Верховний суд України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2011 року
м. Київ
( Додатково див. рішення апеляційного суду Дніпропетровської області (rs13419706) )
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П.,
Жайворонок Т.Є.,
Онопенка В.В.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, акціонерного комерційного банку "Райффайзен Банк Аваль", приватного нотаріуса ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання майна спільним майном, поділ майна та визнання недійсним договору іпотеки, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 10 серпня 2009 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2009 року,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.
Зазначав, що з жовтня 1995 року до 28 серпня 2005 року він перебував у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_2, вони проживали однією сім’єю в будинку АДРЕСА_1, де він і був зареєстрований, вели спільне господарство, ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народився син - ОСОБА_4. Внаслідок спільної праці ними було придбано рухоме і нерухоме майно, яке придбавалося в інтересах сім’ї, за кошти сімейного бюджету. Проте після припинення фактичних шлюбних відносин згоди про добровільний поділ майна між ними не досягнуто.
Крім того, 2 вересня 2005 року відповідачка уклала з акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" кредитний договір на суму 30 тис. доларів США та договір іпотеки, предметом якого є належне їм на праві спільної сумісної власності нежиле приміщення.
Посилаючись на викладене, просив установити факт перебування його та відповідачки у фактичних шлюбних відносинах з жовтня 1995 року до 28 серпня 2005 року, визнати спільною сумісною власністю все майно, придбане ними під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, визнати недійсним договір іпотеки від 2 вересня 2005 року, укладений між відповідачкою та АППБ "Аваль", і поділити спільне майно, виділивши йому майно на загальну суму 1 705 000 грн., а відповідачці – на загальну суму 1 882 350 грн.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Позовні вимоги позивачем змінювалися та уточнювалися. Остаточно він просив визнати факт його проживання однією сім'єю із ОСОБА_2 у період з жовтня 1995 року до 28 серпня 2005 року; визнати їх спільною сумісною власністю нерухоме майно, а саме: цирульню "ІНФОРМАЦІЯ_2", площею 68,0 кв. м вартістю 304 630 грн., продуктовий магазин "ІНФОРМАЦІЯ_2" з підвалом, загальною площею 408 кв. м, вартістю 631 550 грн., бар "ІНФОРМАЦІЯ_2", загальною площею 101,3 кв. м, вартістю 482 950 грн., магазин "ІНФОРМАЦІЯ_2", площею 42,25 кв. м, вартістю 297 200 грн., торгівельний павільйон, загальною площею 46,4 кв. м, вартістю 260 050 грн., нежилу будівлю – кіоск, загальною площею 23,10 кв. м., вартістю 74 300 грн., під'їзд до бару "ІНФОРМАЦІЯ_2" та цирульні "ІНФОРМАЦІЯ_2" вартістю 44 850 грн., розташовані за адресою: АДРЕСА_2; домоволодіння АДРЕСА_2, загальною площею 27,2 кв. м вартістю 163 460 грн., домоволодіння АДРЕСА_1, загальною площею 80,7 кв. м, вартістю 252 620 грн., яке просив поділити порівну, виділити йому в натурі продуктовий магазин "ІНФОРМАЦІЯ_2" з підвалом, цирульню "ІНФОРМАЦІЯ_2", під'їзд до бару та цирульні, загальною вартістю 981 030 грн., а ОСОБА_2 виділити в натурі два домоволодіння, нежилу будівлю-кіоск, торгівельний павільйон, загальною вартістю 1 047 550 грн., стягнувши з ОСОБА_2 на його користь різницю у вартості майна у розмірі 33 260 грн. та судові витрати; визнати бар "ІНФОРМАЦІЯ_2" об'єктом їх спільної сумісної власності у рівних частках та визнати недійсним договір іпотеки від 2 вересня 2005 року, укладений між ОСОБА_2 та АППБ "Аваль", посвідчений приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу ОСОБА_3 2 вересня 2005 року за № 12817.
Останнім рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 серпня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: встановлено факт проживання однією сім’єю без укладення шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з жовтня 1995 року до 28 серпня 2005 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2009 року зазначене рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано будинок АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю сторін. Визнано за сторонами право власності на Ѕ частину будинку за кожним та залишено будинок у їх спільній частковій власності. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені судові рішення в частині вимог про визнання майна спільною сумісною власністю, його поділ та визнання недійсним договору іпотеки, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й порушення норм процесуального права, й передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині судові рішення не оскаржуються.
Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Проте зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд керувався нормами Сімейного кодексу України (2947-14) , при цьому взагалі належним чином не з’ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються.
Як установлено судом, нерухомість на ім’я відповідачки, що є предметом спору, була придбана в період з 2000 року до 2003 року, і при вирішенні спору застосуванню підлягають норми матеріального права, що діяли на момент придбання, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про власність" майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, є їх спільною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Проте вищезазначені вимоги закону та роз’яснення, що містяться у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) , залишилися поза увагою суду.
З огляду на викладене рішення апеляційного суду не можна визнати законним і обґрунтованим і воно в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2009 року в частині вимог про визнання майна спільною сумісною власністю, його поділ та визнання недійсним договору іпотеки скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до апеляційного суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
М.В. Патрюк
В.І. Гуменюк
Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
В.В. Онопенко