розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Птицекомплекс-Агро" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 03.02.2009 у справі № 2-29/10281-2008

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кримнафтапостачання" (вул.Глінки,72а,Сімферополь,95022; вул.Шкільна,7,с.Перове,Сімферопольський район, 96560)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Птицекомплекс-Агро" (вул. Московська, 7,с. Котельникове, Красногвардійський р-н,97034)

про стягнення 81024,86 грн.

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Кримнафтапостачання", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовними вимогами до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "Птицекомплекс-Агро", про стягнення заборгованості в сумі 72553,95 грн., 7255,39 грн. штрафу, 798,09 грн. індексу інфляції, 417,43 грн. –3% річних, а всього 81024,86 грн., обґрунтовуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов’язань за договором поставки паливно-мастильних матеріалів в частині своєчасної оплати за отриманий товар.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.02.2009 у справі № 2-29/10281-2008 (суддя О.І. Башилашвілі) позов товариства з обмеженою відповідальністю "Кримнафтапостачання" задоволено.

З товариства з обмеженою відповідальністю "Птицекомплекс-Агро" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кримнафтапостачання" стягнуто 72553,95 грн. заборгованості, 7255,39 грн. штрафу, 798,09 грн. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції, 417,43 грн. - 3% річних. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Птицекомплекс-Агро" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Заперечуючи обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, заявник зазначає про відсутність в матеріалах справи доказів того, що сторони діяли на виконання саме договору №0037 від 31.01.2008, оскільки накладна № 3286 від 22.08.2008 не містить відомостей про передачу товару саме на виконання цього договору, у зв’язку з чим вирішення спору про стягнення заборгованості повинно здійснюватися із застосуванням статей 11, 509, 530 Цивільного кодексу України, що є самостійними підставами для позовних вимог.

У судовому засіданні 30.03.2009 представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та наполягав на її задоволенні та скасуванні рішення суду першої інстанції як прийнятого при неправильному застосуванні норм матеріального права. Звертав увагу колегії суду на ті обставини, що жоден з листів відповідача на адресу позивача з проханням відвантажити певне паливо не містить посилань на вказаний договір, тобто фактично з боку позивача відбулася позадоговірна поставка.

Представник позивача у судове засідання, призначене до розгляду на 30.03.2009 року, не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з врахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутністю представника позивача.

Крім того, представник позивача був присутній у минулому судовому засіданні, де заперечував проти вимог апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступне.

31.01.2008 між товариством з обмеженою відповідальністю "Кримнафтапостачання" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Птицекомплекс-Агро" (покупець) був укладений договір №0037, за умовами якого продавець зобов’язався передати, а покупець прийняти та оплатити паливно-мастильні матеріали (далі - паливо)(а.с. 9).

Строк дії договору становить один рік (пункт 6.1 договору).

Ціна, якість, кількість палива зазначаються продавцем у первинних документах (накладна, рахунок) (пункт 1.2 договору).

Згідно з пунктом 2.1 договору продавець зобов’язаний передати паливо протягом трьох днів з моменту поставки, а покупець прийняти паливо протягом одного дня з моменту поставки, своєчасно оплатити поставлене паливо, а у випадку передачі палива до його повної або часткової оплати покупцем, останній зобов’язаний здійснити повний розрахунок за поставлене паливо протягом трьох банківських днів з моменту його передачі.

За умовами пункту 3.1 договору покупець зобов’язаний повністю оплатити вартість палива (попередня оплата) до його передачі продавцем.

Станом на 21.08.2008 за відповідачем числилася передоплата в сумі 8553,05 грн.

Листами №258 від 21.08.2008, № 257 від 21.08.2008 відповідач звернувся до позивача з прохання відвантажити дизельне паливо в кількості 10 м. куб. та бензин марки А-80 в кількості 5 тон (а.с. 10-11).

Позивач, на виконання умов договору, 22.08.2008 поставив відповідачу паливно-мастильні матеріали на суму 81107,00 грн., що підтверджується накладною №3286 від 22.08.2008 та довіреністю серії ЯПА №992274 від 21.08.2008 на отримання товару (а.с. 12, 13).

