У листопаді 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр", м.Дніпропетровськ звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ та Головного архітектурно-планувального управління Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ про зобов'язання вчинити певні дії.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2008 року ( суддя Рудовська І.А.) заяву про зміну позовних вимог позивача задоволено; залишено позовні вимоги до Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ щодо зобов'язання прийняти рішення про продовження терміну дії договору оренди від 05.02.2004 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Прем'єр", без розгляду; припинено провадження у справі до Головного архітектурно-планувального управління Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ щодо зобов'язання надати позитивний висновок щодо можливості продовження терміну дії договорів оренди, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю "Прем'єр", від 05.02.2004 року відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України; поновлені договори оренди від 05.02.2004 року земельних ділянок (кадастрові номери 1210100000:03:272:0041 площею 0,0005 га, 1210100000:03:272:0042 площею 0,0004 га, 1210100000:03:272:0043 площею 0,0004 га) на строк до 19.12.2013 року на тих же самих умовах, і були укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прем'єр" та Дніпропетровською міською радою; стягнуто з Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр", м. Дніпропетровськ витрати по сплаті держмита в сумі 85 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Дніпропетровська міська рада, м. Дніпропетровськ подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2008 року у справі № 33/172-08 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2008 року у справі № 33/172-08 підлягає скасуванню, так як винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Скаржник зазначає, що відповідно до умов договорів земельні ділянки передавалися до 19.11.2008 року та після закінчення договору оренди дія договору припиняється. Поновлення договорів оренди на новий строк здійснюється виключно на підставі рішення міської ради про передачу земельної ділянки в оренду шляхом його переукладання та державної реєстрації у встановленому порядку, а відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір підлягає обов'язковому виконанню сторонами.

Відповідач-1 зазначає, що зважаючи на те, що необхідною умовою укладення та поновлення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, зобов'язання цього органу укласти або поновити договір оренди земельної ділянки за відсутності такого рішення є порушенням його виключного передбаченого Конституцією України (254к/96-ВР) права на здійснення права власності від імені українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

Скаржник зазначає, що порушені права землекористувачів підлягають захисту способами пе редбаченими ст. 152 ЗК України з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства. Згідно вказаної статті захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку, що передбачено п, 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Тобто мається на увазі те, що позивач звертається до суду з таким позовом не правомірно, нормами чинного законодавства не передбачається вирішення подібних спорів у судовому порядку, а саме - про визнання договору оренди землі поновленим та спонукання до укладання договорів оренди земельних ділянок, або додаткових угод до них.

Позивач та відповідач-2 відзиви на апеляційну скаргу не надали.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.02.2008 року відновлено процесуальний строк на подання апеляційної скарги, апеляційна скарга прийнята до розгляду, розгляд було призначено у судовому засіданні на 26.02.2009 року.

12 березня 2009 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр", м.Дніпропетровськ надійшла касаційна скарга, в якій позивач просив ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.02.2009 року у справі № 33/172-08 скасувати та відмовити в задоволенні клопотання Дніпропетровської міської ради про відновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.03.2009 року в прийнятті касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр" на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.02.2009 року у справі № 33/172-08 відмовлено, касаційну скаргу повернуто заявнику.

На підставі розпорядження В.о. голови суду Куліш Р.Ф. № 74 від 16.03.2009 року відбулася зміна складу судової колегії.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.02.2009 року розгляд справи відкладався до 17.03.2009 року.

Позивач наданим йому процесуальним правом не скористався та не забезпечив у судове засідання явку свого повноважного представника.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.02.2009 року направлена позивачу за адресою, зазначеною в його заяві про зміну позовних вимог (а.с.41), оскільки повідомлення яке відправлено за адресою зазначеною у апеляційній скарзі, повернулося із позначкою "організація не розшукана".

17.03.2009 року на адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр", м. Дніпропетровськ у якому позивач просить розгляд справи відкласти у зв'язку з тим, що представник позивача знаходиться у відпустці з 16.03.2009 року і не може бути присутнім у судовому засіданні, що свідчить про обізнаність позивача про час та місце слухання справи.

Розглянувши клопотання, колегія суддів не вбачає достатньо підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПКУ, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: 1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; 2) неподання витребуваних доказів; 3) необхідність витребування нових доказів; 4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; 5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Строк розгляду справи закінчується.

Будучи обізнаним в даті слухання справи, керівництво позивача відправило єдиного працівника юридичної служби товариства, що свідчить з клопотання, у короткочасну відпустку без збереження заробітної плати, саме на час слухання справи. За клопотанням позивача розгляд справи вже відкладався.

