Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

при секретарі: Акімовій Т.М.,

за участю представників:

позивача: Арбузов О.О. – довіреність № 07032.05/27 від 27.02.2009 року;

відповідача-1: не з’явився;

відповідача-2: не з’явився;

прокуратури: не з’явився

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Української аграрної біржі, м. Київ на рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2008 року у справі № 4/2/722-10/218-26/308-9/381-26/378-10/410/07

за позовом: Української аграрної біржі (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, к. 222)

до відповідача-1: Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Смірнова" (71147, Запорізька область, Бердянський район, с. Шевченкове, вул. Леніна, 1)

до відповідача-2: Закритого акціонерного товариства "Артанія" (71141, Запорізька область, Бердянський район, с. Успенівка, вул. Калініна, 7)

про стягнення 536335,38 грн.

та за зустрічним позовом: Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Смірнова" (71147, Запорізька область, Бердянський район, с. Шевченкове, вул. Леніна, 1)

до відповідача: Української аграрної біржі (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, к. 222)

про визнання договору частково недійсним

за участю прокурора

27.08.2002 року Українська аграрна біржа звернулася до господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Смірнова" про стягнення заборгованості по лізинговим платежам.

В процесі розгляду справи, Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма "Смірнова" звернулася із зустрічною позовною вимогою про визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 28.10.2002р. у справі № 4/2/722 (суддя Колодій Н.А.) відмовлено у задоволенні первісного позову, а також відмовлено у задоволенні зустрічного позову.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.03.2003 року у справі № 09-4/27/03 (4/2/722) (головуючий Яценко О.М., судді: Коробка Н.Д., Юхименко О.В.) рішення господарського суду Запорізької області від 28.10.2002р. у справі № 4/2/722 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2004 року у справі № 4/2/722 (головуючий Щотка С.О., судді: Подоляк О.А., Семчук В.В.) рішення господарського суду Запорізької області від 28.10.2002р. у справі № 4/2/722 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 20.03.2003 року у справі № 09-4/27/03 (4/2/722) скасовано. Справу направлено на новий розгляд господарському суду першої інстанції.

Підставою для скасування касаційною інстанцією судових актів по цій справі було неправильне застосування строку позовної давності та неповне з’ясування обставин справи.

Предметом нового розгляду справи був первісний позов про стягнення з відповідача-1 на користь позивача 536335,38 грн., які складаються з 490387,53 грн. основного боргу за договором фінансового лізингу № 89 від 30.09.1999 р., 7255,05 грн. - 3 % річних та 38692,80 грн. пені за неналежне виконання умов договору та зустрічний позов відповідача-1 про визнання договору фінансового лізингу № 89 від 30.03.1999 р. частково недійсним.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.11.2008 року у справі № 4/2/722-10/218-26/308-9/381-26/378-10/410/07 (суддя Алейнікова Т.Г.) первісний позов задоволено, стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Артанія" на користь Української аграрної біржі 490387грн.53коп. основного боргу, 7255грн.05коп. – 3% річних, 38692грн.80коп. пені, 5363грн.35коп. державного мита, 118грн.00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В позові до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Смірнова" відмовлено. По зустрічному позову провадження у справі припинено.

Рішення господарського суду першої інстанції по цій справі мотивоване тим, що відповідач-2 має заборгованість за договором, а тому вимоги позивача до відповідача-2 підлягають задоволенню. Відповідач-1 повністю розрахувався по своїм зобов’язанням за договором за час, коли техніка знаходилася у нього в лізингу, тобто з 1999 по 2001 рік. Суд також дійшов висновку, що договір про спільну діяльність № 3-98СД від 10.06.1998р., є неукладеним. По зустрічному позову провадження у справі припинено, так як даний спір був вже предметом розгляду в іншій справі і вже винесено рішення.

Українська аграрна біржа не погодилася із рішенням господарського суду по цій справі та звернулася до Запорізького апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2008 року у справі № 4/2/722-10/218-26/308-9/381-26/378-10/410/07 скасувати та винести нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги по стягненню суми позову з відповідача-1. Вказує на те, що матеріалами справи підтверджується зобов’язання відповідача-1 здійснити розрахунок за користування технікою в 1998 році. Посилається на те, що фактично в погашення заборгованості за договором фінансового лізингу № 89 були враховані розрахунки здійснені до дати його укладення. Вказує, що відповідач-1 з дати укладення договору фінансового лізингу № 89 було перераховано за користування технікою 5867,50 доларів США. Зазначає, що заборгованість Закритого акціонерного товариства "Артанія" за контрактом лізингу № 7 припустима лише в розмірі еквівалент 20811,88 доларів США. Вважає, що з набуттям чинності договору фінансового лізингу № 89 договір про сумісну діяльність № 3-98СД від 10.06.1998 року втратив юридичну силу. На думку позивача, судом не з’ясовано обставину, стосовно того, яка сторона за договором № 3-98СД мала зобов’язання сплачувати платежі на користь Української аграрної біржі. Не погоджується із висновком господарського суду першої інстанції щодо визнання договору неукладеним. Вказує на порушення господарським судом першої інстанції ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 11.02.2009 року апеляційну скаргу Української аграрної біржі прийнято до розгляду в судовому засіданні на 18.03.2009 року на 17год.00хв.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 492 від 17.03.2009 року справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Кагітіна Л.П. (доповідач), судді: Кричмаржевський В.А., Хуторной В.М., якою апеляційна скарга прийнята до розгляду.

Відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін. Вважає, що суд правильно визначив межі відповідальності відповідачів: до моменту передачі комбайну (до 30.03.1999 року) відповідальність за розрахунки несе відповідач-2, з якого стягнуто на користь позивача суму боргу, а вже з дати отримання комбайну відповідачем-1, тобто з 30.03.1999 року, відповідальність покладається на відповідача-1. Вказує на те, що у відповідача-1 не було жодних юридичних підстав для перерахування платежів безпосередньо позивачеві, а тим більш за минулі роки. Вважає, що господарським судом першої інстанції було всебічно і повно з’ясовані всі обставини справи і правильно застосовані норми законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні 18.03.2009 року підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі.

Представники від прокуратури та відповідачів в судове засідання не з’явилися. Сторони належним чином були повідомлені про час та місце апеляційного розгляду справи.

Відповідач-1 звернувся до Запорізького апеляційного господарського суду із заявою про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Смірнова", у зв’язку із участю компетентного представника в судовому засіданні в Дніпропетровському апеляційному адміністративному суді.

Колегією суддів заява відповідача-1 була задоволена.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце апеляційного розгляду цієї справи та достатність матеріалів справи та апеляційної скарги для здійснення апеляційного розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників відповідачів та прокуратури.

За заявою позивача, апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів запису судового процесу.

По закінченні судового засідання, за згодою представника позивача, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Вислухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, Запорізький апеляційний господарський суд

Відповідно до Постанови КМУ від 15.07.1997р. № 753 (753-97-п) Українська аграрна біржа є державним агентом із залучення іноземного кредиту, отриманого під державні гарантії, закупівлі за рахунок кредиту сільськогосподарської техніки виробництва американської компанії "Кейс Корпорейшн" та передачі зазначеної техніки сільськогосподарським товаровиробникам та іншим суб’єктам господарювання на умовах фінансового лізингу.

На підстави вказаної постанови позивач 17.07.1997 р. уклав контракт лізингу №7 із Закритим акціонерним товариством "Артанія" комбайну "Кейс".

10.06.1998 р. відповідачі у справі уклали договір № 3-98 СД про сумісну діяльність відповідно до умов якого сторони домовились сумісно здійснювати діяльність по посіву та збиранню зернових та технічних культур, для чого відповідач-2 передав відповідачеві-1, комбайн.

30.03.1999 р. між позивачем та відповідачем-1 укладений договір фінансового лізингу №89, в п. 8.5.1 якого зазначена заборгованість по лізингових платежах за 1998 р. в сумі 92 748 дол. США.

За твердженням позивача станом на 05.01.2001 р. заборгованість відповіда ча-1 за договором становила 140064,42 дол. США, у зв’язку з чим техніка у нього була вилучена, що підтверджується накладною № НТ-89/1 на вилучення техніки.

Стягнення з відповідача-1 на користь позивача 536335,38 грн., які складаються з 490387,53 грн. основного боргу за договором фінансового лізингу № 89 від 30.09.1999 р., 7255,05 грн. - 3 % річних та 38692,80 грн. пені за неналежне виконання умов договору було предметом спору за первісним позовом (згідно останніх уточнень від 07.11.2008 року).

Предметом зустрічних позовних вимог відповідача-1 було визнання договору фінансового лізингу № 89 від 30.03.1999 р. частково недійсним.

Колегія суддів вважає первісні та зустрічні позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі, в силу наступного:

Згідно ст. 161 Цивільного кодексу УРСР та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону.

Згідно ст. 214 Цивільного кодексу УРСР та ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, відповідно до умов договору фінансового лізингу відповідач-1 взяв на себе зобов'язання своєчасно, у встановлений розділом 8 договору термін, сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до п.8.5. договору, передбачено внесення лізингових платежів в наступному порядку; в 1998 р. - 92 748 доларів США; в 1999 р. - 53 260 доларів США; в 2000 р. - 45 462 доларів США; в 2001 р. - 38 045 доларів США; в 2002 р. - 17 562 доларів США.

Свої зобов’язання в цій частині відповідач-1 належним чином не виконав, у зв’язку з чим, техніка, яка була передана відповідачу-1 на умовах лізингу, була у нього вилучена, що підтверджується актом про вилучення техніки та накладною на вилучення від 05.05.2001р.

Відповідно до акту про вилучення техніки, загальна вартість техніки, що вилучалася, склала 481358,25 гривень за курсом НБУ 5,4157 гривні за долар США, що становило 88 882 долара США, а також 14387,00дол.США складали лізингові проценти, а всього –103269,00дол.США.

В даному випадку, позивач просить стягнути 490387,53 гривні заборгованості по лізинговим платежам, що становить 92022,43 доларів США за курсом НБУ 5,3290 гривні за один долар США саме з відповідача-1.

Як зазначалося вище, договір лізингу був укладений 30.03.1999р.

30.03.1999 року передана техніка за договором, що підтверджується актом про здачу-приймання техніки компанії "Кейс Корпорейшн", у зв’язку зі зміною контракту лізингу №7 від 17 липня 1997 р., від 30.03.99р. та видатковою накладною № НКЛ-89/01 на отримання техніки від 30.03.1999 року.

Згідно із вказаним актом, техніку КСП ім. Смірнова було передано від Закритого акціонерного товариства "Артанія", де вона знаходилася на підставі контракту лізингу № 7 від 17.07.1997р до моменту її передачі, тобто до 30.03.1999 року.

Отже, як правильно встановлено господарським судом першої інстанції в 1998 році техніка знаходилася в лізингу у Закритого акціонерного товариства "Артанія", тому відповідач-1 не мав змоги виконати свої зобов’язання за договором та внести лізингові платежі в 1998р.

Так, зобов’язання в цій частині на відповідача-1 були покладені після того, як закінчився термін їх виконання.

Відповідач-1 повністю розрахувався по своїм зобов’язанням за договором за час, коли техніка знаходилася у нього в лізингу, тобто з 1999 по 2001 рік. В 1998 році техніка знаходилася у лізингу у іншого суб'єкта господарювання – відповідача-2 і на нього було покладено обов’язки сплачувати лізингові платежі.

До того ж, згідно п. 3.3. договору фінансового лізингу, початком строку лізингу, з огляду на умови договору № 3-98 СД від 10.06.1998 року про спільну діяльність, вважається момент отримання техніки.

Доказів, які б свідчили про те, що відповідач-1 взяв на себе зобов’язання відповідача-2 перед позивачем суду не представлено.

Не представлено позивачем і доказів неможливості стягнення з відповідача-2 спірної заборгованості.

Договір про спільну діяльність № 3-98СД від 10.06.1998 року, на який посилається позивач, як на підставу стягнення заборгованості саме з відповідача-1, не може бути підставою для стягнення спірної заборгованості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Статтями 33 та 34 вказаного кодексу передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В даному випадку, позивачем не надано належних доказів в підтвердження наявності спірної заборгованості та не доведено правомірність стягнення спірної заборгованості саме з відповідача-1. Не представлено належних доказів та нормативного обґрунтування наявності спірної заборгованості за відповідачем-2 у справі. Не надано позивачем і правильного та обґрунтованого розрахунку спірної заборгованості, розміру 3% річних та пені.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає помилковим висновок господарського суду першої інстанції щодо стягнення спірної суми заборгованості за первісним позовом з відповідача-2 у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що первісні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, у зв’язку з чим, у задоволенні первісних позовних вимог слід відмовити.

При цьому, колегією суддів враховані вказівки касаційної інстанції щодо з’ясування обставин справи та строку позовної давності .

Безпідставними є і вимоги позивача щодо визнання договору № 89 від 30.03.1999 року частково недійсним.

Так, предметом зустрічного позову було визнання частково недійсним договору №89 від 30.03.1999 року (п.п. 3.3. та 8.5.1. з урахуванням додаткової угоди № 89/1 від 07.05.2002 року), які передбачають сплату боргу за 1998 рік, а також п.4 вказаної додаткової угоди, на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР та ст. 21 Закону України "Про лізинг".

Згідно ст. 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Як встановлено колегією суддів, п.п.3.3. та 8.5.1 оскаржуваного договору відповідають вимогам закону.

До того ж, відповідно до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду м. Києва від 27.06.2006 року у справі № 18/224 за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Смірнова" до Української аграрної біржі про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 89 від 30.03.1999 року було встановлено факт відповідності оскаржуваного договору вимогам законодавства, а також те, що сторонами погоджені всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду.

Висновок господарського суду першої інстанції щодо припинення провадження, так як даний спір був предметом розгляду в іншій справі безпідставний, оскільки предметом зустрічної позовної заяви було визнання оскаржуваного договору частково недійсним з інших підстав.

Доводи, викладені позивачем у апеляційній скарзі спростовуються вищевикладеним.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду першої інстанції по цій справі слід частково скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні первісного позову та у задоволенні зустрічних позовних вимог.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за первісним позовом відносяться на позивача за первісним позовом, за зустрічним позовом - на позивача за зустрічним позовом, за апеляційною скаргою – на заявника апеляційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п.2 ст. 103, п.п. 1,3,4 ч.1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд

Апеляційну скаргу Української аграрної біржі, м. Київ задовольнити частково. Рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2008 року у справі №4/2/722-10/218-26/308-9/381-26/378-10/410/07 частково скасувати та прийняти нове рішення.

У задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі.

У задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі.