Приватний підприємець ОСОБА_1, м. Запоріжжя, (далі - позивач) звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів", м. Запоріжжя, (далі - відповідач) про стягнення 90.558,72 грн., які складаються з 86.573,95 грн. основного боргу за договором перевезення вантажів № 06/07-Т від 01.11.2006 р., 3.984,77 грн. пені за неналежне виконання умов договору (з урахуванням уточнень позовних вимог, прийнятих судом першої інстанції до розгляду).

Розглянувши справу по суті, господарський суд Запорізької області своїм рішенням від 18.12.2008 р. у справі № 6/476/08 (суддя Місюра Л.С.) позов задовольнив, з відповідача на користь позивача стягнуто 86.573,95 грн. основного боргу, 3.984,77 грн. пені, 905,55 грн. державного мита і 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення суду мотивовано наступним.

Правовідносини між позивачем та відповідачем врегульовані договором перевезення вантажів № 06/07-Т від 01.11.2006 р., на виконання умов якого позивач надавав відповідачу послуги з перевезенням вантажів. Відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, оплату в повному обсязі не здійснив, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в сумі 86.573,95 грн. Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення основного боргу, пені документально підтверджені, заявлені обґрунтовано та відповідають вимогам закону, а отже підлягають задоволенню. Клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі відповідач вважає рішення господарського суду Запорізької області від 18.12.2008 р. у справі № 6/476/08 таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права, просить вищезазначене рішення скасувати частково, прийняти нове рішення, яким задовольнити клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду на дев'ять місяців. В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначив, що виконання рішення суду унеможливить господарську діяльність підприємства відповідача і призведе до зупинення виробництва, наслідком чого може стати банкрутство підприємства.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення місцевого господарського суду від 18.12.2008 р. у справі № 6/476/08 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення. Позивач зазначає, що стягнута рішенням суду заборгованість відповідача перед позивачем має місце з 2006 року. До того ж позивач вказує, що зазначена заборгованість є значно меншою, ніж показники балансу відповідача щодо об'єму господарських операцій, об'єму основних фондів та отримуваних доходів. Таким чином, стягнення суми боргу не може спричинити зупинення виробництва відповідача.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 513 від 19.03.2009 р. справу передано до розгляду колегії суддів у складі: головуючого - Коробки Н.Д., суддів: Мойсеєнко Т.В., Хуторного В.М.

Представники сторін в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

За клопотанням представників сторін судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення та за їх згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи і апеляційної скарги, взявши до уваги доводи представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

01.11.2006 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір перевезення вантажів № 06/07-Т, доповнений додатковою угодою № 1 від 02.01.2008 р. (далі - Договір), згідно з умовами якого відповідач зобов'язується надавати для перевезення вантажі і оплачувати їх перевезення, а відповідач - приймати вантажі, доставляти в пункт призначення і видавати особі, яка має право на отримання вантажу.

Відповідно до п. 4.1, 4.2 Договору оплата за перевезення вантажів автомобілями проводиться згідно з додатком № 1 і актом виконаних робіт. Оплата проводиться відповідачем на підставі акта виконаних робіт і рахунку протягом 14 календарних днів.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що розмір плати за перевезення вантажів сторони узгодили в двосторонніх актах прийому-здачі виконаних робіт і в товарно-транспортних накладних (копії містяться в матеріалах справи).

На виконання умов Договору позивач надавав відповідачу послуги з перевезення вантажів, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, двосторонніми підписаними актами прийому-здачі виконаних робіт, товарно-транспортними накладними за спірний період.

Відповідач зобов'язання за Договором по оплаті наданих позивачем послуг виконав частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в сумі 86.573,95 грн.

На оплату наданих послуг в сумі 86.573,95 грн. позивач направив відповідачу рахунок № 1 від 17.09.2008 р. та претензію вих. № 1 від 17.09.2008 р., докази надіслання мітяться в матеріалах справи: опис вкладення у цінний лист від 17.09.2008 р., повідомлення про вручення поштового відправлення від 24.09.2008 р.

Наявність заборгованості в сумі 86.573,95 грн. підтверджується також двостороннім актом звірки взаємних розрахунків від 07.11.2008 р. (а.с. 53 - 57, т. 1).

Стягнення з відповідача 90.558,72 грн., які складаються з 86.573,95 грн. основного боргу за Договором, 3.984,77 грн. пені, стало предметом спору у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. ст. 99, 101 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вже зазначалося вище, правовідносини між сторонами врегульовані Договором, який за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу, тому в даному випадку слід застосовувати главу 64 Цивільного кодексу України (435-15) (далі по тексту - ЦК України (435-15) ).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заборгованість у сумі 86.573,95 грн. підлягає стягненню, оскільки підтверджена документально і заявлена обґрунтовано. Відповідач доказів оплати заборгованості перед позивачем суду не надав.

Відповідно до п. 5.2 Договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 02.01.2008 р., у випадку порушення позивачем строків перевезення вантажу або відповідачем строків оплати перевезення вантажу винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна норма міститься в п. 2 ст. 343 Господарського кодексу України.

Отже, виходячи із змісту вищенаведених норм та змісту Договору щодо стягнення пені (п. 5.2), колегія суддів дійшла висновку, що сторони не досягли згоди щодо розміру пені, оскільки, по-перше, ставка НБУ є величиною змінною і необхідно зазначити, за який саме період вона береться, а по-друге, сторонами не зазначено від якої суми обчислюється пеня.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення пені в сумі 3.984,77 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідачем було заявлено клопотання про розстрочку виконання рішення на 9 місяців. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вказане клопотання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Пункт 6 частини 1 статті 83 ГПК України надає суду право відстрочити або розстрочити виконання рішення суду.

Відповідно до п. 1 Роз'яснень Вищого господарського суду України № 02-5/333 від 12.09.1996 (v_333800-96) "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального Кодексу України" (далі - Роз'яснення), господарський суд на підставі статті 121 ГПК України має право у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення.

Згідно з п. 2 Роз'яснення (v_333800-96) підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. … . Проте, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

В обґрунтування вимог свого клопотання відповідач надав суду копії розрахунків суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за жовтень 2008р., за лютий 2009 р., постанову про арешт коштів боржника Шевченківського ВДВС Запорізького МУЮ від 06.02.2009 р.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем не надано належних доказів неможливості виконання рішення у визначений строк.

Як вже зазначалось вище, спір був доведений до суду з вини відповідача, а не позивача.

Зважаючи на те, що суд, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення суду, враховує матеріальні інтереси обох сторін у справі, інфляційні процеси у економіці держави в даний час, що може призвести у майбутньому до знецінення коштів, яких тривалий час не може одержати позивач на законних підставах, судова колегія, дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, погоджується з судом першої інстанції, що клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним.

За викладених обставин апеляційна скарга Приватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів", м. Запоріжжя, задоволенню не підлягає, оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід частково скасувати через порушення норм матеріального права.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України слід віднести на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів", м. Запоріжжя, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 18.12.2008 р. у справі № 6/476/08 скасувати частково. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів", м. Запоріжжя, на користь Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Запоріжжя, 86.573,95 грн. основного боргу, 865,74 грн. державного мита, 112,81 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Видати Приватному підприємцю ОСОБА_1, м. Запоріжжя, довідку на повернення з Державного бюджету України зайво сплаченого державного мита в сумі 36 грн., перераховану квитанцією № 231/327 від 15.12.2008 р.".