У жовтні 2008 року ТОВ Фірма "Отделочнік - К" (далі - Фірма) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до комунального підприємства "Узберіжжя" (далі - Підприємство) про стягнення пені у сумі 197 344,57 грн. за несвоєчасну оплату виконаних робіт за договором підряду № 3 від 22.03.2001 року.

В обґрунтування пред’явлених вимог позивач посилався на те, що рішенням господарського суду Одеської області від 31.10.2002 року по справі № 17-2-32/02-8708 з Підприємства на користь Фірми було стягнуто 197 250 грн. боргу, 13076,80 грн. збитків від інфляції, 18644,18 грн. пені, 1700 грн. витрат по держмиту, 118 грн. витрат на послуги інформаційно - технічного забезпечення судового процесу та 5450 грн. витрат на юридичні послуги, на виконання якого 22.11.2002 року видано відповідний наказ. Постанова про закінчення виконавчого провадження була винесена тільки 18.06.2007 року. За період виконання зазначеного рішення суду позивач згідно з п. 6.2 договору № 3 від 22.03.2001 року зобов’язаний вимагати з відповідача сплати пені. Однак відповідно до ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік. Розмір пені за рік у межах строку позовної давності становить 215 988, 75 грн., відповідачем за рішенням суду від 31.10.2002 року було сплачено 18 644 грн. пені і залишилося виплатити 197 344, 57 грн. пені.

Підприємство не визнало позов і звернулося до господарського суду з заявою про застосування до заявлених Фірмою вимог про стягнення за договором підряду № 3 від 22.03.2001 року 197 344, 57 грн. пені строку позовної давності, який, на його думку, сплинув 18.05.2008 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.02.2009 року у справі (суддя – Панченко О.Л.) у позову відмовлено на підставі ст. 267 ЦК України з посиланням на те, що позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки виконавче провадження щодо виконання рішення господарського суду Одеської області від 31.10.2002 року по справі № 17-2-32/02-8708 було закінчено 18.06.2007р., а позовна заява про стягнення з відповідача пені у сумі 197 344,57 грн. за договором підряду від 22.03.2001 року № 3 позивачем була подана до суду 10.10.2008 року.

В апеляційній скарзі Фірма посилаючись на невідповідність викладених у рішенні суду висновків обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача пеню у сумі 197 344,57 грн. за несвоєчасну оплату виконаних робіт за договором підряду № 3 від 22.03.2001 року.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони були повідомлені належним чином, проте Фірма не скористалася наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду. Нез’явлення в судове засідання представника Фірми не перешкоджає апеляційному перегляду справи за наявними в ній матеріалами згідно з приписами ст. ст. 75, 101 ГПК України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 22.03.2001 року між Фірмою (підрядник) та Підприємством (замовник) було укладено договір підряду № 3, відповідно до умов якого позивач зобов’язався за дорученням відповідача виконати роботи по укладенню тротуарної плитки за визначеними обсягом та адресою в строк з 22.03.2001 року по 15.05.2001 року, а останній - прийняти за актом виконані роботи та оплатити їх у строки, визначені цим договором, а саме: протягом 7 днів з момента виставлення рахунку, а кінцевий розрахунок здійснити протягом 3-х банківських днів після підписання акту приймання виконаних робіт.

Умовами п. 6.2 даного договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати виконаних робіт замовник сплачує підряднику пеню в розмірі 0,3% від несплаченої в строк суми за кожний день прострочення.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.10.2002 року у справі № 17-2-32/02-8708 задоволено позов Фірми та на її користь стягнуто з Підприємства 197 250 грн. боргу, що виник у зв’язку з непроведенням остаточного розрахунку за виконані роботи згідно з договором підряду № 3 від 22.03.2001 року, а також 13076,80 грн. збитків від інфляції, 18644,18 грн. пені, 1700 грн. витрат зі сплати державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та 5450 грн. витрат на юридичні послуги, на виконання якого 22.11.2002 року господарським судом видано стягувачеві відповідний наказ.

Зазначеним рішенням суду встановлено, що згідно з актами приймання виконаних робіт від 30.04.2001 року Фірмою були виконані роботи на суму 68 250 грн., згідно з актом від 31.10.2001 року на суму 150000 грн., а на момент вирішення даного спору несплаченою Підприємством залишилася сума 197 250 грн. Згідно з п. 6.2 договору за несвоєчасну оплату виконаних робіт за розрахунком наданим позивачем сума пені складає 18 644,18 грн. Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) розмір вказаної пені обмежений скороченим строком позовної давності та подвійною обліковою ставкою НБУ, діючою в період, за який нараховується пеня.

Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вищевказані факти встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі, де брали участь ті самі сторони, а тому вони не повинні доводитися знову у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні позову на підставі частин 3 та 4 ст. 267 ЦК України місцевий господарський суд виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки виконавче провадження щодо виконання рішення господарського суду Одеської області від 31.10.2002 року по справі № 17-2-32/02-8708 було закінчено 18.06.2007 року, а позовна заява про стягнення з відповідача пені у сумі 197 344,57 грн. за договором підряду від 22.03.2001 року № 3 Фірмою була подана до суду 10.10.2008 року.

Проте, з таким висновком погодитися не можна.

Окрім того, суду слід було мати на увазі, що правила про позовну давність, відповідно до ст. 267 ЦК України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб’єктивного права. У випадках відсутності такого права, або коли воно ніким не порушене, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв’язку з необґрунтованістю самої вимоги.

При прийнятті рішення про відмову у задоволенні позову місцевий господарський суд вимоги ст. 267 ЦК України не врахував.

Окрім того, місцевий господарський суд неправильно застосував п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , відповідно до якого правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 72 ЦК УРСР від 18.07.1963р., що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, скорочені строки позовної давності тривалістю в шість місяців діють, зокрема, за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 76 ЦК УРСР визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Як вже було зазначено вище, рішенням господарського суду Одеської області від 21.10.2002 року у справі № 17-2-32/02-8708 встановлено факт, що за актами від 30.04.2001р. Підприємством були прийняті виконані Фірмою підрядні роботи на суму 68 250 грн., а за актом від 31.10.2001р. – на суму 150 000 грн., які оплачені були частково на суму 21000 грн.

Отже, відповідно до умови п. 3.2 договору підряду № 3 від 22.03.2001р. щодо проведення замовником остаточного розрахунку протягом 3-х банківських днів після підписання акта приймання виконаних робіт, перебіг строку позовної давності для захисту Фірмою свого порушеного права стосовно стягнення з Підприємства пені за несвоєчасну оплату виконаних робіт згідно з п. 6.2 вказаного договору почався за актами від 30.04.2001р. - з 04.05.2001 року і закінчився 04.11.2001 року, а за актом від 31.10.2001р. –з 04.11.2001 року і закінчився 04.05.2002 року, тобто через шість місяців, як –то передбачено п. 1 ч. 2 ст. 72 ЦК УРСР.

Це право було використано Фірмою в межах зазначеного строку давності шляхом звернення до господарського суду з відповідним позовом про стягнення з Підприємства 197 250 грн. боргу, що виник у зв’язку з непроведенням остаточного розрахунку за виконані роботи згідно з договором підряду № 3 від 22.03.2001р., 13076,80 грн. втрат від інфляції, а також 18 644, 18 грн. пені за несвоєчасну оплату виконаних робіт за вищезгаданим договором, обчисленої у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалася пеня, від суми простроченого платежу, відповідно до вимог ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань". Рішенням господарського суду Одеської області від 21.10.2002 року у справі № 17-2-32/02-8708 позов Фірми повністю задоволено.

Таким чином, за вищевказаних обставин, місцевий господарський суд при вирішенні даного спору неправомірно застосував норми Цивільного кодексу України (435-15) , оскільки позовні вимоги заявлені Фірмою стосуються правовідносин, які виникли та припинилися до 01 січня 2004 року.

Позовні вимоги Фірми у даній справі про стягнення з Підприємства решти пені у сумі 197 344,57 грн., обчисленої за період у один рік за мінусом 18644,18 грн. пені сплаченої відповідачем за вищевказаним рішенням господарського суду від 31.10.2002 року, з помилковим посиланням на ст. 258 ЦК України, згідно з якою до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу та пені) застосовується позовна давність в один рік, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач помилково ототожнює період, за який може бути нарахована пеня у спірних правовідносинах, з позовною давністю, протягом якої особа може звернутися до суду за стягненням цієї пені.

Одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України (435-15) з 01 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України (436-15) , частиною 6 ст. 232 якого встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Доводи позивача, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не стосуються предмета спору у справі та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом апеляційної інстанції, не впливають на правильність вирішення цього спору по суті.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що резолютивна частина оскаржуваного рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову має бути залишена без змін з урахуванням викладеного у мотивувальній частині даної постанови.