розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41"

на рішення Господарського суду м.Києва від 18.12.2008

у справі № 26/356 (суддя

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат"

до Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41"

про стягнення 511 749,23 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Живиця О.О. – дов. № 2 від 12.01.2009

від відповідача Тидень М.Ю. – дов. від 10.01.2009

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Шляхо-будівельне управління № 41" (надалі – відповідач, апелянт) про стягнення з відповідача 368 076,84 грн. - основного боргу, 124 699,52 грн. –пені та 18 972,87 грн. – 3% річних.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.12.2008 у справі № 26/356 позов задоволено частково; стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Шляхо-будівельне управління № 41" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" 368 076,84 грн. основного боргу, 18 972,87 грн. 3% річних, 3 870,49 грн. державного мита та 89,25 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в інший частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу та 3% річних за прострочення виконання зобов’язання по оплаті за договором є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки вартість поставленого позивачем товару відповідачем, в порушення умов договору, була оплачена частково. Крім того, місцевим судом зазначено, що, оскільки для нарахування пені сплив строк позовної давності, передбачений п.2 ст. 258 ЦК України, і на його застосуванні наполягав представник відповідача, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 124 699,52 грн.

Відкрите акціонерне товариство "Шляхо-будівельне управління № 41", не погоджуючись з рішенням суду, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.12.2008 у справі № 26/356.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим судом винесено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи, а тому оскаржуване рішення повинно бути скасовано.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти доводів апелянта заперечує та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва – без змін.

У судовому засіданні 11.03.2009 судом на підставі ч.3 ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 31.03.2009.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом встановлено, що між позивачем – Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" (як постачальником) та відповідачем – Відкритим акціонерним товариством "Шляхо-будівельне управління № 41" (як покупцем) було укладено договір поставки № 292-бо від 27.04.2007 (копія договору – а.с. 10-12).

Відповідно до умов названого договору постачальник зобов’язується поставити покупцеві продукцію (оцинковані елементи бар’єрного огородження) в кількості та найменуванні, визначених в п.1.2 цього договору, а покупець зобов’язується прийняти і сплатити грошову суму відповідно до умов, викладених в цьому договорі (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 3.1 названого договору загальна вартість договору складає 2 056 321,49 грн. (в т.ч. ПДВ 342 720,25 грн.).

Додатковою угодою № 1 до договору поставки № 292-бо від 27.04.2007 (а.с.13) сторонами було погоджено, що загальна вартість договору складає 2 356 883,87 грн. (в т.ч. ПДВ 392 813,97 грн.).

Розрахунки за даним договором здійснюються в безготівковій формі в національній валюті України. Покупець здійснює оплату 100% вартості фактично поставленої партії продукції по цьому договору протягом 30 днів з дати поставки такої партії на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури (п.п. 3.2-3.3 договору).

Пунктом 4.1 договору № 292-бо від 27.04.2007 передбачено, що за порушення обов’язків за даним договором покупцем останній несе відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем зобов’язання за договором № 292-бо від 27.04.2007 були виконані повністю – поставлено відповідачу продукцію (оцинковані елементи бар’єрного огородження) на загальну суму 2 356 883,87 грн., що документально підтверджується матеріалами справи (а.с. 15-32).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачем належним чином свої зобов'язання за договором № 292-бо від 27.04.2007 виконано не було, оскільки ним своєчасно не було здійснено повного розрахунку з позивачем за поставлену продукцію.

З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення позивача з позовом до суду відповідачем поставлена продукція була оплачена частково на суму 1 688 244,65 грн. (що підтверджується банківською випискою - а.с.39-44) та заборгованість складала 368 076,84 грн.

Вказані обставини відповідачем не спростовано.

Разом з тим, з матеріалів справи також вбачається, що 13.10.2008 (після звернення позивачем з позовом до суду, але до прийняття рішення) відповідачем було сплачено позивачу 20 000,00 грн. заборгованості за спірним договором.

Вказана обставина підтверджується підписаним сторонами актом звірки станом на 09.12.2008 (який наявний в матеріалах справи) та не заперечується представником позивача.

За таких обставин провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 20 000,00 грн. підлягає припиненню на підставі п.11 ст. 80 ГПК України, оскільки у відповідності до вказаної норми господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Однак, суд першої інстанції помилково врахував вказану суму в сумі загальної заборгованості та стягнув її з відповідача.

Як зазначено в п.3 роз‘яснень Вищого господарського суду України № 02-5/612 (v_612800-94) від 23.08.94 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК України), зокрема, у таких випадках:

- припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань;

- спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що з відповідача підлягає стягненню сума основного боргу в розмірі 348 076,84 грн. (368 076,84 - 20 000,00) за неналежне виконання умов договору поставки № 292-бо від 27.04.2007 та 3% річних в сумі 18 972,87 грн. у зв’язку з прострочкою розрахунків за поставлену продукцію.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 124 699,52 грн., то судова колегія дійшла висновку про їх безпідставність та необґрунтованість з огляду на наступне.

Місцевий суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 124 699,52 грн., виходив лише з того, що сплинув строк позовної давності, передбачений п.2 ст. 258 ЦК України, та на його застосуванні наполягав представник відповідача.

Однак, колегія з таким висновком суду першої інстанції не погоджується.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 292-бо від 27.04.2007 позивач посилається на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) .

Однак, такі доводи позивача є безпідставними.

У відповідності до п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що:

- неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання;

- штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання;

- пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 названого Закону).

Таким чином, пеня за порушення грошового зобов’язання за договором підлягає стягненню з боржника лише у випадку, якщо її розмір встановлений за згодою сторін, зокрема, договором. При цьому законом обмежений розмір пені, що може бути стягнута з порушника.

Відповідно до договору поставки № 292-бо від 27.04.2007 сторонами не передбачено сплати пені за порушення умов договору в частині прострочення оплати та, відповідно, не визначено розміру пені.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за порушення умов договору задоволенню не підлягають, оскільки нормативно та документально не підтверджуються.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають часткового задоволенню - в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 348 076,84 грн. та 3% річних у розмірі 18 972,87 грн. за неналежне виконання умов договору поставки № 292-бо від 27.04.2007 щодо своєчасних розрахунків за поставлену продукцію.

У відповідності до п.4 ч.1, ч.2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення, є підставою для скасування або зміни цього рішення.

Враховуючи усе вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 18.12.2008 у справі № 26/356 підлягає зміні.

Судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України підлягають відшкодуванню позивачу пропорційно задоволених позовних вимог (з врахуванням того, що частина основного боргу була сплачена відповідачем вже після звернення з позовом до суду).

Керуючись п.11 ст. 80, ст.ст. 99, 101, 103- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Шляхо-будівельне управління № 41" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 18.12.2008 у справі № 26/356 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" до Відкритого акціонерного товариства "Шляхо-будівельне управління № 41" змінити.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду м. Києва від 18.12.2008 у справі №26/356 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" до Відкритого акціонерного товариства "Шляхо-будівельне управління №41" викласти в наступній редакції:

"1. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 20 000,00 основного боргу припинити по п. 11 ст. 80 ГПК України.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Шляхо-будівельне управління № 41" (03039, м. Київ, пр-т 40-річчя Жовтня, 32, п/р 2600200680158 в філії ХАК "Зембанк" в м. Вишневе МФО 321983, код ЄДРПОУ 05416886) на користь Товариства "Торговий дім завод Євроформат" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 21, літ. "Г", п/р № 26008300010095 в АКБ "Форум" у м. Києві, МФО 322948, код ЄДРПОУ 32453930) 348 076 (триста сорок вісім тисяч сімдесят шість) грн. 84 коп. основного боргу, 18 972 (вісімнадцять тисяч дев’ятсот сімдесят дні) грн. 87 коп. – 3% річних, 3 870 (три тисячі вісімсот сімдесят) грн. 49 коп. державного мита та 84 (вісімдесят чотири) грн. 63 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.