ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є.,
Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою його представником – ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Київської області від 18 березня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 3 грудня 2004 року на автошляху с. Дмитрівка – с. Забуччя Києво-Святошинського району Київської області з вини водія ОСОБА_4, який, керуючи автомобілем "Фіат Браво", державний номерний знак НОМЕР_1, порушив Правила дорожнього руху, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП). Унаслідок зіткнення автомобілів належному йому автомобілю "Фольксваген Пасат", державний номерний знак НОМЕР_2, завдані механічні пошкодження. Розмір матеріальної шкоди становить 38 180 грн. 74 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_4 Також йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 10 тис. грн.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2009 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати, пов’язані з проведенням судової автотехнічної експертизи, у розмірі 2 581 грн. 20 коп. та 10 519 грн. витрат на правову допомогу.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 18 березня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 38 530 грн. 74 коп., 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати в розмірі 915 грн. 31 коп.; у решті позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що розглядаючи справу про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України, суд не встановив його вини у порушенні п. 12.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , що призвело до ДТП 3 грудня 2004 року, що свідчить з постанови судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2005 року.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду й задовольняючи частково позов, виходив із того, що обставини, встановлені під час розгляду справи про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України та вчинення ним правопорушення, згідно з постановою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2005 року, яка набрала законної сили, не повинні доказуватися при розгляді зазначеної цивільної справи, вони мають преюдиційний характер (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).
Одночасно судом зазначено, що висновок експертизи від 20 жовтня 2009 року не може вважатись належним і допустимим доказом, оскільки проведення такої експертизи мало б місце під час розгляду справи про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності, коли відповідно до ст. 268 КпАП України він мав право заявляти клопотання про її призначення.
Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Так, судами встановлено, що 13 грудня 2004 року близько 13 години на автошляху с. Дмитрівка – с. Забуччя Києво-Святошинського району Київської області сталася ДТП, у результаті якої відбулось зіткнення автомобіля "Фіат Браво", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля "Фольксваген Пасат", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3 Відносно відповідача ОСОБА_4 працівниками відділення Державної автомобільної інспекції Києво-Святошинського району Київської області було складено протокол про адміністративне правопорушення за порушення ним п. 12.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) (далі - ПДР) (а.с. 88). Постановою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2005 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України закрито у зв’язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КпАП України (а.с. 102).
Згідно з висновком судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 20 жовтня 2009 року в цій дорожній обстановці в причинному зв’язку з виникненням ДТП стало невиконання водієм автомобіля "Фольксваген Пасат" ОСОБА_3 вимог 10.1 ПДР (а.с. 134-136).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до положень ст. 1166 ЦК України єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв’язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.
Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України, а не ч. 3 ст. 61 цього Кодексу, як помилково вважав апеляційний суд, постанова у справі про адміністративне правопорушення обов’язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою .
Відповідальність за ст. 124 КУпАП настає лише за наявності ушкодження транспортних засобів внаслідок порушення Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , але апеляційний суд цієї обставини не перевірив і таке порушення з боку ОСОБА_4 не встановив.
Отже, апеляційний суд на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув; чи містить постанова суду про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_4 відповіді на питання чи мало місце зіткнення транспортних засобів сторін та чи сталося це з вини відповідача не з’ясував; не врахував, що за відсутності преюдиційного доказу вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу посилання позивача на вину відповідача та заперечення відповідача щодо цього підлягають перевірці судом на загальних підставах (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).
За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником – ОСОБА_5, задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Київської області від 18 березня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
М.В. Патрюк
В.І. Гуменюк
Т.Є. Жайворонок
Д.Д. Луспеник
Н.П. Лященко