розглянувши апеляційну cкаргу Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (ЗАТ) в особі філії "Відділення Промінвестбанку в місті Іршава Закарпатської області"від 02.02.2009 року № 46 (вх. № 64 від 09.02.2009 року)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2009 року

у справі № 7/179

за позовом Фінансового управління Іршавської районної державної адміністрації, м.Іршава, Закарпатська область

до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (ЗАТ), м.Київ, в особі філії "Відділення Промінвестбанку в місті Іршава Закарпатської області", м.Іршава

про стягнення 41311,48 грн. пені.

за участю представників сторін: від позивача –не з"явився, від відповідача –Мешко В.М.

Представнику відповідача роз‘яснено права і обов‘язки передбачені ст.ст. 22, 28 ГПК України.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2009 року у справі № 7/179 задоволено позов Фінансового управління Іршавської районної державної адміністрації до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (ЗАТ), м.Київ, в особі філії "Відділення Промінвестбанку в місті Іршава Закарпатської області: стягнено 41311,48 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань. Крім цього, відшкодовано позивачу за рахунок відповідача судові витрати: 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням місцевого суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Зокрема, в апеляційній скарзі № 46 (вх. № 64 від 09.02.2009 року) Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (ЗАТ), м.Київ, в особі філії "Відділення Промінвестбанку в місті Іршава Закарпатської області"(надалі - Банк) не погоджується з даним рішенням місцевого господарського суду, вважає, що воно підлягає скасуванню, з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 58, 85 Закону України "Про банки та банківську діяльність", якою чітко зазначено, що на час дії мораторію не нараховується пеня за несвоєчасне виконання зобов"язань Банку.

Фінансове управління Іршавської районної державної адміністрації (позивач у справі, надалі –Фінансове управління) вимоги апеляційної скарги заперечило з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (вх. № 2092 від 27.03.2009 року). Просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2009 року у справі № 7/179 залишити без змін.

Позивач в судове засідання явку представника не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що стверджується поштовим повідомленням про вручення йому під розписку ухвали суду від 16.02.2009 року, а тому, враховуючи положення ст.ст. 33, 43, 99, 101 ГПК України, колегія суддів апеляційного суду вважає, що нею забезпечено право позивача на участь в судовому засіданні, та вважає за можливе прийняти в даному судовому засіданні, за наслідками здійснення апеляційного провадження по перегляду рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2009 року у справі № 7/179, відповідної постанови.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази у справі, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.

Відповідно до договору про відкриття "Депозитної лінії"№ 50 від 06.06.2008 року, укладеного між сторонами, позивачем згідно платіжного доручення від 09.06.2008 року було перераховано на депозитний рахунок № 254623012126860, а відповідачем прийнято грошові кошти в сумі 3000000 грн. За користування депозитом, розміщеним позивачем на депозитному рахунку, відповідач зобов"язувався сплачувати проценти з розрахунку 18,6% річних (п. 1.1, 1.2). Термін дії депозиту з 10 червня 2008 року по 11 вересня 2008 року (п. 1.4). Пунктами 2.2 та 3.1.3 Договору, Банк зобов"язувався на підставі доручення позивача забезпечити повернення депозиту або його частини шляхом перерахування його на рахунок № 31428013104805 в ГУДКУ у Закарпатській області. За прострочення виконання грошового зобов"язання, відповідно до п. 4.1 Договору, винна сторона зобов"язана сплатити іншій стороні за кожний день прострочення пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, але не більше облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Додатковою угодою № 1 від 09.09.2008 року про пролонгацію договору про відкриття "Депозитної лінії"№ 50 від 06.06.2008 року, сторони продовжили строк дії договору про відкриття "Депозитної лінії"№ 50 від 06.06.2008 року до 13.10.2008 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виставив відповідачу платіжне доручення № 2 від 13.10.2008 року про повернення депозиту. Листами від 27.10.2008 року № 492, від 30.10.2008 року № 505, від 31.10.2008 року № 506 позивач пред"являв відповідачу вимоги про повернення грошових коштів, розміщених на депозитному рахунку, по договору про відкриття "Депозитної лінії"№ 50 від 06.06.2008 року, в зв"язку з закінчення строку його дії, однак відповідач виконав свої зобов"язання по зазначеному Договору щодо повернення коштів лише 04.11.2008 року, тобто з простроченням в 21 день (з 14 жовтня по 3 листопада 2008 року включно).

За прострочення повернення грошових коштів згідно Договору, як вбачається з позовної заяви, розрахунку пені (а.с. 2-4, 7), Фінансовим управлінням нараховано Банку згідно п. 4.1 Договору пеню за період з 14 жовтня 2008 року по 3 листопада 2008 року включно в розмірі 41311,48 грн.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Як вбачається з відзиву на позовну заяву від 23.12.2008 року, апеляційної скарги, відповідач заперечує проти стягнення з нього пені, посилаючись на те, що постановою Правління Національного банку України від 07.10.2008 року № 308 (v0308500-08) призначено тимчасову адміністрацію в Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (ЗАТ)"та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а відповідно до ст. 85 Закону України "Про банки та банківську діяльність"на час дії мораторію не нараховується неустойка по зобов"язаннях Банку.

Однак, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність зазначених доводів відповідача.

Відповідно до ст. 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність"від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ, банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади. Учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.

Статтею 85 вищенаведеного Закону передбачено випадки, коли встановлюється мораторій, та вказано зобов"язання, до яких він застосовується.

Так, ч. 1 зазначеної статті, передбачено право Національного банку України на введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації на строк не більше шести місяців для сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку. При цьому, частиною 2 цієї ж статті, вичерпно встановлено зобов"язання, на які поширюється мораторій, а саме зазначено, що мораторій поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

В даному спорі, як встановлено вище, строк виконання Банком зобов"язання по повернення позивачу депозиту настав, згідно умов п. 2.2, 3.1.3 Договору - 14.10.2008 року, тоді як тимчасова адміністрація була призначена 07.10.2008 року, тобто ще до настання строку виконання зобов"язання по Договору.

За наведеного, висновок суду першої інстанції про те, що на зобов"язання відповідача про повернення коштів позивачу по договору про відкриття "Депозитної лінії"№ 50 від 06.06.2008 року дія мораторію не поширюється, є таким, що відповідає вимогам ст.ст. 58, 85 Закону України "Про "Про банки та банківську діяльність".

Посилання скаржника на положення п. 2 ч. 3, ч. 5 ст. 85 Закону України "Про "Про банки та банківську діяльність"в підтвердження неможливості нарахування Банку пені та її стягнення, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки, виходячи зі змісту цієї статті Закону, зазначені норми застосовуються до тих зобов"язань, на які поширюється дія мораторію.

Враховуючи вищенаведене, рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2009 року у справі № 7/179 відповідає чинному законодавству, матеріалам і фактичним обставинам справи, і підстав для його скасування немає.