ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2011 року
м. Київ
( Додатково див. рішення апеляційного суду Житомирської області (rs10598505) ) ( Додатково див. рішення Корольовського районного суду м.Житомира (rs3272151) )
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є.,
Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, стягнення коштів; за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_14 до відкритого акціонерного товариства "Житомирголовпостач" (далі – ВАТ "Житомирголовпостач"), ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_13, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права на постійне проживання ; за зустрічним позовом ОСОБА_10, ОСОБА_11 до ВАТ "Житомирголовпостач", ОСОБА_6, приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_15 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права на житло та права на постійне проживання ; за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ВАТ "Житомирголовпостач", ОСОБА_6, третя особа – орган опіки та піклування Житомирської міської ради, про визнання права на постійне проживання ; за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ВАТ "Житомирголовпостач", ОСОБА_6 про визнання права на постійне проживання та за зустрічним позовом ОСОБА_13 до ВАТ "Житомирголовпостач" про визнання права на постійне проживання за касаційною скаргою ОСОБА_6, до якої приєдналося публічне акціонерне товариство "Житомирголовпостач", на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 березня 2009 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2009 року,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2005 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що йому за договором купівлі-продажу, укладеним 1 вересня 2009 року з ВАТ "Житомирголовпостач", належать кімнати № 706-708, кухня № 35, коридор № 34 та інші підсобні приміщення в будинку АДРЕСА_1 Відповідачі проживають у вказаних кімнатах, звільняти їх відмовляються, комунальні послуги не сплачують, чим порушують його право власності. Після збільшення позовних вимог ОСОБА_6 просив виселити ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14 з усіма проживаючими з ними особами з належних йому кімнат без надання іншого житла; стягнути на його користь із ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 661 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 3 500 грн. на відшкодування моральної шкоди та 2 392 грн. 25 коп. квартирної плати; зі ОСОБА_10, ОСОБА_11 – 769 24 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 2 500 грн. на відшкодування моральної шкоди та 2 295 грн. квартирної плати; із ОСОБА_13, ОСОБА_14 – 711 грн. 38 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 2 500 грн. на відшкодування моральної шкоди та 1 614 грн. 60 коп. квартирної плати.
ОСОБА_7 і ОСОБА_14 у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей звернулися до суду із зустрічними позовами до ВАТ "Житомирголовпостач" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу вказаних кімнат, визнання права на постійне проживання в цих кімнатах, посилаючись на те, що набули права користування житлом у встановленому законом порядку.
ОСОБА_9, ОСОБА_8 у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини, ОСОБА_13 звернулися до суду із зустрічними позовами до ВАТ "Житомирголовпостач" про визнання права на постійне проживання в зазначених кімнатах, посилаючись на те, що набули права користування житлом у встановленому законом порядку.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 березня 2009 року:
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено;
зустрічний позов ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу кімнати №706 у будинку АДРЕСА_1, укладений 1 вересня 2009 року між ВАТ "Житомирголовпостач" та ОСОБА_6; визнано за ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_16 право на постійне проживання в цій кімнаті;
зустрічний позов ОСОБА_10, ОСОБА_11 задоволено частково: визнано недійсним договір купівлі-продажу кімнати № 707 у будинку АДРЕСА_1 укладений 1 вересня 2009 року між ВАТ "Житомирголовпостач" та ОСОБА_6; визнано за ОСОБА_10, ОСОБА_11 право користування вказаною кімнатою та за ОСОБА_11 ОСОБА_17, ОСОБА_11 ОСОБА_18 право на постійне проживання в цій кімнаті; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено;
зустрічний позов ОСОБА_14, ОСОБА_13 задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу кімнати № 708 у будинку АДРЕСА_1 укладений 1 вересня 2009 року між ВАТ "Житомирголовпостач" та ОСОБА_6; визнано за ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_19, ОСОБА_20 право на постійне проживання в указаній кімнаті;
вирішено питання про судові витрати.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання за ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_16 права на постійне проживання в кімнаті №706 у будинку АДРЕСА_1; визнання за ОСОБА_11 ОСОБА_17, ОСОБА_11 ОСОБА_18 права на постійне проживання в кімнаті №707 у будинку АДРЕСА_1 визнання за ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_19, ОСОБА_20 права на постійне проживання в кімнаті №708 у будинку АДРЕСА_1; визнання за ОСОБА_10, ОСОБА_11 права користування кімнатою №707 у будинку АДРЕСА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовів у цій частині відмовлено; зобов’язано ВАТ "Житомирголовпостач" повернути ОСОБА_6 вартість кімнат №№706-708 у будинку АДРЕСА_1 в розмірі 56 578 грн. 20 коп.; зобов’язано ОСОБА_6 повернути кімнати №№706-708 у будинку АДРЕСА_1 ВАТ "Житомирголовпостач"; у решті - рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, до якої приєдналося публічне акціонерне товариство "Житомирголовпостач", в якій просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 березня 2009 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення.
Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову та частково задовольняючи зустрічні позови, суд першої інстанції виходив із того, що договори купівлі-продажу кімнат, укладені між ОСОБА_6 та ВАТ "Житормирголовпостач", не відповідають вимогам ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки позбавили мешканців гуртожитку права на житло; ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14 вселилися та зареєстровані в гуртожитку на підставі ордерів, договори найму між ними та ВАТ "Житормирголовпостач" розірвані не були, а тому відсутні підстави для їх виселення.
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд із власної ініціативи застосував реституцію як наслідок недійсності договорів купівлі-продажу кімнат, укладених між ОСОБА_6 і ВАТ "Житормирголовпостач".
Проте з висновками судів повністю погодитися не можна з таких підстав.
Відповідно до ст. ст. 215, 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсними" роз’яснено, що судам необхідно враховувати, що згідно зі ст. ст. 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України (435-15) , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та ЦК України (435-15) , міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) (ст. ст. 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Судом установлено, що ОСОБА_10, ОСОБА_10 ОСОБА_17, ОСОБА_10 ОСОБА_21, ОСОБА_10 ОСОБА_18 вселилися до кімнати № 707 у гуртожитку, що розташований у будинку АДРЕСА_1 на підставі ордера №235, виданого 5 жовтня 1996 року ВАТ "Житомирголовпостач". ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_19 вселилися до кімнати № 708 у гуртожитку, що розташований у будинку АДРЕСА_1 на підставі ордера №4, виданого 13 квітня 2001 року ВАТ "Житомирголовпостач"; з 7 липня 2002 року в цій кімнаті зареєстрована також неповнолітня ОСОБА_20; ОСОБА_7, ОСОБА_8 вселилися до кімнати № 706 у гуртожитку, що розташований у будинку АДРЕСА_1 на підставі ордера №37, виданого 30 квітня 1991 року ВАТ "Житомирголовпостач"; ОСОБА_9 вселився до кімнати як член сім’ї наймача – чоловік ОСОБА_8 та зареєстрований у цій кімнаті з 29 вересня 2003 року, у 2002 році в них народилася донька, ОСОБА_16, яка зареєстрована в зазначеній кімнаті з 31 січня 2002 року. 17 квітня 2001 року виконавчим комітетом Житомирської міської ради ВАТ "Житомирголовпостач" видано свідоцтво про право власності на вказаний гуртожиток. 1 вересня 2004 року між ОСОБА_6 (покупець) та ВАТ "Житомирголовпостач" (продавець) укладено договори купівлі-продажу кімнат №706-708 жилою площею 26,30 кв. м, 25,80 кв. м та 18,80 кв. м відповідно в гуртожитку, що розташований у будинку АДРЕСА_1 Договори нотаріально посвідчені та зареєстровані в установленому порядку. Відповідно до технічних паспортів кімнати №706 та №707 указаного гуртожитку складаються кожна з двох жилих кімнат, ванної кімнати, туалету та коридору; кімната №708 - з однієї жилої кімнати, ванної кімнати, туалету й коридору; кухня №35 і коридор №34 знаходяться в загальному користуванні кімнат №706-708. Статусу житлового будинку цей гуртожиток набув відповідно до рішення Житомирської міської ради від 13 листопада 2007 року № 687.
Визнаючи недійсними договори купівлі-продажу кімнат, укладені 1 вересня 2009 року між ВАТ "Житомирголовпостач" і ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що вказані правочини порушують право мешканців гуртожитку на житло, оскільки ВАТ "Житомирголовпостач" зобов’язане було спочатку врегулювати з ними житлові правовідносини.
Такий висновок суду суперечить указаним вимогам закону та роз’ясненням, тому що правовідносини між ВАТ "Житомирголовпостач" і мешканцями гуртожитку регулюються нормами житлового законодавства та знаходяться за межами правовідносин продавця – власника гуртожитку (ВАТ "Житомирголовпостач") з покупцем ОСОБА_6
Таким чином, не визначивши норму матеріального права, порушення якої допустили сторони, укладаючи договори купівлі-продажу, суд передчасно дійшов висновку про визнання правочинів недійсними.
Оскільки за своїм змістом зустрічні позовні вимоги зводяться до визнання права на проживання в кімнатах гуртожитку, а предметом спірних договорів є відчуження об’єктів нерухомого майна, які належать на праві власності ВАТ "Житомирголовпостач", суди повинні були встановити, які права та законні інтереси мешканців порушено при вчиненні оспорюваних правочинів.
Крім того, згідно із ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини .
Під час розгляду даного спору суд не врахував, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 12 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 3 липня 2008 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_22, ОСОБА_23 і ОСОБА_24 до ВАТ "Житомирголовпостач", Житомирської міської ради, Житомирського міськвиконкому, регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області, Фонду державного майна України та Кабінету Міністрів України про захист житлових прав, а саме: визнання незаконними пп. 5.1 і 5.2 статуту ВАТ "Житомирголовпостач", рішення Житомирського міськвиконкому від 12 квітня 2001 року № 229 та наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області в частині передачі у власність ВАТ "Житомирголовпостач" гуртожитку по АДРЕСА_1 визнання незаконним рішення загальних зборів акціонерів ВАТ "Житомирголовпостач" від 7 серпня 2003 року в частині продажу гуртожитку по АДРЕСА_1 зобов’язання Житомирської міської ради прийняти в міську комунальну власність будинок АДРЕСА_1 Ухвалою Верховного Суду України від 28 жовтня 2008 року судові рішення залишено без змін.
Поза увагою суду залишилося також те, що порядок надання жилої площі в гуртожитках і користування нею визначається главою 4 Житлового кодексу України (5464-10) (далі – ЖК України (5464-10) ) і Примірним положенням про гуртожитки, відповідно до яких приміщення гуртожитків є тимчасовим житлом, призначеним для забезпечення місцем проживання робітників, які не мають жилої площі, на період їх роботи на підприємстві.
Відповідно до ст. ст. 127, 128, 129, 132 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства та профспілкового комітету. Єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства. Працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв’язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, а також осіб, перелічених у ст. 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
У порушення вказаних положень суд не зазначив норму матеріального права, на підставі якої дійшов висновку про визнання за мешканцями гуртожитку права на постійне проживання у квартирах колишнього гуртожитку.
Суд не звернув уваги й не дав належної правової оцінки доводам ВАТ "Житомирголовпостач" про те, що воно попереджувало відповідачів про наявність заборгованості за проживання та продаж кімнат і неодноразово пропонувало їм укласти договір оренди або викупити кімнати за заниженою ціною, від чого останні відмовилися.
Посилаючись на те, що між ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_10 і ВАТ "Житомирголовпостач" існують договори найму жилого приміщення, суд не встановив: чи були такі договори укладені та на яких умовах.
Відмовляючи ОСОБА_6 у задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди й стягнення квартирної плати, суд першої інстанції викладеним у позовній заяві доводам оцінки не дав, указані обставини не дослідив, своє рішення в цій частині не мотивував.
Зазначене залишилося поза увагою апеляційного суду.
За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_6, до якої приєдналося публічне акціонерне товариство "Житомирголовпостач", задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 березня 2009 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
М.В. Патрюк
Судді:
В.І. Гуменюк
Т.Є. Жайворонок
Д.Д. Луспеник
Н.П. Лященко