ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.03.2009 Справа№ 35/253-08
( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs4032485) )
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді : Бахмат Р. М. (доповідача),
суддів: Лотоцької Л.О., Чус О.В.
при секретарі: Марунич Н.В.
за участю представників сторін:
від позивача.: Кукта П.П. (дов. № 2/01 від 17.11.08 р.); Пархомчук В.А. - засновник;
від відповідача: Рукавішніков К.Р. (дов. № 1881 від 31.12.08 р.);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Приватного підприємства "Парвалар" м.Дніпродзержинськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2008 р. у справі № 35/253-08
за позовом Приватного підприємства "Парвалар" м. Дніпродзержинськ
до Відкритого акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" м. Дніпродзержинськ
про стягнення 548 941 грн.
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Дніпропетровської обл. від 18.12.08 р. у справі № 35/253-08 (суддя Широбокова Л.П.) частково задоволено позов Приватного підприємства "Парвалар" м. Дніпродзержинськ до Відкритого акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" м. Дніпродзержинськ про стягнення 548941 грн., в тому числі 46 905,75 грн. три проценти річних від простроченої суми і 502036 грн. індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора.
Судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача 36 094 грн. інфляційні витрати; 3 % річні 9 168 грн. 68 коп., 452 грн. 63 коп. витрати по сплаті державного мита та 9 грн. 68 коп. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті позову відмовлено.
Позивач не погодився з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив відновити пропущений строк подання апеляційної скарги, посилаючись на поважну причину пропуску встановленого законом процесуального строку –не повернення господарським судом Дніпропетровської обл. переплати державного мита в сумі 5 037 грн. 37 коп.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд, ухвалою про прийняття апеляційної скарги від 02.03.2009 р., відновив строк подання апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні штрафних санкцій у сумі 110 635 грн. 34 коп. за весь період користування відповідачем його коштами у сумі 241 717 грн. 03 коп.
Приватне підприємство "Парвалар" просить стягнути з відповідача 30 337 грн. 62 коп. три проценти річних і 80 298 грн. 02 коп. індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання.
Оскаржуючи рішення господарського суду по даній справі скаржник вважає, що судом не були застосовані норми статей 41, 68 Конституції України, ч.6 статті 231 та ч.4 статті 232 Господарського кодексу України.
Скаржник зазначає у скарзі, що суд не дав відповідної оцінки по справі № Б15/218/01, не залучив до участі у справі державні органи у зв’язку з банкрутством боржника і не задовольнив його клопотання про відновлення строку позовної давності на весь період користування коштами, які знаходилися у користуванні у відповідача до вересня 2007 р.
Відповідач звернувся з клопотанням, в якому просить призначити судово-психіатричну експертизу на предмет встановлення чи може особа, яка підписала апеляційну скаргу, сама реалізовувати своє право на захист, оскільки вважає, що поведінка скаржника не може залишитись по заувагою суспільства та суду. На його думку, скаржник в апеляційній скарзі поширює неправдиві відомості, які порочать честь і гідність та завдають моральну шкоду як самому підприємству так і його керівникам.
Колегія суддів не задовольнила клопотання відповідача, оскільки призначення судово-психіатричної експертизи не передбачено нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .
Розпорядженням в.о. голови судової палати Л.О. Лотоцькою від 17.03.2009 р. № 76, у зв’язку з відрядженням судді Євстигнеєва О.С., змінено склад колегії суддів.
В судовому засіданні 19.03.2009 р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, які були присутні у судовому засіданні, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що рішенням арбітражного суду Дніпропетровської обл. від 22.11.01 р. у справі № 4/48 задоволено частково позов малого підприємства "Парвалар" до ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат" про стягнення 241 837 грн. 38 коп.
З відповідача на користь позивача стягнуто 227 175 грн. 75 коп. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 4 087 грн. 53 коп. збитків, 8 753 грн. 75 коп. відсотків річних, 1 700 грн. державного мита та 69 грн. інформаційних витрат.
В іншій частині позову відмовлено.
На виконання вказаного рішення 25.01.2002 р. був виданий наказ про стягнення з відповідача на користь позивача вищезазначених сум.
З постанови державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції від 05.11.2007 р. вбачається, що виконавче провадження по примусовому виконанню наказу арбітражного суду Дніпропетровської обл. по справі № 4/48 від 25.01.2002 р. про стягнення з ВАТ "ДМКД" 241 786 грн. 03 коп. на користь МП "Парвалар" закінчено у зв’язку виконанням рішення.
Сума 241 786 грн. 03 коп. перерахована приватному підприємству 05.09.07 р., про що свідчить банківська виписка філії АКБ "Імексбанк" (а.с. 14).
Відповідач не сплачував борг в сумі 162 850 грн. із врахуванням індексу інфляції з 05.06.1999 р. по 05.09.2007 р.
В зв’язку з простроченням виконання грошового зобов’язання в сумі 162 850 грн., позивач, керуючись ст. 625 ЦК України, звернувся з позовом про стягнення з відповідача три проценти річних від простроченої суми за період 2002 –2007 р.р. в сумі 46 905 грн. 75 коп., 162 850 грн. втрати від інфляції в частині несплати боргу 162 859 грн. за період 1999-2001 р.р. з врахуванням індексу інфляції та 96 397,76 грн. втрати від інфляції в зв’язку з несплатою всієї суми, що стягнена за рішенням суду –241 717 грн.03 коп. з врахуванням індексу інфляції за 2002 р. –березень 2008 р. в сумі 405 638 грн. 25 коп., а всього просив стягнути з відповідача 548 941 грн. 76 коп.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити борг з урахуванням індексу інфляції, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Такий обов’язок боржника також було встановлено ст. 214 Цивільного кодексу УРСР, що був чинним до 01.01.2004 р.
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Згідно зі статтями 598- 609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов’язання. Водночас, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, суми, на яку заборгованість за грошовими зобов’язаннями підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов’язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення (вказана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 30.09.2008 р. № 1/384-07).
Задовольняючи позовні вимоги частково господарський суд Дніпропетровської обл. цілком вірно зробив висновок, що вимоги позивача щодо порушення відповідачем його права на використання та вільне розпорядження власністю протягом всього періоду невиконання судового рішення від 22.11.2001 р. є нічим іншим, як встановленням факту невиконання відповідачем свого обов’язку та рішення суду, який встановлено судом при розгляді цієї справи. Задоволення такої вимоги ніяким чином не призведе до поновлення порушеного права. А, отже, позивачем в цій частині вибрано спосіб захисту цивільного права, який не передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України, та в цій частині його вимог слід відмовити.
Як встановлено вище, рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від 22.11.2001 р. у праві № 4/48 борг стягнено з врахуванням індексів інфляції по 31.07.2001 р.
Таким чином, боржник повинен сплатити інфляційні втрати з врахуванням індексу інфляції з серпня 2001 р. по серпень 2007 р. включно. Відповідно до ст. 214 Цивільного кодексу УРСР та ст. 625 Цивільного кодексу України вказані нарахування здійснюються саме на грошове зобов’язання, яке за умовами договору становило 162 850,00 грн.
Інфляційні втрати за вказаний період будуть складати:
162 850,00 грн. х 162,16727 624 (індекс інфляції з серпня 2001 р. по серпень 2007 р. включно) = 101 239,41 грн.
В решті вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 400 796,60 грн. задоволенню не підлягають в зв’язку з невірним розрахунком та виходячи з наступного. Як зазначено вище, вказані нарахування здійснюються саме на грошове зобов’язання, а позивач розраховує їх, виходячи зі всієї суми, що стягнена за рішенням суду, куди також входять відсотки річних, інфляційні втрати, збитки. Та на вказані суми нарахування інфляційних втрат законодавством не передбачено. Вимоги про стягнення інфляційних втрат за 1999 р. –липень 2001 р. в сумі 96 397,76 грн. також безпідставні, оскільки рішенням суду у справі № 4/48 було стягнено борг з врахуванням індексів інфляції по 31.07.2001 р. Нарахування інфляційних втрат з врахуванням індексів інфляції з вересня 2007 р. по березень 2008 р. безпідставне, оскільки в цей період грошове зобов’язання вже було припинено шляхом виконання.
3 % річних за період прострочення платежів з 01.01.2002 р. по 05.09.2007 р. (в межах заявленого періоду) становлять:
162 850,00 грн. х 3 % : 365 днів х 2 074 дні = 27 760,35 грн.
В решті вимоги про стягнення річних в сумі 19 145,40 грн. безпідставні, оскільки позивач розраховує їх, виходячи зі всієї суми, що стягнена за рішенням суду, куди також входять відсотки річних, інфляційні втрати, збитки. Та на вказані суми нарахування річних законодавством не передбачено.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлена тривалістю в три роки. Оскільки, річні та інфляційні втрати за своєю правовою природою не являються неустойкою, то до їх стягнення застосовується загальна позовна давність. За приписами ст. 261 цього кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позивач дізнався про порушення свого права з часу, коли відповідач не сплатив йому за продане майно, тобто з 05.06.1999 р.
Разом з тим, зобов’язання відповідачем не було виконано до 05.09.2007 р., то право на стягнення річних та інфляційних втрат виникало у позивача щоденно до моменту припинення зобов’язання.
Відповідач у відзиві на позов від 17.11.2008 р. заявив про застосування позовної давності до спірних правовідносин. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. З огляду на вказане, суд зобов’язаний застосувати позовну давність.
Позивач заявив усне клопотання про поновлення строку позовної давності.
Позивач послався, що причиною пропуску позовної давності стала тривала несплата відповідачем грошових коштів та те, що підприємство в цей час не працювало.
Господарський суд правомірно не визнав поважними причини пропущення позовної давності і частково відмовив у позові.
Згідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позивач звернувся до суду з позовом 29.10.2008 р., а тому суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що його вимоги підлягають задоволенню в межах трьохрічного строку позовної давності, а саме інфляційні втрати підлягають стягненню з врахуванням індексу інфляції з жовтня 2005 р. по серпень 2007 р. включно, а саме:
162 850,00 грн. х 100,9 % х 101,2 % х 100,9 % х 111,6 % (сумарний індекс за 2006 р.) х 100,5 % х 100,6 % х 100,2 % х 100,6 % х 102,2 % х 101,4 % х 100,6 % = 36 094,24 грн.
3 % річних за період прострочення платежу з 20.10.2005 р. по 05.09.2007 р. складають:
162 850,00 грн. х 3 % : 365 днів х 685 днів = 9 168,68 грн.
В цій частині вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Вимоги про стягнення річних за період прострочення платежів з 01.01.2002 р. по 20.10.2005 р. та інфляційних втрат з врахуванням індексу інфляції з серпня 2001 р. по вересень 2005 р. задоволенню не підлягають, в зв’язку з пропуском позовної давності для їх стягнення.
Зважаючи на викладене господарський суд Дніпропетровської обл. правомірно задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 9 168 грн. 68 коп. три проценти річних від простроченої суми та 36 094 грн. 24 коп. індекс інфляції, а в решті позову відмовив.
На підставі викладеного доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статями 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Парвалар" м. Дніпродзержинськ залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2008 р. у справі № 35/253-08 залишити без змін.
Головуючий Р.М.Бахмат
Судді: Л.О.Лотоцька
О.В Чус
З оригіналом згідно:
Пом. судді І.Г.Логвиненко
20.03.2009 р.