ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
ПОСТАНОВА
31.03.09 Справа № 19/120
Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:
головуючий суддя Бонк Т. Б.
судді Бойко С. М.
Марко Р. І.
при секретарі судового засідання Гунька О. П.
за участю представників сторін:
від позивача –Совтус І. В. –представник
від відповідача 1 (апелянта) –Сікомас С. В. –представник
від відповідача 2 –не з’явився
розглянув апеляційну скаргу ТзОВ "Карпатигазмаш", м. Коломия, Івано-Франківська область № 30/12 від 30.12.2008 р.
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.12.2008 р.
у справі № 19/120
за позовом Акціонерного товариства "Український інноваційний банк", м. Київ в особі Івано-Франківської філії, м. Івано-Франківськ
до відповідача 1 ТзОВ "Карпатигазмаш", м. Коломия, Івано-Франківська область
до відповідача 2 Агропромислової фірми "Галичина", м. Коломия, Івано-Франківська область
про стягнення з відповідачів солідарно 260 130, 34 грн.
ВСТАНОВИВ:
рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 16.12.2008 р. у справі № 19/120 задоволено позов Акціонерного товариства "Український інноваційний банк", м. Київ в особі Івано-Франківської філії, з ТзОВ "Карпатигазмаш", м. Коломия, Івано-Франківська область, та Агропромислової фірми "Галичина", м. Коломия, Івано-Франківська область на користь позивача стягнуто солідарно по 109 205, 16 грн. інфляційних збитків, 20 349, 26 грн. 3 % річних, 1 295, 54 грн. витрат по сплаті державного мита та 59 грн. витрат по сплаті послуг інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Рішення суду мотивоване тим, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи суму основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків і крім цього, позивач вправі вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, оскільки це є способом захисту його майнового права та інтересу.
У своїй апеляційній скарзі ТзОВ "Карпатигазмаш"просить дане рішення повністю скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що сторони кредитної угоди визначили валюту виконання зобов’язань в іноземній грошовій одиниці –доларах США, а офіційний індекс інфляції, який розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Апелянт також зазначає, що господарським судом Івано-Франківської області без всебічного, повного й об’єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, зроблено висновок про наявність преюдиціального факту щодо заборгованості відповідачів перед позивачем по кредитній угоді № 200136 від 26.12.2001 р. в національній валюті України та можливість нарахування індексу інфляції. Крім цього, відповідач 1 вважає, що оскільки договором кредиту передбачені відсотки в розмірі 16 % річних, то 3 % річних, що встановлено ст. 625 ЦК України, не підлягають застосуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", єдиним законним засобом платежу на території України є валюта України і будь-які розрахунки господарюючих суб’єктів проводяться виключно у гривнях. Банк виключно за гривні придбає іноземну валюту для здійснення своїх функцій у банківській діяльності, погашення валютних кредитів, видачі депозитів у валюті, перерахування коштів клієнта по зовнішньоекономічному контракту. Враховуючи, що валюта є товаром у сфері банківської діяльності, інфляційні збитки мають місце і при валютних зобов’язаннях позичальника, що виражені у гривнях на дату винесення рішень судів.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено, що між АПФ "Галичина"та АТ "Український інноваційний банк"в особі Івано-Франківської філії, що діяла на підставі Положення та довіреності АТ "Укрінбанк", укладено кредитну угоду № 200136 від 26.12.2001 р. та додаткові угоди № 1 від 30.04.2002 р., № 2 від 25.12.2002 р., № 3 від 20.10.2003 р. про видачу кредиту позичальнику АПФ "Галичина"в розмірі 80 000 доларів США на термін з 26.12.2001 р. до 30.06.2003 р.
Позичальник зобов’язався погасити кредит в строк до 30.06.2003 р. та оплачувати відсотки за користування кредитом в розмірі 16 % річних, пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки за прострочку сплати кредиту та відсотків (п.п. 3.4, 3.5.1, 3.5.2 договору).
Відповідно до п. 7.1 угоди, вона залишається чинною до дати повної сплати позичальником заборгованості за позикою та інших платежів за позикою відповідно до умов угоди.
