ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 березня 2011 року
м. Київ
Колегія суддів Верховного Суду України у складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Балюка М.І.,
Романюка Я.М.,
Григор’євої Л.І.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про стягнення боргу. Позивач зазначав, що в березні 2005 року ОСОБА_7 позичив у нього 160 000 доларів США, які зобов’язався повернути до 1 січня 2007 року. У жовтні 2007 року ОСОБА_7 повернув частину боргу в розмірі 110 000 доларів США, однак решта суми ним не повернута. Посилаючись на те, що відповідач позичив гроші в період перебування в шлюбі з ОСОБА_8 та на придбання квартири для їх сім’ї, позивач просив стягнути суму боргу в розмірі 50 000 доларів США солідарно з обох відповідачів.
У грудні 2009 року ОСОБА_8 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним з тих підстав, що договір укладено в результаті зловмисної домовленості відповідачів, з метою змінити розмір їх з ОСОБА_7 часток в спільному майні, про поділ якого зараз ведеться судовий спір, а насправді такий договір не укладався і розписки, які підтверджують його, є фіктивними.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2010 року, первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_8, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і передати справу на новий розгляд.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмову в зустрічному суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що кошти за договором позики отримані відповідачами в інтересах сім’ї та використані ними на потреби сім’ї, відтак, обоє відповідачів повинні нести солідарну відповідальність за невиконання взятих на себе за договором зобов’язань.
Однак з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.
Судом установлено, що відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з 1994 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Згідно з розпискою, складеною ОСОБА_7 та датованою 15 березня 2005 року, він позичив в позивача ОСОБА_6 160 000 доларів США під 12 % річних на строк до 1 січня 2007 року. Згідно з відміткою на розписці 23 жовтня 2007 року ОСОБА_8 повернув ОСОБА_6 110 000 доларів США (а.с. 5).
За таких обставин суду слід було з’ясувати, чи давала відповідачка ОСОБА_7 свою письмову згоду для укладення зазначеного вище договору позики, чи укладався цей договір в інтересах сім’ї ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та чи використані кошти, одержані за цим договором, на потреби їх сім’ї. При цьому суду слід було врахувати, що сама по собі розписка є переконливим доказом укладання та виконання договору позики у спорі між його сторонами, однак відповідно до положень ст. 212 ЦПК України підлягає належній оцінці у взаємозв’язку з іншими доказами у справі у спорі щодо інших осіб.
Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2010 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.І. Балюк Л.І. Григор’єва Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін