Рішенням господарського суду м. Києва від 18.12.2008 року у справі № 6/472 за позовом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі – позивач, Міністерство) до Державного підприємства "Управління капітального будівництва" (далі – відповідач-1, ДП "Управління капітального будівництва") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торговельна компанія "ВКВ" (далі – відповідач-2, ТОВ "Будівельно-торговельна компанія "ВКВ") про визнання недійсним інвестиційного договору від 27.11.2007 року № 21-4/43-2, позов задоволено повністю.

Так, визнано недійсним з моменту укладення інвестиційний договір від 27.11.2007 року № 21-4/43-2, укладений між Державним підприємством "Управління капітального будівництва", Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торговельна компанія "ВКВ"; стягнуто з Державного підприємства "Управління капітального будівництва" на користь Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торговельна компанія "ВКВ" на користь Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торговельна компанія "ВКВ" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити окрему ухвалу щодо встановлення порушень чинного законодавства при постановлені суддею Ковтун С.А. рішення господарського суду м. Києва від 18.12.2008 року у справі № 6/472, всі витрати, пов’язані із розглядом справи, покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначає, що при прийнятті спірного рішення судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального та процесуального права. Так, місцевим господарським судом було проігнороване клопотання ТОВ "Будівельно-торговельна компанія "ВКВ" про відкладення розгляду справи та розглянуто справу у відсутності його представника, чим порушено право відповідача-2 на захист. Крім того, судом першої інстанції порушено ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим, суд не взяв до уваги, що при укладені спірного договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2009 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торговельна компанія "ВКВ" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10 год. 20 хв. 10.03.2009 року.

Державне підприємство "Управління капітального будівництва" надало письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача-2, в якому просить рішення господарського суду м. Києва від 18.12.2008 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-тоговельна компанія "ВКВ" – без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2009 року, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 24.03.2009 року.

24.03.2009 року в судове засідання в апеляційній інстанції з’явились представники сторін. В судовому засіданні представник відповідача-2 усно уточнив вимоги апеляційної скарги та просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю; а представники позивача та відповідача-1 усно просили апеляційну скаргу відповідача-2 залишити без задоволення, а спірне рішення – без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмового відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту – ГПК України (1798-12) ) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.11.2007 року ДП "Управління капітального будівництва" (Замовник-1) та Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (Замовник-2) уклали інвестиційний договір № 21-4/43-2 з ТОВ "Будівельно-торговельна компанія "ВКВ" (Інвестор-Генпідрядник), згідно умов якого сторони договору зобов’язались об’єднати свої зусилля та вклади і спільно діяти з метою будівництва об’єкту – профілакторію, що складається з окремо стоячих 1-3-поверхових споруд, в яких розміщенні приміщення, призначені для оздоровлення та відпочинку сімейного типу, за адресою: м. Київ, Голосіївський район, острів "Жуків" – 16-й км Обухівського шосе, вул.. Лютнева, 58-і.

Відповідно до ст. 1 договору, будівництво об’єкту включає розробку містобудівного обґрунтування, проектування, будівельні роботи та введення об’єкта в експлуатацію. Вартість робіт за договором (ціна договору) визначається на підставі проектно-кошторисної документації, затвердженої належним чином. Фінансування будівництва об’єкту здійснюється Інвестором-Генпірядником у повному обсязі у формі капітальних вкладень. Внеском (вкладом) Замовників є належним чином оформлене право на забудову та право на користування земельною ділянкою.

Згідно ст. 2 договору, за виконання обов’язків, визначених договором та відповідно до ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність", Замовники та Інвестор-Генпідрядник отримають у власність частки завершеного будівництва об'єкту, а саме, Замовники отримують 18 відсотків загальної площі завершеного будівництвом об'єкту, а Інвестор-Генпідрядник отримує 82 відсотки загальної площі завершеного будівництвом об'єкту.

Як встановлено ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (далі - Закон) інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється на основі: інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності; державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів; іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами; спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Відповідно до ст. 4 Закону, об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом. Об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Оскільки, профілакторій спрямований на надання послуг лікувального, профілактичного та оздоровчого характеру і не призначений для постійного проживання, то він може бути об’єктом інвестиційної діяльності.

Разом з тим, згідно ст. 5 Закону, суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку, що інвестору повинно належати право розпорядження майновими та інтелектуальними цінностями.

Як вбачається з матеріалів справи, за адресою: м. Київ, Голосіївський район, острів "Жуків" – 16-й км Обухівського шосе, вул.. Лютнева, 58-і знаходяться складський комплекс будівель для зберігання майна та техніки, які були збудовані протягом 50-х - 80-х років минулого століття на території військового містечка та в 1996 році Збройними Силами України були передані до Штабу Цивільної оборони України, на базі якого Указом Президента України від 26.07.1996 р. № 596/96 (596/96) було утворено Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій.

Відповідно до акту приймання-передачі основних засобів від 2006 року, зазначені будівлі були передані на баланс ДП "Управління капітального будівництва".

Однак, земельна ділянка за адресою: м. Київ, Голосіївський район, острів "Жуків" – 16-й км Обухівського шосе, вул.. Лютнева, 58-і, зайнята вказаними будівлями, є державною власністю і використовується ДП "Управління капітального будівництва" з метою їх обслуговування.

Отже, ДП "Управління капітального будівництва" як балансоутримувач складських приміщень та господарських споруд є фактично постійним землекористувачем без оформлення даного права відповідно до вимог земельного законодавства.

А оскільки виникнення права користування земельною ділянкою нерозривно пов'язано з цільовим призначенням, розпорядження даним правом може мати місце тільки у випадку збереження даного цільового призначення. Разом з тим, будівництво профілакторію не є використанням земельної ділянки за цільовим призначенням.

Таким чином, у Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та ДП "Управління капітального будівництва" було відсутнє право на розпорядження майном – земельною ділянкою, шляхом внесення права користування земельною ділянкою в якості інвестиції для будівництва профілакторію. Отже, спірний договір не відповідає вимогам ст. 5 Закону.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як визначено ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Оскільки зміст спірного договороу суперечить Закону України "Про інвестиційну діяльгність" (1560-12) , даний договір підлягає визнанню недійсним.

Крім того, оскільки вказаний інвестиційний договір № 21-4/43-2 не був би укладеним без включення до нього умов щодо вкладу Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та ДП "Управління капітального будівництва", то даний договір підлягає визнанню недійсним в цілому.

Згідно ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Таким чином, інвестиційний договір № 21-4/43-2 є недійсним з моменту його укладення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На думку апеляційної інстанції ТОВ "Будівельно-торговельна компанія "ВКВ" не доведено вимоги апеляційної скарги, а тому вона не підлягає задоволенню.

Крім того, судова колегія звертає увагу, що до прийняття рішення по справі позивач подав уточнення до позовної заяви в яких просив додатково визнати недійсним договір № 21-4/45-1 від 07.11.2007 р.

Як визначено ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Разом з тим, уточнення Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи не є зміною підстави або предмету позову в розумінні ст. 22 ГПК України, а є по суті окремим позовом, оскільки позивач змінив і предмет і підставу позову.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано не приймав до розгляду, уточнення Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи щодо визнання недійсним інвестиційного договору від 07.11.2007 року № 21-4/43-2, оскільки вони не можуть бути предметом розгляду у справі № 6/472.

Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 ГПК України (1798-12) , Київський апеляційний господарський суд,-

1. Рішення господарського суду м. Києва від 18.12.2008 року по справі № 6/472 за позовом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи до Державного підприємства "Управління капітального будівництва" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торговельна компанія "ВКВ" про визнання недійсним інвестиційного договору від 27.11.2007 року № 21-4/43-2 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торговельна компанія "ВКВ" – без задоволення.