ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2011 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Григор’євої Л.І.,
Романюка Я.М.,
Охрімчук Л.І.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до закритого акціонерного товариства "Агентство економічної безпеки", третя особа – ОСОБА_7, про поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Турківського районного суду Львівської області від 30 вересня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 8 грудня 2009 року,
в с т а н о в и л а:
У червні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 травня 2009 року його було звільнено з роботи з посади інспектора охорони закритого акціонерного товариства "Агентство економічної безпеки" (далі – ЗАТ "Агентство економічної безпеки") за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, в зв’язку із закінченням строку трудового договору.
Вважаючи, що таке звільнення з роботи є незаконним, позивач просив визнати трудовий договір від 1 вересня 2008 року, укладений між ним та відповідачем, недійсним; визнати наказ від 15 травня 2009 року про звільнення його з роботи незаконним; поновити його на роботі; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 30 вересня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 8 грудня 2009 року вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін; виключено з наказу ЗАТ "Агентство економічної безпеки" від 15 травня 2009 року вимогу щодо утримання з ОСОБА_6 залишкової вартості спецодягу; вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування судових рішень й ухвалення нового рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав .
Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ОСОБА_6 знав про укладення з ним саме строкового трудового договору.
На підставі заперечень представника відповідача суди також дійшли висновку про законність і необхідність укладення строкового трудового договору з позивачем у зв'язку з характером роботи, що залежить від обсягів охоронних послуг, які надаються товариством на підставі укладених із замовниками договорів на охорону.
Крім того, суди визнали правомірним підписання наказу про звільнення позивача з роботи від 15 травня 2009 року першим заступником голови правління ЗАТ "Агентство економічної безпеки" ОСОБА_7, оскільки він був наділений правом першого підпису.
Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 2 ст. 23 КЗпП України передбачено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Як роз'яснено в абз. 3 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , оскільки згідно з ч. 2 ст. 23 КЗпП України трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.
Враховуючи викладене, "характер роботи" в указаному випадку означає, що робота за своїм характером являється такою, яка не виконується постійно (роботи сезонні, а також ті, що виконуються протягом певного строку, тощо). Формулювання "умови виконуваної роботи" означає, що хоча робота може бути визначена як постійна, але в зв'язку з конкретними умовами її виконання трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 1 вересня 2008 року між відповідачем і позивачем укладено строковий трудовий договір про прийняття останнього на роботу на посаду інспектора охорони на період роботи з 1 вересня 2008 року до 15 травня 2009 року.
Наказом ЗАТ "Агентство економічної безпеки" від 1 вересня 2008 року № 08/к ОСОБА_6 прийнято на роботу інспектором охорони на підставі строкового трудового договору.
Згідно з наказом ЗАТ "Агентство економічної безпеки" від 15 травня 2009 року № 42/к позивача звільнено з роботи за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України в зв'язку із закінченням строку зазначеного трудового договору.
Як убачається з позовної заяви з доповненнями, ОСОБА_6, порушуючи питання про визнання вказаного трудового договору недійсним, посилався на незаконність укладення з ним строкового трудового договору, оскільки за своїм характером та умовами виконання робота інспектора охорони є постійною та може бути встановлена на невизначений строк; після звільнення його з роботи на цю посаду прийнято іншу особу.
Згідно із запереченнями представника відповідача укладення строкових договорів із працівниками залежить від обсягів охоронних послуг, які надаються на підставі укладених із замовниками договорів на охорону.
Проте будь-які докази на підтвердження цих заперечень у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до п. 2.2 статуту ЗАТ "Агентство економічної безпеки" діяльність у галузі надання охоронних послуг юридичним і фізичним особам є предметом і напрямом діяльності цього товариства.
Суди викладене до уваги не взяли, у порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України належним чином не встановили обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог та які мають значення для справи, і не з'ясували, якими доказами підтверджуються заперечення відповідача.
Крім того, суди дійшли висновку про правомірність підписання наказу про звільнення з роботи позивача замість генерального директора першим заступником голови правління ЗАТ "Агентство економічної безпеки" ОСОБА_7, оскільки останній був наділений правом першого підпису згідно з наказом ЗАТ "Агентство економічної безпеки" від 1 вересня 2008 року.
Проте за змістом пп. 18.1 - 18.3 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) , а також додатку № 2 до вказаної Інструкції, право першого підпису зазначається в фінансових документах і надається особам, яким надано право розпорядження рахунком і підписування розрахункових документів.
Тому підстав вважати, що надання права першого підпису ОСОБА_7 підтверджує його повноваження на підписання від імені товариства документів про звільнення працівників з роботи, у судів не було.
Із протоколу загальних зборів акціонерів товариства від 14 січня 2007 року № 7, на який посилалися суди, також не вбачається, що ОСОБА_7 надано повноваження підписувати від імені товариства документи з кадрових питань чи вирішувати питання, що виникають з трудових правовідносин.
Документи про надання повноважень першому заступнику голови правління ЗАТ "Агентство економічної безпеки" щодо підписання від імені товариства документів з кадрових питань у матеріалах справи відсутні.
За таких обставин оскаржувані в касаційному порядку судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Турківського районного суду Львівської області від 30 вересня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 8 грудня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді Верховного Суду
України:
Л.І. Григор’єва
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін