ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2011 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Григор’євої Л.І.,
Романюка Я.М.,
Охрімчук Л.І.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу гаража недійсним та стягнення сплачених за договором коштів за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2009 року,
в с т а н о в и л а:
У березні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в 1996 році вони з відповідачем в усній формі домовилися про купівлю ним за 1 800 доларів США гаража, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Указані кошти він сплатив ОСОБА_7 Останній запропонував оформити всі правовстановлюючі документи на гараж відразу на нього, на що він погодився.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2009 року відмовлено в задоволенні його позову про визнання права власності на вказаний гараж. Під час розгляду зазначеної справи він дізнався, що цей гараж є власністю держави на підставі свідоцтва про право власності, виданого Фастівською міською радою 25 вересня 2008 року.
Вважаючи, що укладений у 1996 році між ним і ОСОБА_7 договір є незаконним, оскільки він укладений в усній формі без додержання нотаріальної форми та без реєстрації, а також унаслідок обману, що є підставою для визнання цього договору недійсним із застосуванням двосторонньої реституції, позивач просив його позов задовольнити.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 3 вересня 2009 року позов задоволено, ухвалено визнати договір купівлі-продажу гаража недійсним, стягнути зі ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 14 373 грн.; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_6 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, яким підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема, щодо укладення договору внаслідок обману з боку продавця.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом ч. 1 ст. 57 ЦК Української РСР, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, у года, укладена внаслідок обману може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 12 постанови від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) , при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК Української РСР суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману. Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.
Апеляційним судом установлено, що при укладенні між сторонами оспорюваного договору ОСОБА_6 було відомо, що у ОСОБА_7 були відсутні правовстановлюючі документи на спірний гараж.
Згідно з матеріалами справи за позовом ОСОБА_6 до виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області, державного закладу "Фастівська районна санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров’я про визнання права власності на гараж та усунення перешкод у користуванні ним, за результатами розгляду якої ухвалено рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2009 року про відмову в позові, рішенням виконавчого комітету Фастівської міської ради народних депутатів від 11 грудня 1997 року № 217/6 земельну ділянку площею 25 кв. м по АДРЕСА_1 вилучено із користування Фастівської санітарно-епідеміологічної станції та надано ОСОБА_6 в постійне користування для будівництва гаража.
У лютому 1998 року позивач отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку за вказаною адресою. У 1999 році на ім’я ОСОБА_6 виготовлено технічну документацію на спірний гараж.
Отже, ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, рішення цього суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що апеляційним судом допущено порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
За таких обставин оскаржуване в касаційному порядку рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді Верховного Суду
України:
Л.І. Григор’єва
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін