КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.04.2009 № 35/81-45/197т
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Приступа М.Є. (дов. №1335/0/4-09 від 23.03.2009 р.)
від відповідача -Дика Н.В. (дов. №4 від 19.04.2007 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Дніпротрансбуд"
на рішення Господарського суду м.Києва від 06.11.2008
у справі № 35/81-45/197т (суддя
за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву
до ВАТ "Дніпротрансбуд"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про повернення самовільно використаних матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та сплату штрафних санкцій у розмірі 201986,31 грн.
ВСТАНОВИВ:
Державний комітет України з державного матеріального резерву (далі затекстом – позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Дніпротрансбуд" (далі за текстом – ВАТ "Дніпротрансбуд", відповідач) про повернення самовільно використаних матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та сплату штрафних санкцій у розмірі 201986,31 грн. за порушення правил і умов зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву.
Рішенням Господарського суду м. Києва у справі №35/81-45/197 від 06.11.2008 р. позов задоволено повністю. Зобов’язано відповідача повернути до державного резерву самовільно використані матеріальні цінності на загальну суму 188596,00 грн., з зазначенням найменування, одиниці виміру, кількості, ціни станом на 10.10.2001 р. (без ПДВ) грн., вартістю самовільно використаних матеріальних цінностей. Стягнуто з відповідача на користь позивача 188596,00 грн. – штрафу, 13390,31 грн. – пені.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва у справі №35/81-45/197 від 06.11.2008 р., прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Підставою для скасування рішення суду відповідач зазначив неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду фактичним обставинам та матеріалам справи, а також порушення судом норм матеріального права. При цьому апеляційна скарга мотивована тим, що Відкрите акціонерне товариство "Дніпротрансбуд" створено відповідно до Постанови КМУ "Про затвердження порядку перетворення у процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства" №686 від 07.12.1992 р. (686-92-п) Під час створення відповідача в процесі приватизації матеріальні цінності не були йому передані по акту, а тому правові підстави до покладання на нього спеціальної відповідальності по мобілізаційних зобов’язаннях відсутні.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 06.11.2008 р. у справі №35/81-45/197 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2009 р. у справі №35/81-45/197 – без змін, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
На відповідальному зберіганні відповідача знаходяться матеріальні цінності мобілізаційного резерву, які є державною власністю і перебувають в оперативному управлінні позивача.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв", відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Статтею 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.
Управління державним матеріальним резервом здійснює Державний комітет України з державного матеріального резерву, який відповідно до Указу Президента України №603/2001 від 07.08.2001 р. (603/2001) є правонаступником Державного агентства з управління державним матеріальним резервом.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.
01 січня 2004 року набув чинності Господарський кодекс України (436-15) . Згідно з пунктом 4 статті 13 цього Кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади можуть встановлювати державні завдання, що є обов'язковими для суб'єктів господарювання.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України (436-15) , цей Кодекс застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до вимог цього Кодексу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України (436-15) , зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Відповідно до статті 151 ЦК УРСР, що регулював дані правовідносини з моменту їх виникнення та до набрання чинності ГК України (436-15) , в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от, передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР, що кореспондується із ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з адміністративних актів.
Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникнути, в тому числі, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, та з акту управління господарською діяльністю.
Відповідно до п. 3 та п. 4 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.
Отже, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву (в даному випадку мобілізаційне завдання виступає адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер, але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву) на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №100-03 від 29.01.1998 р., якою затверджено "Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобрезерву", Положення про мобілізаційний резерв, затвердженого постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 29.09.1969 (має гриф "таємно") мобілізаційний резерв матеріальних цінностей створюється підприємствами в мирний час відповідно до встановлених мобілізаційних завдань. Норми накопичення матеріальних цінностей встановлюються за номенклатурами та обсягами, визначеними міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.
Відповідач відповідно до затвердженої номенклатури і норм накопичення отримав завдання про зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Згідно з Указом Президента України № 1039/95 від 14.11.1995 р. (1039/95) "Про заходи щодо поліпшення роботи з мобілізаційної підготовки народного господарства України" (має гриф "дск") визначено, що підприємства, установи, організації всіх форм власності в разі зміни форми власності, власника, організаційної форми підприємницької діяльності чи підпорядкованості виконують раніше визначене їм мобілізаційне завдання.
За таких обставин, відповідач зобов’язаний зберігати матеріальні цінності мобілізаційного резерву до моменту зняття з нього в установленому порядку мобілізаційного завдання.
Перевіркою, проведеною Дніпропетровською міжобласною інспекцією Державного агентства з управління державним матеріальним резервом 10.10.2001 р. стосовно наявності, кількісного стану, якості, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей, що знаходяться на відповідальному зберіганні відповідача, встановлено факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей мобрезерву на загальну суму 188596,00 грн., а саме:
22.10.2001 р. позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію № 3/1842 з вимогою повернути самовільно використані матеріальні цінності мобілізаційного резерву.
Вказана претензія залишена відповідачем без задоволення.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідач не спростував відомостей вказаного акту перевірки. Таким чином, факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву свідчать про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, передбачених ст.ст. 936, 942, 949 Цивільного кодексу України, Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .
Виходячи з викладеного, на підставі ст.ст. 949, 954 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний повернути до мобілізаційного резерву самовільно використані матеріальні цінності на загальну суму 188596,00 грн.
Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 188596, 00 грн. штрафу та 13390,31 грн. пені.
Відповідно до п. 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" за самовільне відчуження (використання, реалізацію) матеріальних цінностей державного резерву з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких вони знаходяться, стягується штраф у розмірі 100% вартості матеріальних цінностей у цінах на час виявлення факту відчуження, а також пеня з суми відсутнього обсягу за кожний день до повного їх повернення.
Колегія суддів погоджується з наданим позивачем розрахунком сум штрафу та пені, який здійснено відповідно до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо застосування строку позовної давності до цієї частини позовних вимог, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 83 ЦК УРСР (редакція від 18.07.1963 року), чинній на час виникнення спірних правовідносин, позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги державних організацій про повернення державного майна із незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних і громадських організацій або громадян; у випадках, встановлених законодавством, і на інші вимоги.
На час прийняття відповідачем на зберігання матеріальних цінностей державного резерву відносини держави із зберігачами державного резерву регулювались Положенням про державний матеріальний резерв, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 27.05.1992 року № 280-05 (далі Положення).
Пунктом 49 Положення визначено, що на майнові вимоги Держкомрезерву України та його підприємств про повернення їм заборгованості, яка виникла із операцій з матеріальними цінностями держрезерву (поставка, зберігання, відпуск, переміщення, перевезення всіма видами транспорту) загальні та скорочені строки пред'явлення претензій та позовної давності не поширюються.
Указом Президента України "Про заходи щодо поліпшення роботи з мобілізаційної підготовки народного господарства України" від 14.11.1995 р. №1039/95 (1039/95) встановлено, що підприємства, установи, організації всіх форм власності в разі зміни форми власності, власника, організаційної форми підприємницької діяльності чи підпорядкованості виконують раніше визначені їм мобілізаційні завдання, у тому числі щодо створення та збереження мобілізаційних потужностей, а також спеціальних формувань та мобілізаційних резервів, матеріальних і продовольчих ресурсів, страхового фонду документації.
Таким чином, відповідач несе повну матеріальну відповідальність по зобов'язанням перед Держкомрезервом незалежно від строків позовної давності, визначених цивільним законодавством.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують.
Отже, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про повернення самовільно використаних матеріальних цінностей мобрезерву та стягнення 201986,31 грн. штрафних санкцій за порушення правил і умов зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву є обґрунтованими та визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.
Відповідно до п. 40 ст. 4 Декрету КМУ "Про державне мито" позивач та відповідач звільнені від сплати державного мита.
Керуючись ст.ст. 101- 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Дніпротрансбуд"залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2008 р. у справі № 35/81-45/197 залишити без змін.
Матеріали справи № 35/81-45/197 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді
14.04.09 (відправлено)