Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.12.2008р. у справі №11/170-08 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Віола" (м.Запоріжжя) до приватного підприємства "Фарма-Лит" ( м.Вінниця) про стягнення 40252,09грн. задоволено.

Стягнуто з приватного підприємства "Фарма-Лит" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Віола" 32446грн.45коп. основного боргу, 2889грн.27коп. пені, 4549грн.45коп. інфляційних втрат.

Судові витрати, а саме 336грн.39коп. витрат по сплаті державного мита та 118грн.00коп. витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу, покладено на відповідача.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати з наведених у скарзі підстав та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, зокрема, що в процесі судового розгляду справи суд першої інстанції встановив, що між сторонами у справі 31.01.2008р. було укладено договір поставки за №7, а тому, суд, для з'ясування дійсних обставин справи мав би проаналізувати зміст та сутність самого договору, чи дійсно була досягнута сторонами згода з усіх істотних умов договору поставки.

Посилаючись на те, що господарським законодавством встановлений обов'язок погодити предмет (найменування, кількість продукції, вимоги до їх якості), ціну та строк дії договору, а також ч.2 ст. 266 Господарського кодексу України, де вказано, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом, відповідач стверджує, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, у зв'язку з чим, відповідно до ч.8 ст. 181 Господарського кодексу України, він є неукладеним.

Вважає, що поставка товару здійснювалась у бездоговірному порядку з невизначеним строком оплати.

А тому, на думку відповідача, право позивача ним не було порушене.

Позивач у письмовому відзиві №41 від 13.03.2009р. на апеляційну скаргу (а.с.108-110) заперечив проти доводів відповідача, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими. Просить оскаржене рішення залишити без змін, а подану відповідачем апеляційну скаргу – без задоволення.

Представник відповідача в засідання суду не з'явився. Про причини його нез'явлення суд апеляційної інстанції не повідомлено.

Зважаючи на те, що про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги відповідач був повідомлений належним чином шляхом надсилання копії судової ухвали від 03.03.2009р. про призначення розгляду скарги на 31.03.2009р. рекомендованою кореспонденцією за вказаною відповідачем в апеляційній скарзі адресою, про що свідчить реєстр відправки рекомендованих листів за 05.03.2009р., й копія даної ухвали на адресу суду не поверталась, що свідчить про її отримання відповідачем, беручи до уваги, що розгляд справи відкладався, тобто, відповідач мав можливість скористатися наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України правами на участь у судовому засіданні його представника, надання письмових та усних пояснень в обґрунтування заперечень проти позову, ту обставину, що свою позицію стосовно рішення місцевого господарського суду відповідач висловив в апеляційній скарзі, а також, враховуючи положення ст. 101 Господарського процесуального кодексу України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, колегія суддів визнала можливим здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своїх заперечень. Вважає рішення господарського суду Вінницької області у даній справі таким, що прийняте з повним з'ясуванням обставин справи та дотриманням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача – без задоволення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства при прийнятті оскарженого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.01.2008р. між ТОВ "Торгова компанія "Віола" та ПП "Фарма-Лит" було укладено договір за №7 (а.с.12), відповідно до якого ТОВ "Торгова компанія "Віола" (за договором "продавець") зобов'язався здійснити поставку обумовленої продукції ПП "Фарма-Лит" (за договором "покупець"), а покупець, в свою чергу, - притйняти продукцію та оплатити продавцю її ціну в строки та в порядку, передбачених договором. Асортимент, кількість та загальна вартість продукції зазначаються в накладній, що є невід'ємною частиною цього договору (п.1.1, 1.2 договору).

Підпис представника покупця по накладній свідчить про належну поставку вказаної в накладній кількості продукції (п.4.4 договору).

Пунктом 5.2 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату продукції шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця у розмірі 100% вартості отриманої продукції не пізніше 30 календарних днів з дня отримання партії продукції. Днем отримання продукції є дата, вказана у накладній.

