розглянувши за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим (далі - ДПI) справу за позовом Державного підприємства "Радгосп-завод "Завєтноє", правонаступник - Дочірнє підприємство "Агрофірма "Завєтноє", (далі - Підприємство) до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим, правонаступник - ДПI про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У травні 2002 року Підприємство звернулося до суду із зазначеним позовом та посилаючись на порушення податковим органом законодавства з питань оподаткування товару акцизним збором, просило визнати недійсним повідомлення-рішення МДПI від 21 травня 2002 року № 326-23-1/00412932-4031, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по акцизному збору у розмірі 2 633 032 грн. 50 коп., в т.ч. 2 106 426 грн. основного платежу та 526 606 грн. 50 коп. штрафних санкцій за період з 1 січня 2001 року по 31 грудня 2001 року.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від 10 січня 2005 року, залишеним без зміни постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 березня 2005 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2006 року, позов задовольнив, спірне податкове повідомлення-рішення визнав недійсним.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами вищезгаданої ухвали суду касаційної інстанції ДПI, посилаючись на неоднакове та неправильне застосування касаційним судом положень частини 20 статті 7 Закону України від 15 вересня 1995 року № 330/95-ВР "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" (330/95-ВР) , просить скасувати ухвалені у справі рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права ДПI посилається на постанови Вищого господарського суду України від 4 березня 2003 року та від 8 червня 2004 року, ухвалу Верховного Суду України від 24 лютого 2004 року у цій справі, якими було скасовано попередні рішення судів першої та апеляційної інстанцій та справа двічі направлялася на новий розгляд до суду першої інстанції з висновком про те, що реалізація виноматеріалів підприємствами первинного виноробства безпосередньо підприємствам вторинного виноробства не змінює статусу цього товару, як підакцизного.

Під час розгляду справи за винятковими обставинами на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, зокрема положення Закону України "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" (329/95-ВР) , заявником не доведено наявність неоднакового застосування згаданих норм матеріального права до обставин аналогічних обставинам у цій справі.

Рішеннями суду касаційної інстанції, на які послалася ДПI, як на підставу неоднакового застосування однієї й тієї самої норми права, скасовано попередні рішення судів першої та апеляційної інстанцій у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин у цій справі щодо правильності визначення коду виробленого позивачем товару, проте ці рішення не є остаточними та не містять позиції суду касаційної інстанції щодо застосування судами норм матеріального та процесуального права у цій справі.

Відповідно до статті 47 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3018-III "Про судоустрій України" (3018-14) , Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя та забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Згідно з частиною 1 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС) Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі виявлення неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права.

Виконуючи завдання зі здійснення правосуддя та забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила за матеріалами справи наведені у скарзі доводи і при цьому не виявила неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

Частиною 1 статті 244 КАС (2747-15) установлено, що Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

В задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим відмовити.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2005 року, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 березня 2005 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs226744) від 18 серпня 2006 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.