Всупереч умов угоди, позичальник не провів належний розрахунок по кредитній угоді та в забезпечення виконання договірного зобов’язання залучив поручителя –ТзОВ "Карпатигазмаш", з яким укладено договір поруки від 16.11.2004 р., сторонами якого є ТзОВ "Карпатигазмаш"(поручитель), Івано-Франківська філія АТ "Укрінбанк"(кредитор) та АПФ "Галичина"(боржник).
Відповідно до умов договору поруки, поручитель зобов’язується з 01.01.2005 р. відповідати перед кредитором за виконання боржником його зобов’язання за кредитним договором № 2000136 від 26.12.2001 р., укладеним між кредитором та боржником у випадку невиконання чи неналежного виконання до 31.12.2004 р.
При цьому, поручитель відповідає за сплату боржником основного боргу, відсотків, сплату неустойки за відшкодування збитків –всім належним йому майном та грошовими коштами.
У зв’язку з невиконанням відповідачами –ТзОВ "Карпатигазмаш"та АПФ "Галичина"умов кредитної угоди, АТ "Укрінбанк"звернувся з позовом до солідарних боржників про стягнення заборгованості.
Так, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.2005 р. у справі № 9/148 позов задоволено, стягнуто заборгованість по кредитній угоді станом на 07.04.2005 р. в сумі 548 485, 91 грн.
Також рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 03.07.2007 р. у справі № 7/66-3/123 позов задоволено частково та стягнуто 52 532, 16 грн. відсотків по кредиту та 1 268, 76 грн. пені за прострочення відсотків станом на 20.03.2006 р.
Станом на 06.10.2008 р. АПФ "Галичина"та її поручитель –ТзОВ "Карпатигазмаш", не виконали вищезазначені рішення суду, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачами по справі.
Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Законодавством України передбачений обов’язок сторін виконувати зобов’язання належним чином та в установлений строк відповідно до умов договору, вказівок закону. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст.ст. 161, 162 ЦК Української РСР, чинного на момент укладання договору, та ст.ст. 525, 526 ЦК України, чинного з 01.01.2004 р. та згідно п. 4 Перехідних положень, підлягає застосуванню до тих прав і обов’язків, що продовжують існувати після 01.01.2004 р.
Згідно ст. 4- 5 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Закон України "Про судоустрій України" (3018-14) , а саме ст. 11, встановлює, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій територій України. Обов’язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом. У цьому аспекті преюдиціальність судових рішень для господарських судів встановлено ст. 35 ГПК України.
Згідно вищезазначеної статті, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до ст. 214 ЦК Української РСР, ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.2005 р. у справі № 9/148 та від 03.07.2007 р. у справі № 7/66-3/123 набрали законної сили.
У вищевказаних рішеннях заборгованість (прострочену суму) визначено в національній валюті України –гривні.
Разом з тим, рішення суду не є підставою для припинення грошового зобов’язання.
Господарським судом першої інстанції правомірно зазначено, що позивач вправі вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, оскільки це є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Крім цього, апеляційна інстанція не бере до уваги посилання апелянта на те, що оскільки договором кредиту передбачено сплату 16 % річних, то сплата 3 % річних, які встановлені ст. 625 ЦК України, не повинні сплачуватись, оскільки 16 % річних є платою за користування банківським кредитом за договором, а 3 % річних встановлені за прострочення виконання грошового зобов’язання.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 40 698, 53 грн. 3 % річних та 218 410, 33 грн. інфляційних збитків, нарахованих на суму заборгованості згідно договору поруки від 16.11.2004 р. та кредитної угоди № 200136 від 26.12.2001 р., що стягнена та неоплачена за рішеннями господарського суду Івано-Франківської області у справах № 9/148 та № 7/66-3/123, обґрунтовано задоволені господарським судом Івано-Франківської області, а тому не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Керуючись ст.ст. 99, 101 –105 ГПК України (1798-12) , Львівський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.12.2008 р. у справі № 19/120 залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ "Карпатигазмаш", м. Коломия, Івано-Франківська область – без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Бонк Т. Б. Суддя Бойко С. М. Суддя Марко Р. І.