У п.5.8 договору сторони встановили відповідальність покупця за несвоєчасну оплату поставленої йому продукції у вигляді сплати пені в розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Як передбачено ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

У договорі №7 від 31.01.2008р., у якому визначено його предмет – поставка продукції, сторони погодили строк виконання зобов'язань, домовились, що кількість, ціна та загальна вартість визначаються в накладній, підписання якої представником покупця, свідчить про належну поставку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи ПП "Фарма-Лит" про те, що сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено: у разі порушення зобов'язання, що включає його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору поставки №7 від 31.01.2008р. ТОВ "Торгова компанія "Віола", маючи ліцензію на оптову торгівлю лікарськими засобами (а.с.13), по видаткових накладних №ТК-0007010 від 06.06.2008р., №ТК-0000611, №ТК-0000657, №ТК-0000655 від 15.02.2008р., №ТК-0008457 від 04.07.2008р., №ТК-007016, №ТК-0007015, №ТК-0007013, №ТК-0007014 від 06.06.2008р., №ТК-0007709, №ТК-0007708, №ТК-0007707, №ТК-0007710 від 19.06.2008р., №ТК-0002194, №ТК-0002196, №ТК-0002195 від 14.03.2008р., №ТК-0008458, №ТК-0008456, №ТК-0008462 від 04.07.2008р., №ТК-0007762 від 20.06.2008р., №ТК-0005515, №ТК-0005497 від 14.05.2008р., №ТК-0006251, №ТК-0006253 від 23.05.2008р., №ТК-0005461, №ТК-0005492 від 13.05.2008р. (а.с.14-41) поставило ПП "Фарма-Лит" лікарську продукцію на загальну суму 32446,98грн.

Підписавши вказані накладні, які містять посилання на укладений між сторонами у справі договір №7 від 31.01.2008р., та прийнявши від ТОВ "Торгова компанія "Віола" продукцію, ПП "Фарма-Лит" взяло на себе зобов'язання оплатити цю продукцію у передбачений договором строк.

Посилаючись на те, що ПП "Фарма-Лит свої зобов'язання за договором №7 від 31.01.2008р. не виконало, отриману продукцію на суму 32446,98грн. не оплатило, ТОВ "Торгова компанія "Віола" звернулось в господарський суд Вінницької області з позовом до ПП "Фарма-Лит" про стягнення з останнього на свою користь зазначеного боргу.

На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в розмірі 4549,45грн. та 366,39грн. – 3% річних.

Крім того, у відповідності до п.5.8 договору позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення, що становить 2889,27грн. (за період прострочення з 14.04.2008р. по 15.10.2008р.)

Проаналізувавши надані позивачем розрахунки (а.с.3-6,42-73), суд дійшов висновку, що вони є обґрунтованими й виконані відповідно до вимог законодавства, зокрема, ст. 549 - 551 Цивільного кодексу України, ст. 230, ч.6 ст. 231, ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) .

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу;

- господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав жодного доказу на спростування факту наявності боргу перед позивачем в сумі 32446,98грн.

Як свідчать матеріали справи, про існування даного спору відповідачу було відомо: ухвалу про порушення провадження у справі відповідач отримав 05.11.2008р. (а.с.77).

Копію ухвали господарського суду Вінницької області від 26.11.2008р., якою розгляд справи було відкладено на 23.12.2008р. (а.с.83), відповідач отримав 04.12.2008р. (а.с.84), тобто, завчасно, що не позбавляло відповідача скористатись наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України правами на участь у судовому засіданні представника, надання усних та письмових пояснень в обгрунтування заперечень проти позову, тощо.

Однак, відповідач таким правом не скористався, хоча суд першої інстанції вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Доводи апеляційної скарги є непереконливими. Відповідач в апеляційній скарзі також не зіслався на жодний доказ, який би спростовував факт наявності боргу.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог є правильним і передбачені законом підстави для його скасування відсутні, у зв"язку з чим вказане рішення слід залишити без змін, а подану відповідачем апеляційну скаргу - без задоволення.