Постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2004 р. скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2003 р. та залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2003 р. у справі № 41/706, яким позов Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства до Київської міської ради, третя особа – ТОВ "Фонд "Поділ-Реконструкція" про визнання недійсним п. 33 рішення Київської міської ради від 26.09.2002 р. № 19/179 та визнання недійсним рішення Київської міської ради від 26.12.2002 р. № 200-1/306 задоволено повністю та відмовлено в частині позовних вимог щодо визнання недійсним рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 26.10.1981 р. № 1747.

Третя особа – ТОВ "Фонд "Поділ-Реконструкція" звернулося до Господарського суду міста Києва з заявою про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2003 р. у зв’язку із нововиявленими обставинами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2009 р. частково задоволена заява ТОВ "Фонд "Поділ-Реконструкція", скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2003 р. у справі № 41/706 в частині задоволення позову, в іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Київське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2009 р. та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2003 р. у справі № 41/706.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що починаючи з 1976 року земельна ділянка перебуває в фактичному володінні і користуванні підприємства, у 1981 та у 2002 роках були відсутні підстави для віднесення земельної ділянки до категорії земель запасу, віднесення земельної ділянки до категорії земель запасу здійснено лише на підставі рішення Київської міської ради від 26.09.2002 р. № 19/179, лист Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва від 28.11.2008 р. не може вважатися підставою припинення права користування земельною ділянкою згідно ст. 141 Земельного кодексу України.

Представники відповідача та третіх осіб у судове засідання не з’явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача та третіх осіб.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Відповідно до статті 112 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові. Постановою Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.1981р. (v0001700-81) з наступними змінами "Про практику перегляду судами у зв’язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили" визначено, що не можуть бути визнані нововияленими нові, тобто такі, що виникли чи змінилися після постановлення рішення обставини, а також обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені при виконанні судом вимог процесуального закону.

До нововиявлених обставин можуть бути віднесені матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є їх наявність на час розгляду справи та те, що ці обставини не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи.

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 19.07.1976 р. № 756/28 позивачу відведено земельну ділянку площею 0,175 га по вул. Притисько-Мікільській, 3 у м. Києві під будівництво виробничого корпусу.

Відповідно до ст. 16 Земельного кодексу УРСР, в редакції яка була чинною в період з 1976 р. по 1991 р., надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів.

Статтею 35 Земельного кодексу УРСР був регламентований перелік підстав припинення права землекористування серед яких:

1) відпадання потреби в земельній ділянці;

2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;

3) ліквідації підприємства, організації або установи;

4) виникнення потреби вилучення земельної ділянки для інших державних або громадських потреб;

5) неосвоєння протягом двох років підряд наданої земельної ділянки.

Право землекористування може бути також припинене у випадку використання земельної ділянки не відповідно до тієї мети, для якої вона надана, в разі безгосподарного використання землі, а також при необхідності винесення підприємств за межі жилого району з санітарно-гігієнічних умов.

Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої і частиною другою цієї статті провадиться за рішенням (постановою) органів, які надали земельні ділянки, а у випадку, передбаченому пунктом 4 частини першої цієї статті, - за рішенням (постановою) органів, які мають право вилучати земельні ділянки.

Статтею 89 Земельного кодексу УРСР було передбачено, що при передачі державними підприємствами, організаціями і установами будівель і споруд, що знаходяться в їх оперативному управлінні, в оперативне управління іншим державним підприємствам, організаціям і установам разом з цими об’єктами переходить, на підставі рішення виконавчих комітетів міських Рад народних депутатів, і право користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування будівель і споруд, що передаються.

Згідно із ст. 144 Земельного кодексу УРСР, землями державного запасу є всі землі, не надані землекористувачам в безстрокове або довгострокове користування.

Колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції відносно того, що передача підприємством у 1981 р. споруд, які були розташовані на земельній ділянці, на баланс міськжитлоуправління було підставою для припинення права користування земельною ділянкою відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 35 Земельного кодексу УРСР та віднесення земельної ділянки до земель запасу.

Відповідно до ст.ст. 35, 89 Земельного кодексу УРСР підставою для припинення підприємству права користування земельною ділянкою, в тому числі і у зв’язку із передачею будівель які були розташовані на ній міськжитлоуправлінню, мало бути відповідне рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих.

Матеріали справи не містять доказів того, що у 1981 р. виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих, або будь-яким іншим компетентним органом, приймалося рішення відповідно до якого підприємству було припинено право користування земельною ділянкою, а саму земельну ділянку було віднесено до земель запасу.

В свою чергу, як вбачається з рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 26.10.1981 р. № 1747, то ним підприємству не припинялося право користування земельною ділянкою і земельна ділянка не надавалася міськжитлоуправлінню, або будь-якому іншому підприємству, установі чи організації, або була віднесена до земель запасу.

Як вбачається з матеріалів справи, то саме відповідно до рішення Київської міської ради від 26.12.2002 р. за № 200-1/360 (ra00-1023-02) земельну ділянку було зараховано до земель запасу житлової та громадської забудови.

Статтями 18, 19 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування можуть перебувати у запасі. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла до висновку, що саме на підставі оскаржуваного рішення Київської міської ради від 26.12.2002 р. за № 200-1/360 (ra00-1023-02) земельну ділянку було зараховано до земель запасу.

Колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції стосовно того, що земельна ділянка фактично не перебуває у безпосередньому користуванні підприємства який зроблений на підставі листа Головного управління земельних ресурсів від 30.09.2008 р. № 03-52/39854 у зв’язку із тим, що відповідно до даних автоматизованої системи ПК "Кадастр" земельна ділянка (код 85:425:030) зареєстрована як землі не надані у власність чи користування та на підставі наданої технічної документації по встановленню зовнішніх меж землекористування кварталу 85:425 суміжних із земельною ділянкою.

Як вбачається з матеріалів справи, то межі земельної ділянки були визначені на місцевості (в натурі) відповідно до плану земельної ділянки № 30894 від 28.09.1976 р.

Статтею 193 Земельного кодексу України передбачено, що державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відсутність в автоматизованій системі ПК "Кадастр" відомостей про те, що підприємство є користувачем земельної ділянки не є доказом того, що земельна ділянка не перебуває у безпосередньому користуванні підприємства.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд першої інстанції, з посиланням на лист Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва від 09.09.2008 р., зазначив про те, що підприємство не сплачує земельний податок за користування земельною ділянкою, а тому на підставі ст. 141 Земельного кодексу України втратив право користування земельною ділянкою.

Статтею 15 Закону України "Про плату за землю" передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди, а право постійного користуванні і право власності – державним актом.

Матеріали справи свідчать про те, що починаючи з 2003 р. підприємство неодноразово зверталося до Київської міської ради з клопотаннями оформити право користування земельною ділянкою. При цьому, з боку підприємства були вчинені всі передбачені для цього законодавством необхідні дії проте, документи які б посвідчували право підприємства на земельну ділянку отримані ним не були.

Суд першої інстанції не взяв до уваги зазначені обставини та не дав їм належної правової оцінки.

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України припинення права користування земельними ділянками на території м. Києва належить до повноважень Київської міської ради.

Згідно ч. 3 ст. 144 Земельного кодексу України припинення права користування земельною ділянкою здійснюється на підставі рішення відповідного органу держаної влади або органу місцевого самоврядування.

Матеріали справи не містять доказів того, що Київською міською радою приймалося рішення про припинення підприємству права користування земельною ділянкою на підставі ст. 141 Земельного кодексу України.

Крім того, земельне законодавство не передбачає автоматичне припинення права користування земельною ділянкою у зв’язку із несплатою земельного податку чи орендної плати та не ототожнює плату за землю з фактичним користуванням земельною ділянкою.

Лист Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва від 28.11.2008 р. та лист Головного управління земельних ресурсів від 30.09.2008р. № 03-52/39854 виникли вже після прийняття спірного рішення фактичні дані, які випливають з цих документів, не є нововиявленими обставинами в розумінні ст. 112 ГПК України і не спростовують висновки суду щодо визнання недійсним п. 33 рішення Київської міської ради від 26.09.2002 р. № 19/179 (ra_019023-02) та визнання недійсним рішення Київської міської ради від 26.12.2002 р. № 200-1/306 (ra00-1023-02) .

Відповідно до положень Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 21.05.2002 №04-5/563 (v_563600-02) "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2009 р. у справі № 41/706 підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 101- 105 ГПК України, суд, -

1. Апеляційну скаргу Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2009 р. у справі № 41/706 скасувати.

3 В задоволенні заяви ТОВ "Фонд "Поділ-Реконструкція" про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2003 р. за нововиявленими обставинами відмовити.

4. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2003 р. у справі № 41/706 залишити без змін.

5. Матеріали справи № 41/706 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом одного місяця у встановленому законом порядку.