5 м2 в торговому ряду пішохідно-торгової зони ринку ПФ "Скорпіон-сервіс"між вулицями Кравчука та Карпенка-Карого була угода про надання в користування торгових площ від 01.06.2008 року.

Матеріалами справи, зокрема, наказом ПФ "Скорпіон-сервіс" № 15 від 03.10.2008 "Про відмову від угод про надання в користування торгових площ", листом-повідомленням (роз’ясненням) № 164 від 19.11.2008 року про розірвання вищевказаної угоди, актом про вручення цього повідомлення від 20.11.2008 року, підтверджується факт відмови позивача від угоди про надання в користування торгових площ від 01.06.2008 року в порядку, передбаченому сторонами у п. 6.2 цієї угоди.

У відповідності до вимог ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Зазначені норми кореспондуються із приписами ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У п. 3.16 угоди про надання в користування торгових площ від 01.06.2008 року сторони обумовили обов’язок відповідача передати позивачу в належному стані площі, вказані в п. 1.1 цієї угоди, протягом 2 днів після припинення дії договору.

Таким чином, зважаючи на те, що п. 6.2 угоди про надання в користування торгових площ від 01.06.2008 року передбачена можливість односторонньої відмови від цієї угоди у будь-який час, і враховуючи дотримання позивачем умов угоди щодо письмового попередження відповідача про таку відмову, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 651 ЦК України угоду, укладену 01.06.2008 року між ПФ "Скорпіон-Сервіс"та підприємцем ОСОБА_2, слід вважати розірваною, що в свою чергу свідчить про її припинення та відсутність у відповідача правових підстав для зайняття торгової площі, наданої в користування згідно цієї угоди.

Крім цього, місцевим господарським судом з урахуванням заяви про уточнення підстави позову вірно наголошено на тому, що у відповідача відсутні правові підстави для зайняття торгової площі, оскільки строк дії угоди від 01.06.2008 року закінчився 31.12.2008 року, а посилання відповідача на ч. 4 ст. 284 ГК України як на підставу пролонгації цієї угоди є безпідставним, оскільки позивач ще до закінчення строку дії угоди попередив відповідача про відсутність намірів продовжувати її на той самий строк.

На момент розгляду справи в господарському суді апеляційної інстанції у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про повернення відповідачем позивачу торгової площі, наданої в користування згідно угоди від 01.06.2008 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про підставність позовних вимог та зобов’язання підприємця ОСОБА_2 звільнити на пішохідно-торговій зоні між вулицями Карпенко-Карого та Кравчука у м. Луцьку та повернути Приватній фірмі "Скорпіон-сервіс"торгівельну площу № НОМЕР_1 розміром 17,5 кв. м, яку підприємець ОСОБА_2 отримала згідно угоди про надання в користування торгових площ від 01.06.2008 року.

Щодо посилань скаржника на недійсність (нікчемність) угоди про надання в користування торгових площ колегія вважає за необхідне зазначати наступне. В судовому порядку угода, укладена 01.06.2008 року між ПФ "Скорпіон-Сервіс"та підприємцем ОСОБА_2, недійсною не визнавалася. Скаржник ні під час вирішення спору в суді першої інстанції, ні апеляційної інстанції не довів існування чітко встановлених у ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України підстав для визнання угоди про надання в користування торгових площ від 01.06.2008 року недійсною. Крім того, відповідність п. 6.2 цієї угоди вимогам законодавства встановлено господарським судом першої та апеляційної інстанцій в процесі розгляду справи № 01/25-92, про яку вже зазначалося вище. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, скаржником не обґрунтовано, яким саме законом встановлена недійсність угоди від 01.06.2008 року, укладеної між позивачем та відповідачем, як і не доведено яким чином цей правочин порушує публічний порядок. Натомість, колегія наголошує на тому, що ст. 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Покликання скаржника в апеляційній скарзі на те, що відповідно до ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України до приватних власників споруд (магазинів) перейшло і право користування тією частиною комунальної земельної ділянки, на якій ці споруди (магазини) розміщені, та частиною комунальної земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування цих споруд (магазинів), також не приймаються колегією до уваги з огляду на наступне. Право користування торгівельною площею, визначення якої надано у Правилах торгівлі на ринках і на якій встановлена тимчасова ме талева конструкція (торгівельний павільйон), що як зазначає підприємець ОСОБА_2 в апеляційній скарзі належить їй на праві власності, виникло у неї на підставі угоди про надання в користування торгових площ від 01.06.2008 року та припинилося у зв’язку з припиненням дії цієї угоди. Торгівельний павільйон як тимчасова споруда не має ознак нерозділь ного його поєднання із земельною ділянкою, а тому господарський суд, зобов’язуючи підприємця звільнити від належної їй споруди торгівельну площу, не позбавляє її права власності на цю споруду.

Не заслуговують на увагу і твердження скаржника про не з’ясування судом першої інстанції на явності у позивача майнових прав на торгівельну площу, оскільки зазначені обставини не спростовують висновку суду про відсутність правових підстав користування торгівельною площею та пра вомірною вимогою про її звільнення. Позовна вимога про зобов'язання звільнити торгівельну площу у зв'язку з припиненням дії договору оренди, укладеного між сторонами у справі, не є такою, заявлення якої базується на праві орендодавця на майно, що передано в оренду.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 18.01.2010 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально необґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.