КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.04.2009 № 3/154
( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs4119925) )
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зубець Л.П.
Лосєва А.М.
при секретарі: Царенко А.М.
За участю представників:
від позивача -1) не з’явились;
2) не з’явились;
3) Бабарико М.А.– дов. №2/1-02 від 15.01.2009р.;
від відповідача - Ковальов Ю.Ю. - по дов. № 6/17 від 23.01.2008р.;
прокуратури: Розум С.М. – пом. прокурора;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Деснянського району м.Києва
на рішення Господарського суду м.Києва від 17.07.2008
у справі № 3/154 (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Заступника прокурора Деснянського району м.Києва в інтересах держави в особі
1) Кабінету Міністрів України
2) Державної акціонерної компанії "Українське видавничо-поліграфічне об’єднання"
Відкритого акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку"
до Закрите акціонерне товариство "Холдингова компанія "Бліц-Інформ"
про визнання договору оренди таким, що припинив свою дію та повернення орендованого майна
ВСТАНОВИВ:
Заступник прокурора Деснянського району м. Києва звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної акціонерної компанії "Українське видавничо-поліграфічне об’єднання", Відкритого акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку" про визнання договору оренди нежитлового приміщення №614/131 від 20.12.1999р. таким, що припинив свою дію з 31.12.2004р. та про зобов'язання відповідача повернути Відкритому акціонерному товариству Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку" орендоване майно (приміщення загальною площею 11 362,90 кв. м.).
Під час розгляду справи, прокуратурою було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій вона просила зобов'язати відповідача повернути Відкритому акціонерному товариству "Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку" майно загальною площею 11 362.90 кв. м., передане в оренду згідно з умовами договору оренди від 10.12.1999р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до умов спірного договору оренди Відкрите акціонерне товариство "Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку" належним чином повідомило відповідача про припинення договору оренди нежитлового приміщення №614/131-99 від 20.12.1999р. та відсутність наміру продовжувати договір на той самий строк і на тих самих умовах, що є підставою для припинення дії договору. Однак, в порушення вимог діючого законодавства, відповідач продовжує користуватись орендованим майном та відмовляється його повертати, посилаючись на те, що договір є пролонгованим за взаємною згодою сторін.
Позивач-1 та позивач-3 підтримали позовні вимоги та просили суд позов задовольнити.
Представник позивача-2 у судові засідання до Господарського суду міста Києва не з’явився, у зв’язку з чим справа розглядалась відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, зазначаючи при цьому, що Орендодавцем не було у встановленому порядку повідомлено відповідача про намір не продовжувати дію договору оренди. До того ж, позивач продовжував приймати від відповідача орендні та комунальні платежі, передбачені договором, що, на думку відповідача, свідчить про узгодженість між сторонами питання пролонгації строку дії спірного Договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2008р. у справі №3/154 в позові було відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, прокурор звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просив Рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2008р. у справі №3/154 скасувати, прийнявши нове, яким позов задовольнити повністю.
Вимоги та доводи апеляційного подання мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2009р. апеляційне подання прокуратури було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.03.2009р.
Представники позивача-1, позивача-2 та відповідача у судове засідання 18.03.2009р. не з’явились, про причини нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2009р., у зв’язку з нез’явленням у судове засідання представників позивача-1, позивача-2 та відповідача, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 01.04.2009р.
В судовому засіданні 01.04.2009р. представники прокуратури та позивача-3 підтримали апеляційне подання з викладених у ньому підстав, просили суд задовольнити апеляційне подання та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2008р. у справі №3/154, прийнявши нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 01.04.2009р. заперечував проти доводів прокуратури, викладених в апеляційному поданні, просив суд відмовити в задоволенні апеляційного подання та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представники позивача-1 та позивача-2 в судове засідання 01.04.2009р. не з’явились, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка сторін та прокуратури у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на те, що в матеріалах справи наявні належні докази повідомлення позивачів про місце, дату та час судового засідання, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників позивача-1 та позивача-2 за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача-3 та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
20 грудня 1999 року між Українським науково-дослідним інститутом спеціальних видів друку (далі – позивач-3, Орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Видавництво "Бліц-Інформ" (далі – відповідач, Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №614/131-99 (далі - Договір).
Згідно з умовами Договору Орендодавець зобов’язався передати, а Орендар – прийняти в строкове платне користування нежитлові приміщення та будівлі площею 8 645 кв. м. (далі – нерухоме майно), розміщені у м. Києві по вул. Кіото, 25, які знаходяться на балансі Орендодавця, з метою здійснення поліграфічного виробництва.
Передача приміщень здійснюється протягом 5 днів з моменту набрання договором законної сили. Передача приміщень здійснюється шляхом складання і підписання компетентними представниками сторін 2-х примірників акту передачі-приймання приміщень в оренду, в якому зазначається технічний стан орендованих приміщень на момент передачі (додаток № 3) (розділ 3 Договору).
В п.11.1, п.11.2 Договору визначено, що строк дії останнього з 01.01.2000р. до 31.12.2004р. строком на 5 років. Орендар має право на продовження дії договору на тих же умовах і термін, якщо орендодавець за місяць до закінчення терміну дії договору не надасть Орендарю письмового повідомлення про припинення дії договору.
На виконання умов Договору позивач-3 передав відповідачу нерухоме майно, про що сторонами було складено і підписано відповідний Акт приймання-передачі (копія Акту наявна в матеріалах справи).
01 березня 2000 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору, згідно з якою Орендодавець додатково передав Орендарю в строкове платне користування нежитлові приміщення та будівлі площею 929,60 кв. м., а також заасфальтований майданчик (стоянка для автотранспорту) площею 541,70 кв. м. (згідно з додатком №1 до додаткової угоди).
Додатковою угодою №5 від 26.04.2001р. сторонами було змінено п.1.1 Договору, а саме виключено слова "а також заасфальтований майданчик (стоянка для автотранспорту) площею 541,70 кв. м." та доповнено наступним "загальна площа нежитлових приміщень і будівель, які знаходяться на балансі орендодавця і згідно договору передані у строкове платне користування орендарю станом на 01.05.2001р. складає 11 362,90 кв. м.".
06 травня 2001 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №7, згідно з якою змінено Орендаря за Договором на Закрите акціонерне товариство "Холдінгова компанія "Бліц-Інформ", у зв’язку із перереєстрацією Закритого акціонерного товариства "Видавництво "Бліц-Інформ".
04 січня 2002 року було укладено Додаткову угоду №8, в якій сторони дійшли згоди щодо визначення Орендодавцем за спірним Договором Відкрите акціонерне товариство Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку", у зв'язку з перереєстрацією Українського науково-дослідного інституту спеціальних видів друку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що листами №1151/1-02 від 03.12.2004р., №71/1-02 від 31.01.2005р. позивач-3 повідомив відповідача про те, що строк дії договору оренди закінчується 31.12.2004р. та про відсутність наміру продовжувати дію Договору, у зв’язку з чим просив відповідача звільнити займані приміщення. Однак, в порушення умов Договору та вимог діючого законодавства, відповідач відмовляється в добровільному порядку повернути орендовані приміщення.
Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову, мотивуючи це, зокрема, відсутністю належних доказів відправлення або вручення під розписку відповідачу вищезгаданих листів, у зв’язку з чим, як зазначено в оскаржуваному рішенні суду, відсутні правові підстави стверджувати, що на час розгляду справи відповідач безпідставно та/або в порушення умов спірного Договору займає спірне нежитлове приміщення.
Вимоги та доводи апеляційного подання мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому, апелянт зазначає, що копії листів, в яких відповідач повідомлявся про припинення дії Договору оренди, можуть вважатись належними доказами, оскільки відсутня можливість надати оригінали вказаних листів, у зв’язку із знищенням відповідачем журналів реєстрації вхідної кореспонденції.
Апеляційний суд вважає твердження прокуратури помилковими, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.
За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України).
В ч.6 ст. 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов‘язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
У разі, якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.4 ст. 284 Господарського кодексу України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
В ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Дійсно, в матеріалах справи наявні листи позивача-3 №1151/1-02 від 03.12.2004р., №71/1-02 від 31.01.2005р., в яких він повідомляв відповідача про те, що строк дії спірного Договору оренди №614/131-99 від 20.12.1999р. закінчився, продовжуватись (пролонговуватись) на той же термін і на тих самих умовах не буде, у зв'язку з чим просив звільнити займані приміщення. На підтвердження факту вручення даних листів відповідачу, позивачі посилаються на відмітки, які містяться на листах.
Проте, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що з копій листів та відміток, які розміщені на них, неможливо дійти остаточного висновку кому і коли вказані листи були передані, тобто відсутні відомості щодо прізвища, посади особи, яка їх прийняла, відсутній відбиток як печатки підприємства (відповідача), так і штампу для реєстрації вхідної кореспонденції.
Інших доказів на підтвердження повідомлення позивачем-3, як Орендодавцем, відповідача у встановлені законодавством строки про небажання продовжувати дію спірного Договору оренди суду надано не було.
За відсутності належних та допустимих доказів звернення будь-якої із сторін за Договором про небажання продовжувати його дію, спірний Договір оренди є продовженим, на той самий термін (до 31.12.2009р.) і на тих самих умовах в силу закону.
Окрім того, апеляційний суд наголошує на тому, що згідно з поясненнями сторін в провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №4/429 за позовом Прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної акціонерної компанії "Українське видавничо-поліграфічне об'єднання", Відкритого акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку" до Закритого акціонерного товариства "Холдингова компанія "Бліц-Інформ" про розірвання Договору оренди №614/131-99 від 20.12.1999 та повернення орендованого майна.
Тобто, по справі №3/154 позивачі просять визнати Договір оренди нежитлового приміщення №614/131 від 20.12.1999р. таким, що припинив свою дію з 31.12.2004р. та зобов'язати відповідача повернути позивачу-3 орендоване майно (приміщення). Однак, при цьому, в проваджені місцевого господарського суду знаходиться справа про розірвання того ж самого договору оренди, і позов про розірвання договору було подано пізніше, ніж позов про припинення його дії, з чого можна дійти висновку про те, що тим самим і прокуратурою, і позивачами визнається, що Договір оренди №614/131-99 від 20.12.1999р. є чинним, а отже його дію було продовжено.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов’язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з’ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Окрім того, згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Ані прокуратурою, ані позивачами не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження викладеного в позові.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши докази, наявні у справі, колегія суддів констатує, що доводи апеляційного подання не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищезазначені обставини в їх сукупності, а також виходячи з системного аналізу норм законодавства, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, непідтвердженими належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.
Таким чином, Рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2008р. у справі №3/154 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційне подання прокуратури задоволенню не підлягає.
Оскільки, прокуратура (апелянт) звільнена від сплати державного мита, отже судових витрат при поданні апеляційного подання не понесла, то відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд апеляційного подання не стягуються.
Керуючись ст. ст. 32- 34, 43, 49, 75, 77, 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційне подання Прокурора Деснянського району м. Києва залишитибез задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2008р. у справі №3/154 – без змін.
2. Матеріали справи №3/154 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Мартюк А.І.
Судді Зубець Л.П.
Лосєв А.М.
06.04.09 (відправлено)