Товариство з обмеженою відповідальністю "Інталєв Україна" (далі – позивач) у липні 2009 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софткей Україна" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 47239,08 грн. основного боргу, 4 232,62 грн. інфляційних, 802,94 грн. 3 % річних, 523,00 грн. державного мита та 315,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2009р. у справі № 18/425 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 47239,08 грн. основного боргу, 4232,62 грн. інфляційних, 802,94 грн. 3 % річних, 523,00 грн. витрат по оплаті державного мита та 315,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2009р. у справі № 18/425 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального та матеріального права, а зроблені висновки є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Так, апелянт зазначив, що господарський суд в порушення ст. 77 Господарського процесуального кодексу України ухвалив рішення без участі його представника, чим грубо порушив процесуальні права відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2009р. у справі № 18/425, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Позивач в засідання суду Київського апеляційного господарського суду 22.12.2009 не з’явився, був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2009р.

22.12.2009р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі, в зв’язку з поданням до Господарського суду міста Києва позовної заяви про визнання договору № К/19-0308 від 27.03.2008р. неукладеним.

Київський апеляційний господарський суд дане клопотання залишив без задоволення з огляду на те, що до даного клопотання не було додано доказів прийняття даної позовної заяви до провадження судом першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 26.01.2009р. позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2009р. по справі № 18/425 без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софткей Україна" - без задоволення.

Відповідач в засідання Київського апеляційного господарського суду 26.01.2010 р. не з’явився, був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали від 22.12.2009 та розпискою про день та час слухання справи (аркуш справи 134).

Враховуючи, що судом явка уповноваженого представника відповідача в судове засідання обов’язковою не визнавалася, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні 26.01.2010р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2009р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Софткей Україна" – залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем 27.03.2008р. було укладено договір № К/19-0308 (далі – договір), предметом якого відповідно до пункту 1 є зобов'язання позивача надавати консультаційні послуги, спрямовані на підвищення ефективності управління на підприємстві відповідача, послуги здійснюються в формі обумовлені сторонами оптимальні для вирішення конкретних завдань в рамках діючого договору, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити надані послуги.

Перелік послуг, форма їх надання, обсяг та вартість визначаються у додаткових угодах до договору (п. 1 договору).

Відповідно до п. 3 договору для надання консультаційних послуг між сторонами складається та підписується додаткова угода, яка є невід’ємною частиною даного договору. В додаткових угодах зазначається форма, перелік і вартість обсягу послуг наданих в межах дійсного договору.

Згідно з п. 4 договору позивач здійснює послуги і надає відповідачу акт-здачі приймання послуг.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 договору ціна послуг позивача визначається в гривнях і зазначається в додаткових угодах до діючого договору. Всі ціни зазначаються с ПДВ у всіх додаткових угодах до діючого договору. Послуги оплачуються відповідачем відповідно з вимогами, вказаними в додаткових угодах.

Згідно з п. 6.1 даного договору за невиконання зобов’язань за даним договором сторони несуть відповідальність за діючим законодавством України.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання (п. 6.1. договору).

Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, на виконання умов договору, між сторонами були укладені наступні додаткові угоди:

— №1 від 27.03.2008 р.;

— №2 від 26.05.2008 р.;

— №3 від 16.07.2008 р.;

— №4 від 06.10.2008 р.;

— №5 від 10.10.2008 р.

Позивач надав відповідачеві передбачені договором та додатковими угодами послуги, на суму 136219,80 грн. про що свідчать акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме : №ИУ-000000055 на суму 5 000,00 грн.; №ИУ-000000118 на суму 32 542,60 грн.; №ИУ-000000218 на суму 31 492,80 грн.; №ИУ-000000193 на суму 4 199,00 грн.; №ИУ-000000313 на суму 10 497,60 грн.; №ИУ-000000203 на суму 4 199,00 грн.; №ИУ-000000197 на суму 8 398,00 грн.; №ИУ-000000236 на суму 8 398,00 грн.; №ИУ-000000242 на суму 10 497,60 грн.; №ИУ-000000245 на суму 10 497,60 грн.; №ИУ-000000253 на суму 10 497,60 грн.

Таким чином позивач належним чином виконав зобов'язання за договором.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідач неналежним чином виконав свої зобов’язання за договором, надані позивачем послуги оплатив частково. Станом на день вирішення спору по суті в першій інстанції заборгованість відповідача за надані послуги складала 47239,08 грн.

12.02.2009р. позивачем була направлена відповідачу претензія за № 12 (аркуш справи 53), у якій позивач просив погасити борг в сумі 47239,08 грн. Відповіді на претензію відповідач не надав, суму боргу не погасив.

19.03.2009р. позивачем вдруге була направлена відповідачу претензія за № 18 (аркуш справи 58), у якій позивач просив погасити суму боргу 47239,08 грн. Докази направлення претензій №№ 12, 18 знаходяться в матеріалах справи.

Будь-яких належних доказів, які б спростовували твердження позивача щодо існування заборгованості в розмірі 47239,08 грн. відповідач суду не надав.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачем було допущено порушення договору – прострочення грошового зобов’язання.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження апелянта, що єдиною підставою для його розрахунків із позивачем є виставлені останнім рахунки, оскільки додаткові угоди, які в свою чергу відповідно до п. 3.1 договору є його невід’ємною частиною містять кінцевий строк здійснення платежу за надані послуги.

Так, зокрема відповідно до п. 11 додаткової угоди № 4 оплата послуг повинна бути здійснена не пізніше 21.10.2008р.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 47239,08 грн.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Як визначено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладені норми матеріального права, Київський апеляційний господарський суд, погоджується з висновком суду першої інстанції, що інфляційні підлягають стягненню в сумі 4232,62 грн., а 3% річних сумі 802,94 грн.

Київський апеляційний господарський суд не погоджується з твердженням апелянта, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, зокрема ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Господарським судом міста Києва на адресу відповідача, яка була зазначена самим апелянтом в апеляційній скарзі (03307, м Київ, пр-т. Червонозоряний, 54) направлялися всі процесуальні документи суду першої інстанції, а саме: ухвала про порушення провадження у справі від 27.07.2009р. та лист про призначення судового засідання у даній справі на 29.09.2009р., що підтверджується відміткою відділу діловодства Господарського суду міста Києва на зворотному аркуші ухвали та листа.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. (аналогічна позиція міститься в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (v1228600-06) ).

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "Софткей Україна" належним чином було обізнано про розгляд позовної заяви в суді першої інстанції. Тоді як підставою для обов’язкового скасування рішення суду першої інстанції в силу п. 2 ч. 3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України є підстава, коли справу розглянуто господарським судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Тому підстав для відкладення розгляду справи в розумінні ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у суду першої інстанції 29.09.2009р. не було, строк розгляду даного спору сплинув.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених ст. 69 цього кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Крім того, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Отже, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов’язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.

Інші доводи наведені Товариством з обмеженою відповідальністю "Софткей Україна" в апеляційній скарзі колегією суддів також до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софткей Україна" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2009р. у справі № 18/425 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 18/425 повернути до Господарського суду міста Києва.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця.