У 2008 році позивач, Державний комітет України з державного матеріального резерву, м. Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Відкритого акціонерного товариства "Сніжнянський завод хімічного машинобудування", м. Сніжне Донецької області, про зобов"язання повернути 74 тн. прокату мідного, стягнення 2188733 грн. 73 коп.

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.01.09 р. у задоволенні позовних вимог Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ до Відкритого акціонерного товариства "Сніжнянський завод хімічного машинобудування", м. Сніжне Донецької області було відмовлено у повному обсязі.

Позивач, Державний комітет України з державного матеріального резерву, м. Київ, з прийнятим рішенням не згоден, вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Донецької області від 13.01.2009р. скасувати та прийняти рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Відповідач, Відкрите акціонерне товариство "Сніжнянський завод хімічного машинобудування", м. Сніжне Донецької області, надав відзив на апеляційну скаргу, яким просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення –без змін.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої вимоги та заперечення щодо апеляційної скарги.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки відповідно до ст. 129 Конституції України одним з основних принципів судочинства є забезпечення апеляційного оскарження, ч. 2 ст. ст. 124 Конституції України передбачає право особи на захист судом її прав, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, які виникають у державі. Згідно ст. 2 Закону України "Про судоустрій", суд здійснює правосуддя у відповідності із принципом верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) і законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 Закону України "Про судоустрій" (3018-14) встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України (254к/96-ВР) та законами.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року (v0011700-76) №5 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини справи і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються двосторонніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.ст. 28-29 Закону Україну "Про судоустрій" та ст. 101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає справу та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтував свої позовні вимоги тим, що відповідач не забезпечив збереження 47 тн. прокату мідного, переданого йому на зберігання відповідно до Звіту - збережувального зобов’язання про наявність матеріальних цінностей за 2001 рік. Факт незбереження матеріальних цінностей позивач підтверджує наявним в матеріалах справи актом перевірки від 14.06.01р., в якому зазначено, що кількісна збереженість матеріальних цінностей мобрезерву не забезпечується.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до господарського суду Донецької області про зобов"язання відповідача повернути 74 тн. прокату мідного та стягнення штрафних санкцій в розмірі 2188733 грн. 73 коп.

Дослідивши фактичні обставини справи, вислухавши пояснення сторін, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правові норми, які підлягають застосуванню, матеріали справи, судова колегія дійшла висновку, що:

Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов"язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Законом України "Про державний матеріальний резерв" за №51/97-ВР від 24.01.1997 року (51/97-ВР) регулюються загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву. На виконання умов цього Закону, прийнято Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного матеріального резерву, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1129 від 08.10.97 р. (1129-97-п)

Статтею 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" встановлений порядок відпуску матеріальних цінностей з державного матеріального резерву та зазначено, що державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Порядок відпуску матеріальних цінностей з державного резерву регламентує ч. 2 ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" та п.п. 13-18 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного матеріального резерву.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв", державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Згідно з п. 3 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами.

Розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Держкомрезервом на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах (п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.97 "Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву" (1129-97-п) ).

Як зазначає позивач, до відповідача було доведено відповідне мобілізаційне завдання, але письмових доказів часу та порядку такого доведення суду не надано.

За умовами Положення про мобілізаційний резерв, затвердженого Постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 29.09.69р. (що діяла на момент доведення мобілізаційного завдання) та п.п. 9, 10 постанови Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.97 р. "Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву" (1129-97-п) , матеріальні цінності, що закладаються до державного резерву у відповідальних зберігачів, приймаються ними самостійно з дотриманням вимог, визначених Держкомрезервом, а також обумовлених договорами на їх поставку. Матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

Документом, що підтверджує закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання, є акт закладки матеріальних цінностей за формою №1.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами взагалі відсутні укладений договір про відповідальне зберігання матеріальних цінностей та відсутні акти закладки матеріальних цінностей за формою №1, що передбачені п.10 вищезазначеної постанови.

Відсутність договірних відносин між сторонами підтверджено також актом перевірки від 11.10.07 р., в якому вказано, що "договір на відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобрезерву між Держкомрезервом України та ВАТ "Сніжнянськхіммаш" відсутній".

Актом перевірки від 11.10.07 р. встановлено, що накопичення матеріальних цінностей мобрезерву проведено відповідно до затвердженої номенклатури і доведено підприємству листом від 09.11.82 р. №9466 Міністерства хімічного та нафтового машинобудівництва, але, як вбачається з матеріалів справи, позивач, як на підставу позовних вимог, посилається на іншу номенклатуру матеріальних цінностей, які підлягають накопиченню в мобілізаційному резерві, узгодженої начальником другого відділу Мінхіммашу 09.06.88р. та затвердженої листом Заступника міністра хімічного та нафтового машинобудування від 04.04.88р. № 1190с.

Отже, враховуючи наведене, судова колегія встановила, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що документом, який підтверджує факт закладення матеріальних цінностей є відповідний акт закладки матеріальних цінностей за формою №1, а Звіт –збережувальне зобов’язання про наявність матеріальних цінностей за 2001 рік є лише внутрішнім бухгалтерським документом і відповідно до діючого законодавства не може підтверджувати факт закладення матеріальних цінностей.

Крім того, позивач не довів ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, що ним надавалися відповідачу кошти на утримання матеріальних цінностей на підприємстві останнього.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази про передачу підприємству відповідача матеріальних цінностей на відповідальне зберігання; позивачем не було надано до суду першої інстанції письмової вимоги з проханням повернути матеріальні цінності та докази її направлення на адресу відповідачу; відсутні докази, на підставі чого позивач передав відповідачу товарно-матеріальні цінності на відповідальне зберігання та не було надано до господарського суду акту закладки товарно-матеріальних цінностей за формою №1, то судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу у задоволенні його позовних вимог про зобов"язання негайно повернути 74 тн. прокату мідного та стягнення штрафних санкцій в розмірі 2188733 грн. 73 коп. через недоведенність. Крім того, на відміну від штрафу, який передбачений Законом, можливість застосування такої штрафної санкції, як пеня, повинна бути оформлена в письмовому вигляді у договорі.

Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 13.01.2009 року у справі № 36/219 ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ на рішення господарського суду Донецької області від 13.01.2009 року у справі № 36/219 залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 13.01.2009 року у справі № 36/219 –без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в п’ятиденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у місячний строк.