розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу комунального підприємства "Лисянський завод продовольчих товарів"на рішення господарського суду Черкаської області від 13.01.2009 року,

у справі №17/5284 (суддя Боровик С.С.),

за позовом комунального підприємства "Лисянський завод продовольчих

товарів", смт. Лисянка Черкаської області,

до 1. товариства з обмеженою відповідальністю "Громова вода",

смт. Лисянка Черкаської області,

2. Лисянської районної ради, с.м.т. Лисянка Черкаської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1,

смт. Лисянка Черкаської області,

про стягнення 92 400,00 грн., -

02.12.2008 року комунального підприємства "Лисянський завод продовольчих товарів"(позивач) звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Громова вода"(відповідач 1) та до Лисянської районної ради (відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1, про стягнення 92 400,00 грн. (а.с. 2-4).

Рішенням господарського суду Черкаської області від 13.01.2009 року у справі №17/5284 у позові комунального підприємства "Лисянський завод продовольчих товарів"до товариства з обмеженою відповідальністю "Громова вода"та до Лисянської районної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1, про стягнення 92 400,00 грн. відмовлено повністю (а.с. 113-116).

При прийнятті рішення місцевий господарський суд, встановивши відсутність збитків у позивача, заподіяних незаконними діями відповідачів, відсутність угод з кредиторами про переведення кредиторської заборгованості на іншого боржника -відповідача 1, керуючись ст. ст. 55, 136, 224 ГК України, ст. ст. 22, 176, 522 ЦК України, ст. ст. 1, 5, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст. 28 Закону України "Про приватизацію державного майна", статутом позивача, відмовив в задоволенні позову повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач, комунальне підприємство "Лисянський завод продовольчих товарів", подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 13.01.2009 року у справі №17/5284 повністю та задовольнити позовні вимоги комунального підприємства "Лисянський завод продовольчих товарів".

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що судом першої інстанції не враховано тверджень позивача про те, що відповідачами не виконано в повному обсязі умов п. 5.3. та п. 6.1. договору, що і стало підставою заподіяння збитків, а на незаконні дії відповідачів, відсутність яких встановлено місцевим господарським судом, позивач не посилався. В підтвердження наведеного позивач звертає увагу суду на ухвалу господарського суду Черкаської області від 28.08.2007 року у справі №14/3063.

Крім цього, доказом наявності збитків позивач вважає виписку з Лисянського відділення №2971 Ощадного банку України про рух коштів на банківському рахунку позивача, згідно якої останнім погашена кредиторська заборгованість позивача на суму 112 413,82 грн., яку мав взяти на себе відповідач 1.

Скаржник стверджує, що судом першої інстанції не взято до уваги, що наведена заборгованість була врахована в оцінці цілісного майнового комплексу і затверджена рішенням Лисянської районної ради "22-5/V від 19.10.2005 року.

Одночасно, скаржник стверджує, що судом першої інстанції невірно застосовано ст. ст. 28, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна".

У своєму відзиві відповідач 1 заперечує проти задоволення апеляційної скарги та зазначає, що дійсно, згідно оцінки, складеної на 01.10.2005 року, вартість цілісного майнового комплексу становила 744 541,20 грн. та на час оцінки у вартість цілісного майнового комплексу не було включено вартість поточних та довгострокових зобов'язань: 73 800,00 грн. та 18 600,00 грн. відповідно. 04.11.2005 року згідно платіжного доручення №180 ним було перераховано позивачеві 90 000,00 грн. на погашення податкової застави відповідно до клопотання позивача. Тобто, на той час, як стверджує відповідач 1, він не був правонаступником об'єкта купівлі-продажу, і, відповідно, сума у 90 000,00 грн. згідно акту звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем 1 від 02.12.2005 року є кредиторською заборгованістю позивача перед відповідачем 1, і саме з цих коштів, а не з власних, позивач сплатив основну суму кредиторської заборгованості до моменту укладення договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу.

Таким чином, як стверджує відповідач 1, станом на 03.12.2005 року, тобто на момент підписання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, поточні зобов'язання позивача були погашені, але виникла нова кредиторська заборгованість позивача перед відповідачем 1 в сумі 90 000,00 грн.

При цьому, відповідач 1 переконаний, що позивачем належним чином не обґрунтовано розмір позовних вимог.

У своєму відзиві відповідач 2 заперечує проти задоволення апеляційної скарги та зазначає, що позивач не мав кредиторської заборгованості на момент укладення договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, оскільки остання була погашена відповідачем 1.

Відповідач 2 звертає увагу суду на те, що позивачем ані в позові, ані в апеляційній скарзі не вказано, яким законом передбачено і яка відповідальність відповідача 2 за не передачу продавцю кредиторської заборгованості.

Третя особа не скористалася своїм правом відповідно до ст. 96 ГПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.02.2009 року у справі №17/5284 апеляційну скаргу комунального підприємства "Лисянський завод продовольчих товарів"на рішення господарського суду Черкаської області від 13.01.2009 року прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні.

В судовому засіданні представники позивача підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та в запереченнях на доводи відповідачів. Представник відповідача 1 заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві. В судове засідання представники позивача та третя особа не з'явились, позивач та третя особа про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, колегією суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду встановлено наступне.

Рішенням Лисянської районної ради №22-5/IV від 19.10.2005 року "Про приватизацію об'єкта комунальної власності"надано дозвіл ТОВ "Громова вода"на проведення приватизації шляхом викупу цілісного майнового комплексу комунального підприємства "Лисянський завод продовольчих товарів"з врахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості, розташованого за адресою: смт. Лисянка, вул. Леніна, 61, відповідно до чинного законодавства (а.с. 72).

Згідно звіту про незалежну оцінку станом на 01.10.2008 року загальна підсумкова величина оціночної вартості (без ПДВ) цілісного майнового комплексу склала 620 451,00 грн. (а.с. 28-37). З цього ж звіту вбачається, що вартість довгострокових зобов'язань дорівнює 18 600,00 грн., а поточних зобов'язань -73 800,00 грн.

04.11.2005 року позивач звернувся до відповідача 1 з листом №48, в якому викладено прохання про погашення заборгованості позивача перед бюджетом в сумі 87 191,80 грн. (а.с. 59).

На підставі зазначено листа відповідач 1 перерахував позивачеві 90 000,00 грн., що підтверджується довідкою з реєстру документів за 04.11.2005 року (а.с. 60).

03.12.2005 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу комунального підприємства "Лисянський завод продовольчих товарів", що підлягає продажу шляхом викупу (а.с. 11-14, договір), згідно умов якого позивач зобов'язувався передати у власність відповідачеві 1 комунальне майно цілісного майнового комплексу (об'єкт) комунального підприємства "Лисянський завод продовольчих товарів", який знаходиться за адресою: смт. Лисянка, вул. Леніна, 61, розташований на земельній ділянці розміром 1,9155 га, комунальної власності Лисянської селищної ради, а відповідач 1 зобов'язувався прийняти об'єкт і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що викладені в цьому договорі.

Об'єкт включає в себе всі його активи й пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно згідно з матеріалами звіту про незалежну оцінку ринкової вартості комунальної власності, складену станом на 01.10.2005 року експертом-оцінщиком ОСОБА_1 (п. 1.1. договору).

Вартість об'єкту нерухомості з урахуванням ПДВ склала 744 541,20 грн. (п. 1.2. договору).

В пункті 2.3. договору зазначено, що до підписання договору відповідач 1 перерахував позивачеві 90 000,00 грн. згідно платіжного доручення №180 від 04.11.2005 року.

Згідно п. 5.3. договору відповідач 1 зобов'язувався прийняти на себе обов'язки щодо правонаступництва об'єкта.

29.12.2005 року відповідачем 1 було сплачено позивачеві 372 270,60 грн. як перший внесок за цілісний майновий комплекс згідно умов договору (а.с. 81).

Додатковою угодою №1 від 25.01.2006 року до договору від 03.12.2005 року сторони договору внесли зміни до нього, виклавши, зокрема, п. 2.3. договору в наступній редакції: "Згідно акту звірки взаємних розрахунків між КП Лисянський завод продовольчих товарів"та ТОВ "Громова вода"від 02.12.2005 року (кредиторська заборгованість КП Лисянський завод продовольчих товарів"перед ТОВ "Громова вода"становить 90 000,00 грн.) об'єкт продається з врахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості. Залишкова вартість об'єкту продажу становить 654 541,20 грн."(а.с. 22).

01.02.2006 року відповідачем 1 було сплачено позивачеві 282 270,60 грн. як другий внесок за цілісний майновий комплекс згідно умов договору (а.с. 82).

Підставами для звернення до суду стало те, що, на переконання позивача, відповідачами на виконано умов договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу комунального підприємства "Лисянський завод продовольчих товарів"в частині прийняття відповідачем 1 всіх обов'язків щодо правонаступництва об'єкта, за які було здійснено розрахунок позивачем, чим заподіяно останньому збитки.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, погоджуючись з висновком місцевого господарського суду, вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з позовної заяви та апеляційної скарги, позивач просить стягнути з відповідачів грошові кошти в якості збитків у зв'язку з невиконанням останніми умов договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу комунального підприємства "Лисянський завод продовольчих товарів"в частині неприйняття на себе всіх обов'язків щодо правонаступництва об'єкта купівлі-продажу, а саме кредиторської заборгованості позивача.

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Аналогічний припис міститься у ст. 224 ГК України, згідно з якою учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Стаття 614 ЦК України передбачає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань покладається при наявності вини (умислу або необережності).

У відповідності з вимогами п. 4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.

Проте, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності. При цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб'єкт та об'єкт правопорушення, а також суб'єктивна та об'єктивна сторони.

Суб'єктом цивільного правопорушення є боржник, а об'єктом правопорушення -зобов'язальні правовідносини кредитора та боржника. Суб'єктивну сторону становить вина боржника, а об'єктивну -протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов'язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно з ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Важливим елементом доказування наявності реальних збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

В даному випадку порушенням зобов'язання позивач вважає невиконання відповідачами п. 5.3 договору, згідно умов якого відповідач 1 зобов'язувався прийняти на себе обов'язки щодо правонаступництва об'єкта.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши вказаний пункт договору, дійшла до висновку про те, що за своєю правовою природою вказаний пункт є загальним, тобто таким, що на його виконання повинні укладатися відповідні додаткові угоди про прийняття відповідачем 1 на себе чітко визначених зобов'язань, наприклад, в порядку ст. 520 ЦК України, вказані зобов'язання повинні передаватися на підставі належним чином оформленого акта приймання-передачі, повинні бути чітко встановлені строки виконання таких зобов'язань тощо.

Частиною 1 ст. 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, позивач, звертаючись до господарського суду, повинен сам доводити на підставі доказів свої позовні вимоги.

Матеріали справи не містять наведених вище документів, які б свідчили про передачу позивачем та прийняття відповідачами обов'язків щодо правонаступництва об'єкта, а відтак, і відсутня протиправна поведінка відповідачів, що є обов'язковою умовою для відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, визначається шляхом проведення незалежної оцінки.

Частиною 2 ст. 22 вищезгаданого Закону визначено, що після придбання об'єкта його новий власник стає правонаступником прав і обов'язків приватизованого підприємства, тобто і поточних та довгострокових зобов'язань (кредиторської заборгованості).

Зі звіту про незалежну оцінку об'єкта нерухомості станом на 01.10.2008 року вбачається, що загальна підсумкова величина оціночної вартості (без ПДВ) цілісного майнового комплексу склала 620 451,00 грн. і в наведену вартість експертом-оцінювачем було включено вартість довгострокових зобов'язань у сумі 18 600,00 грн. та поточних зобов'язань у сумі 73 800,00 грн.

Матеріали справи містять докази проведення повного розрахунку відповідачем 1 (платіжні доручення) за отриманий об'єкт нерухомості у сумі 744 541,20 грн. (у тому числі ПДВ у сумі 124 090,20 грн.), тобто відповідачем 1 було сплачено вартість об'єкта з урахуванням довгострокових та поточних зобов'язань на підставі звіту про незалежну оцінку об'єкта нерухомості станом на 01.10.2008 року.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду приймає до уваги той факт, що відповідачем 1 на прохання позивача, викладене в листі №48 від 04.11.2005 року, було перераховано останньому грошові кошти у сумі 90 000,00 грн. саме для погашення кредиторської заборгованості, що може свідчити про виникнення заборгованості позивача перед третіми особами вже після продажу відповідачеві 1 об'єкту нерухомості.

Одночасно, позивачем не надано суду обґрунтованого розрахунку розміру понесених ним збитків.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність відмови місцевого господарського суду в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів на користь позивача збитків, оскільки позивачем в порядку ст. ст. 33 та 34 ГПК України не доведено протиправної поведінки відповідача та не обґрунтовано розміру заподіяних збитків від невиконання договору купівлі-продажу, тобто відсутній склад господарського правопорушення, що в свою чергу виключає відповідальність в порядку ст. 224 ГК України.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду, погоджуючись з висновками місцевого господарського суду, встановила, що позивачем не доведено протиправної поведінки відповідачів щодо неприйняття на себе обов'язків правонаступництва об'єкта нерухомості, не обґрунтовано розміру понесених збитків та не доведено завдання відповідачами збитків.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду Черкаської області від 13.01.2009 року у справі №17/5284.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу комунального підприємства "Лисянський завод продовольчих товарів"на рішення господарського суду Черкаської області від 13.01.2009 року у справі №17/5284 за позовом комунального підприємства "Лисянський завод продовольчих товарів"до товариства з обмеженою відповідальністю "Громова вода"та до Лисянської районної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1, про стягнення 92 400,00 грн. залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 13.01.2009 року у справі №17/5284 за позовом комунального підприємства "Лисянський завод продовольчих товарів"до товариства з обмеженою відповідальністю "Громова вода"та до Лисянської районної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1, про стягнення 92 400,00 грн. залишити без змін.