Відповідач прийняв поставлену продукцію, однак свої зобов’язання щодо її оплати у повному обсязі не виконав, що стало підставою для звернення позивача до суду із зазначеним позовом з вимогою сплати основного боргу, штрафу, збитків від інфляції та трьох процентів річних.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції у зв’язку з наступним.

Зобов'язання, що виникають на підставі договору поставки є господарськими зобов'язаннями, до яких застосовуються положення статей 264- 271 Господарського кодексу України та положення глави 54 Цивільного кодексу України (435-15) .

Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки, згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до пункту 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв’язку з наведеним, встановивши, що відповідач зобов'язання за договором поставки належним чином не виконав, повну оплату отриманого товару згідно умов договору не здійснив, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в сумі 72553,95 грн.

Поряд з цим, розділом 5 договору встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання однією зі сторін зобов’язань за договором, винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 10 % (пункт 5.4 договору).

З врахуванням встановленого судом факту неналежного виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленої продукції, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з останнього штрафу в сумі 7255,39 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з розрахунком позивача (а.с. 7, 8), правильність якого не викликає у судової колегії сумніву, господарський суд першої інстанції вірно врахував умови договору та приписи цивільного законодавства стосовно того, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлений строк, та встановивши факт невиконання відповідачем зобов’язання по оплаті отриманого товару в строк, суд першої інстанції зробив в оскаржуваному рішенні правильні висновки щодо виникнення у відповідача обов'язку погасити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за час прострочення платежу в сумі 798,09 грн. та 3 % річних в сумі 417,43 грн.

Висловлюючи свої заперечення проти вимог позову, відповідач вказує на те, що у накладній та в листах відповідача відсутнє посилання на спірний договір, зазначена поставка є позадоговірною та самостійною угодою, у зв’язку з чим вирішення спору про стягнення заборгованості за цією угодою повинно здійснюватися із застосуванням положень статей 11, 509, 530 Цивільного кодексу України.

Однак, судова колегія не може погодитись з вказаними твердженнями, виходячи з наступного.

Так, зазначаючи про відсутність в матеріалах справи доказів того, що сторони діяли на виконання саме договору №0037, оскільки видаткова накладна від 22.08.2008 не містить відомостей про передачу товару саме на виконання цього договору, відповідач безпідставно не врахував той факт, що предметом укладеного 31.01.2008 сторонами договору є поставка паливно-мастильних матеріалів (пункт 1.1); договором передбачений об’єм поставки згідно з первинними документами (накладна, рахунок) (пункт 1.2). Крім того, найменування товару, що є предметом договору, а саме паливо, співвідноситься з найменуванням товару, зазначеним у накладній та довіреності на отримання товару. Поставка здійснена в період дії договору й сам її факт відповідачем не заперечується.

Доводи відповідача спростовуються також положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , який чітко визначає перелік обов’язкових реквізитів первинних документів, що є підставою для бухгалтерського обліку господарської операції, та норми якого не визначають в якості обов'язкового реквізиту номер і дату договору, який може бути підставою для господарської операції, а лише вказують на обов'язковість, зокрема, визначення змісту та об'єму господарської операції.

Стосовно посилань представника відповідача на ті обставини, що укдадений між сторонами договір №0037 від 31.01.2008 фактично не працював й про його існування забули, судова колегія визнає надуманими й такими, що не звільняють відповідача від цивільної відповідальності, адже такі посилання протирічать загальним засадам цивільного й господарського законодавства, а доказів намагання припинити договірні відносини з позивачем або їх розірвати представник відповідача суду не надав.

Крім того, докази того, що між сторонами існують інші договірні зобов’язання, також є відсутніми, у зв’язку з чим заявлені позовні вимоги в частині стягнення штрафу в сумі 7255,39 грн., 798,09 грн. втрат від інфляції та 3% річних в сумі 417,43 грн. судом визнані обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що господарським судом першої інстанції дано повну юридичну оцінку обставинам, що обумовлюють відповідальність відповідача, тому судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду першої інстанції, адже судом повно й всебічно досліджені обставини у справі і зроблені висновки, які ґрунтуються на вимогах діючого законодавства.