Наведене свідчить про спрямоване затягування позивачем судового процесу, що є порушенням приписів ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема щодо обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги, що неявка представника позивача не перешкоджає перегляду справи по суті, матеріали справи є достатніми для розгляду справи, всі необхідні письмові докази по справі були надані до місцевого господарського суду, колегія суддів вважає клопотання позивача про відкладення розгляду справи залишити без задоволення, розглянути справу по суті у відсутності представника позивача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача-1 та відповідача-2, перевіривши відповідність оскарженого рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи на підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 232/13 від 19.11.2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прем'єр" та Дніпропетровською міською радою 05.02.2004 року були укладені договори оренди земельної ділянки, за умовами яких відповідач-1 передав, а позивач прийняв у строкове платне володіння і користування на умовах оренди наступні частки у користуванні земельними ділянками загальною площею, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна в районі будинку № 8:

56 % - площа частки складає 0,0005 га, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:03:272:0041;

44 % - площа частки складає 0,0004 га, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:03:272:0042;

57 % - площа частки складає 0,0004 га, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:03:272:0043.

Земельні ділянки за договорами надані для проектування, улаштування та експлуатації кіоску в комплексі зупинки громадського транспорту (п.1.3 договору).

Земельні ділянки передані до 19.11.2008 року (п.2.1 договору).

Пунктом 2.4 договорів визначено, що по закінченню терміну дії договору орендар має право на поновлення договору на новий термін з урахуванням умов, визначених чинним законодавством.

21.04.2008 року позивач звернувся до Міського голови з проханням продовжити термін користування земельною ділянкою.

Відповідно до п.1.4 рішення Дніпропетровської міської ради від 25.07.2007 року № 144/17 позивачу до вказаної заяви необхідно було надати відповідний висновок Головного архітектурно-планувального управління.

Листом від 23.09.2008 року № 04/235-1 відповідач-2 повідомив позивача про неможливість надання позитивного висновку, оскільки розміщення об'єкту торгівлі в габаритах червоних ліній пр. Гагаріна не відповідає Закону України "Про автомобільні дороги" (2862-15) , ДБН В.2.3-5-2001 "Вулиці і дороги населених пунктів".

Позивач, з урахувань змін до позовних вимог просив на підставі ч.3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", поновити договори оренди земельної ділянки від 05.02.2004 року: кадастровий номер 1210100000:03:272:0041, площею 0,0005 га; кадастровий номер 1210100000:03:272:0042, площею 0,0004 га; кадастровий номер 1210100000:03:272:0043, площею 0,0004 га на строк до 19.11.2013 року на тих самих умовах.

Згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) .

Зі змісту статті 12 Земельного кодексу України вбачається, що розпорядження землями територіальних громад, у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень міської ради та здійснюється відповідно до вимог Земельного кодексу України (2768-14) .

За частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що питання регулювання земельних відносин, в тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки, вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради, таким чином, законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття сесією відповідного рішення.

Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України "Про оренду землі" сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

В силу частини1 статті 31 цього Закону договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Укладаючи договори оренди земельної ділянки від 05.02.2004 року, сторони обумовили термін їх дії до 19.11.2008 року.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Тобто цією нормою не передбачений порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню.

Вимоги Закону України "Про оренду землі" (161-14) щодо поновлення договору оренди земельної ділянки не є тотожним відповідним нормам Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) .

Зважаючи на те, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, зобов'язання цього органу укласти такій договір або ж продовжити дію договору за відсутності вказаного рішення є порушенням його виключної, передбаченої Конституцією України (254к/96-ВР) , компетенції на здійснення права власності від імені українського народу та управління землями, яке підлягає захисту, а порушені права позивача мають захищатися способами, передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , іншими законами.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Оскільки вирішення питання про передачу землі у користування є виключним правом ради як суб'єкта права власності на землю, чинним законодавством не передбачено такого способу захисту порушеного права землекористувача як поновлення судом договору оренди земельної ділянки, позовні вимоги задоволенню не підлягали.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд зазначених вимог законодавства не врахував.

За таких обставин рішення прийнято судом першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Також судом допущено неправильне застосування процесуального законодавства з огляду на наступне:

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено право позивача до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

За таких підстав у разі звернення позивача із заявою про зміну предмету позову місцевий господарський суд розглядає справу в межах заявлених (змінених) позовних вимог, натомість припинення провадження та залишення без розгляду змінених позовних вимог, є порушенням норм матеріального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статями 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2008 року у справі № 33/172-08 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр", м. Дніпропетровськ (49023, м. Дніпропетровськ, пр.ім.газети "Правда",1, ЄДРПОУ 23940728) на користь Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ (49011, м. Дніпропетровськ, пр.Карла Маркса,75,код ЄДРПОУ 26510514) 42 грн.50 коп. державного мита за розгляд справи апеляційною інстанцією.