Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціальне боргове управління", у вересні 2008 р. звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за агентськими договорами у розмірі 199604,62 грн., в тому числі: за агентським договором № К-40-08 від 19.02.2008 р. –140583,22 грн. з урахуванням індексу інфляції –8205,75 грн. та 3% річних –1642,94 грн.; за агентським договором № К-41-08 від 19.02.2008 р. –41867,61 грн. з урахуванням індексу інфляції –301,61 грн. та 3% річних –225,89 грн.; за агентським договором № К-42-08 від 19.02.2008 р. –4814,32 грн. з урахуванням індексу інфляції –7,22 грн. та 3% річних –20,57 грн.; за агентським договором № К-44-08 від 29.02.2008 р. –1923,68 грн. з урахуванням індексу інфляції –17,38 грн. та 3% річних –12,42 грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 15 січня 2009 року по справі № 5/581-08 (суддя Гудим В.Д.) у задоволенні позову відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 19 січня 2009 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи. Так, як стверджує позивач, оскаржуваним рішенням не враховано, що умовами договору не встановлено чіткого порядку передачі відповідачеві рахунків. Тобто, належним способом такої передачі є і факс, і пошта, і передача через кур'єрів. Саме так відповідач і отримував рахунки. Позивач зазначає, що незважаючи на вищенаведене, ним, з метою усунення будь-яких сумнівів щодо отримання відповідачем рахунків, 29.12.2008 р. додатково на адресу відповідача направлені рахунки замовленою кореспонденцією, що безпідставно не було враховано судом першої інстанції. Посилання ж відповідача та суду на відсутність будь-яких записів у книзі реєстрації вхідної кореспонденції відповідача, як на доказ неотримання ним відповідних рахунків, позивач вважає безпідставним, оскільки така книга є виключно внутрішнім документом підприємства і дослідити правильність її заповнення неможливо. Позивач вважає, що відповідач мав можливість не вносити отримані рахунки в книгу з різних причин, переписати книгу для її представлення у судовому засіданні, тощо. Також позивач наголошує на підписаний відповідачем графік погашення заборгованості від 21.05.2008 р., де чітко встановлені суми заборгованості та строки її погашення.

У наданих суду апеляційної інстанції письмових поясненнях до апеляційної скарги позивач додатково вказує, що судом першої інстанції не розглянута його заява про збільшення позовних вимог.

Відповідач проти вимог апеляційної скарги заперечує, вважає апеляційну скаргу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції таким, що прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просить його залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що позивачем не доведено факту направлення на адресу відповідача відповідних рахунків по сумам, що є предметом позовних вимог, зі свого боку відповідач стверджує, що такі рахунки до порушення провадження по справі він не отримував від позивача взагалі, а тому і не є таким, що порушив права позивача. Надсилання ж рахунків під час розгляду справи, на думку відповідача, не може бути підставою для задоволення позовних вимог, однак, надає позивачу право на звернення до суду в майбутньому з відповідним позовом у разі, якщо такі рахунки не будуть оплачені. При цьому, як вбачається із матеріалів справи та відзиву на апеляційну скаргу, суму комерційної винагороди відповідач не оскаржує, а лише посилається на передчасність позовних вимог.

В судовому засіданні 23 березня 2009 р. оголошувалась перерва до 01 квітня 2009 р.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в межах ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне:

звертаючись до господарського суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача заборгованості, позивач посилався на те, що між ним та відповідачем існували договірні стосунки на підставі укладених договорів, за якими, за даними позивача рахується заборгованість з оплати послуг.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, місцевий господарський суд посилався на їх необґрунтованість та непідтвердженість матеріалами справи, оскільки позивачем не надано доказів направлення на адресу позивача рахунків на оплату у відповідності до положень укладених договорів, а оглянутий у судовому засіданні оригінал книги вхідної документації відповідача за 2008 р. не містить записів про отримання таких рахунків. Господарським судом не прийнято в якості доказів по даній справі надані позивачем копія фіскального чеку від 29.12.2008 р. № 3675 з описом вкладення в цінний лист та копія повідомлення про отримання поштового відправлення (відповідних рахунків на адресу відповідача), оскільки такі дії позивачем здійснені вже після порушення провадження по справі (позов подано у вересні, а рахунки направлені в кінці грудня). На підставі вищенаведеного, місцевим господарським судом зроблені висновки, що позивачем не надано доказів порушення відповідачем договірних зобов'язань, оскільки умовами цих договорів передбачено, що зобов'язання по оплаті у відповідача виникають після надсилання відповідачеві рахунків.

У відповідності до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

З урахуванням положень вищенаведеної статті, колегією суддів встановлено, що відповідно до умов укладених між сторонами Агентських договорів № К-40-08 від 19.02.08 р., № К-41-08 від 19.02.08 р., № К-42-08 від 19.02.08 р., № К-44-08 від 29.02.08 р. відповідач доручає, а позивач зобов'язується за дорученням, від імені та за агентську винагороду здійснити фактичні та юридичні дії із стягнення простроченої заборгованості на користь відповідача. Відповідач в свою чергу зобов'язується оплатити надані послуги на умовах передбачених договорами.

Відповідно до п. 2.2.6 названих агентських договорів, відповідач зобов'язаний щомісячно сплачувати позивачеві комісійну винагороду згідно додаткової угоди №1 та наданого реєстру платежів на підставі рахунку позивача, протягом 3-х робочих днів з моменту його отримання.

Фактично, наявними у справі матеріалами підтверджується факт надання позивачем послуг відповідачеві, факт складання та підписання відповідних реєстрів та звітів.

Відповідачем не оскаржуються суми заявленої до стягнення винагороди, а лише заперечується факт направлення на його адресу та отримання ним відповідних рахунків, які і є підставою для здійснення розрахунків. Тобто, відповідач вважає, що у нього не настав строк оплати за договорами.

Таким чином, колегія суддів вважає, що заявлені до стягнення суми комісійної винагороди за агентським договором № К-40-08 від 19.02.2008 р. у розмірі 140583,22 грн., за агентським договором № К-41-08 від 19.02.2008 р. у розмірі 41867,61 грн., за агентським договором № К-42-08 від 19.02.2008 р. у розмірі 4814,32 грн., за агентським договором № К-44-08 від 29.02.2008 р. у розмірі 1923,68 грн. є доведеними матеріалами справи та не оскаржуються відповідачем.

Згідно з положенням ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З урахуванням положень вищенаведених статей та умов укладених між сторонами договорів, колегія суддів дійшла висновку, що підставою для здійснення відповідачем розрахунків з позивачем є факт отримання відповідачем рахунків про оплату грошових сум.

Разом з тим, позивачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано доказів направлення на адресу відповідача відповідних рахунків на сплату сум комісійної винагороди.

Колегія суддів погоджується з твердженнями позивача щодо того, що умовами укладених договорів не передбачено чіткого порядку передачі відповідачеві рахунків, однак, колегія суддів зазначає, що позивачем взагалі не надано будь-яких доказів, які б свідчили про такі його дії: передача рахунків факсом, поштою, через кур'єрів. При цьому, колегія суддів зазначає, що обов’язок доведення відповідного факту покладений саме на позивача.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що дослідженням матеріалів справи підтверджено факт отримання відповідачем частини рахунків по спірним сумам, які є предметом позовних вимог, а саме: рахунку № 00036 від 17.04.2008 р. за договором № К-40-08 на суму 48008,22 грн. (з яких заявлено до стягнення 4008,22 грн., з урахуванням сум оплати), рахунку № 00052 від 19.05.2008 р. за договором № К-40-08 на суму 71470,99 грн., рахунку № 00053 від 19.05.2008 р. за договором № К-41-08 на суму 18756,04 грн.

Відповідний факт підтверджується тим, що після отримання цих рахунків відповідачем здійснювалась часткова оплата грошових коштів із зазначенням у якості підстави платежу таких рахунків (т. 3 арк. справи 96-100) та підписаним між сторонами по даній справі 21.05.2008 р. графіком погашення заборгованості, відповідно до якого сторони підтвердили факт наявності заборгованості за вищепереліченими трьома рахунками і змінили строки погашення заборгованості за ними (т. 3 арк. справи 95).

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення грошових коштів по рахункам № 00036 від 17.04.2008 р. за договором № К-40-08 на суму 4008,22 грн., № 00052 від 19.05.2008 р. за договором № К-40-08 на суму 71470,99 грн., рахунку № 00053 від 19.05.2008 р. за договором № К-41-08 на суму 18756,04 грн. (всього –94235,25 грн.) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В частині ж нарахованих на таку суму заборгованості сум інфляційних та річних, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог у цій частині, оскільки розрахунки зроблені позивачем без врахування змінених на підставі графіку погашення заборгованості строків такого погашення.

В іншій частині позовних вимог колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів направлення та отримання відповідачем рахунків на оплату, які є підставою для здійснення платежів, а надані до справи матеріали не дають можливості встановити, що такі рахунки (00046, 00074, 00088, 000112 за договором № К-44-08 –т. 1 арк. справи 35, 00045, 00075, 00087, 000111 за договором № К-42-08 –т. 1 арк. справи 55, 00072, 00100, 00120 за договором № К-40-08 –т. 1 арк. справи 84, 00035, 00071, 00099, 000119 за договором № К-41-08 –т. 1 арк. справи 106) відповідачем були отримані.

Тобто, позовні вимоги в іншій частині є такими, що заявлені передчасно.

Що ж стосується посилання позивача на доведеність факту направлення замовленою кореспонденцією на адресу відповідача рахунків, що підтверджується копією фіскального чеку від 29.12.2008 р. № 3675 з описом вкладення у цінний лист, а також копію повідомлення про вручення поштового відправлення, колегія суддів зазначає, що господарським судом обґрунтовано не прийняті до уваги подані позивачем матеріали в якості належних доказів, оскільки рахунки надіслані відповідачеві в кінці 2008 року і отримані відповідачем тільки в січні 2009 року, а позов подано 11 вересня 2008 року.

Згідно зі статтею 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб‘єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств, організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто, для звернення до суду з позовною заявою необхідно, щоб право особи було порушеним на момент такого звернення.

Системний аналіз вищезазначених статей та матеріалів справи свідчить про те, що право позивача на момент подання позову не було порушеним. Разом з тим, позивач не позбавлений права на повторне звернення до суду з позовом у разі, якщо у встановлений договором та законом строк відповідач не здійснить оплату направлених на його адресу 29.12.2008 р. рахунків. При цьому, підстави та предмет позову будуть іншими, з урахуванням строків направлення рахунків, дати нарахування інфляційних та річних та можливої оплати (у разі її здійснення).

Що ж стосується посилання позивача на направлення рахунків разом з залученими до матеріалів справи претензіями, колегія суддів зазначає, що відповідне не підтверджується матеріалами справи, а тому такі твердження позивача не приймаються судом у якості належних доказів. Колегія суддів вважає, що позивачем взагалі не доведено і самого факту направлення на адресу відповідача претензій ( т. 1 арк. справи 37-38, 57-58, 86-87, 108-109), оскільки такі претензії датовані 08.08.2008 р., а додане до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 3 арк. справи 130) свідчить про отримання відповідачем рекомендованої кореспонденції лише 14.08.2009 р. та з нього не вбачається, що відповідачем отримані саме претензії та рахунки на оплату. Відповідач же такий факт заперечує.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що неналежне ведення працівниками позивача діловодства на підприємстві позбавило його можливості довести в суді свої позовні вимоги наданням належних та допустимих доказів, що й призвело до часткової відмови у задоволенні позовних вимог.

Одночасно, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду справи нею було встановлено і неналежне ведення діловодства працівниками відповідача.

Так, оглядом у судовому засіданні оригіналу книги вхідної кореспонденції та залученої до матеріалів справи копії цієї книги встановлено, що працівниками відповідача не у повній мірі вносяться у цю книгу записи про отримання вхідної кореспонденції.

Як встановлено із матеріалів справи (т. 1 арк. справи 111) представником позивача отримано від суду ухвалу про порушення провадження по справі 19.09.2008 р., однак запису про таку ухвалу книга реєстрації вхідної кореспонденції не містить. Так само, відповідна книга не містить запису про отримання від позивача будь-якої кореспонденції 14.08.2008 р. (т. 3 арк. справи 130).

Відповідні порушення працівниками відповідача порядку ведення та заповнення книги вхідної кореспонденції також надали суду апеляційної інстанції підстави вважати доведеним факт отримання відповідачем рахунків №№ 00036, 00052, 00053, про які запису в книзі не міститься, однак, по яким відповідач здійснював часткову оплату коштів з посиланням на номер та дату рахунку, та по яким між сторонами складений графік погашення заборгованості.

Що ж стосується посилання позивача про те, що судом не було враховано подану ним заяву про збільшення позовних вимог:

перевіркою матеріалів справи встановлено, що рішення суду по оскаржуваній справі прийнято 15 січня 2009 р. за участю представників обох сторін. Представником позивача у даному судовому засіданні не було заявлено жодних клопотань про розгляд такої заяви, про що свідчить як протокол судового засідання, так і оскаржуване рішення (т. 2 арк. справи 142-145). Заперечень на протокол у встановленому законом порядку позивачем не надано.

До матеріалів справи дійсно залучено заяву позивача про збільшення позовних вимог, в якій додатково заявлено до стягнення 32671,56 грн. по спірним договорам згідно виставлених рахунків за серпень та вересень 2008 р. (№№ 000136-000139, 000160-0001630), однак, ця заява надійшла на адресу суду та зареєстрована канцелярією суду 16 січня 2009 р., тобто, після закінчення провадження по справі та винесення оскаржуваного рішення (т. 3 арк. справи 1-33), що позбавило суд першої інстанції можливості її розглянути.

Неповідомлення ж представника позивача про направлення цієї заяви, неподання суду доказів відповідного, позбавило суд першої інстанції можливості відкласти розгляд справи чи оголосити перерву для розгляду такої заяви, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості її розглянути, оскільки такі вимоги не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

На підставі вищевикладеного та з урахуванням положень ч. 2 ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового скасування оскаржуваного судового рішення, як такого, що прийняте при неповному з‘ясуванні обставин справи (в частині стягнення 94235,25 грн. основного боргу). В іншій частині рішення суду є таким, що прийняте без порушень норм матеріального і процесуального права та його висновки відповідають фактичним обставинам справи у зв‘язку з чим підстав для скасування рішення суду в іншій частині колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України,

Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 15 січня 2009 р. по справі № 5/581-08 в частині відмови у задоволенні позову в сумі основного боргу 94235,25 грн. скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумикомунтранс"(40007 м. Суми вул. Менжинського,3 Код 05514620 р/рахунок 26004000161 в відділенні СФ КБ "Західінкомбанк"МФО 337999) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальне боргове управління"(02099 м. Київ вул. Бориспільська, 9 корп. 57/1 а/с 167 Код 34937511 р/рахунок 26000301331382 в філії "Шевченківське"відділення Промінвестбанку"МФО 322216) 94235, 25 грн. заборгованості, 942,35 грн. держмита за подання позовної заяви, 55,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 471,18 грн. держмита за подання апеляційної скарги.