Розпорядженнями голови Одеського апеляційного господарського суду № 9 від 20.01.2009р. та 32 від 02.03.2009р. у даній справі проведено заміну судді Мацюри П.Ф. на суддю Журавльова О.О., а розпорядженнями № 17 від 02.02.2009р. та 44 від 16.03.2009р. проведено заміну судді Журавльова О.О. на суддю Мацюру П.Ф.

09.09.2008р. Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (надалі - ПУКВ) звернулося у господарський суд з позовом до СП "ИТЕА" у формі ТОВ (надалі –СП "ИТЕА") з вимогами про виселення та стягнення 8269,16 грн. боргу по орендній платі та 768,65 грн. пені.

Рішенням господарського суду Одеської області від 01.12.2008р. позов задоволено. Виселено СП "ИТЕА" у формі ТОВ з нежилого приміщення, загальною площею 81,5 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, провулок Чайковського, 19. Стягнуто з відповідача суму боргу з орендної плати у розмірі 8269,16 грн.; 768,65 грн. пені; судові витрати по сплаті держмита у сумі 187 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням, СП "ИТЕА" оскаржило його в апеляційну інстанцію. Посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у позові.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступного.

Відповідно матеріалам справи, та що встановлено місцевим господарським судом, 20.03.2003р. між Управлінням з питань культури та мистецтва Одеської міської ради (орендодавець) та СП "ИТЕА" (орендар) був укладений договір оренди нежилого приміщення. Відповідно до умов даного договору позивач передає, а відповідач приймає у оренду нежиле приміщення, загальною площею 81,5 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, провулок Чайковського, 19, під обслуговування комп’ютерною технікою.

Строк даного договору з 01.10.2003р. по 01.10.2010р. Орендна плата передбачена у розмірі 692 грн. за місяць, у т.ч. ПДВ, з врахуванням індексу інфляції.

Відповідно до п. 2.4 договору орендар зобов’язався вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця.

09.01.2007р. додатковим погодження до договору № 51/2 від 20.03.2003р. СП "ИТЕА" переуклало договір оренди з Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради на те саме приміщення. Зазначеним додатковим погодженням сторони змінили розмір орендної плати. А тому, починаючи з 01.01.2007р. орендна плата була встановлена у розмірі 1237,72 грн., а з врахуванням ПДВ –1485,26 грн.

В зв’язку з заборгованістю по орендній платі за користування даним приміщенням, Представництво, пославшись на ст. 782 ЦК України, надіслало на адресу орендаря лист № 01-15/1130 від 12.08.2008р., яким повідомило про відмову від договору оренди № 51/2 від 30.03.2003р., а також просило сплатити заборгованість, яка утворилась в зв’язку з несплатою орендарем орендної плати за п’ять місяців та передати орендоване приміщення орендодавцю за актом приймання-передачі.

Даний лист, отриманий орендарем 26.08.2008р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

12.09.2008 р. Представництво по управлінню комунальною власністю звернулось до суду з позовом про виселення СП "ИТЕА" з орендованого приміщення та стягнення 8269,16 грн. заборгованості по орендній платі, 768,65 грн. пені, посилаючись на те, що у відповідності з вимогами ст. 782 ЦК України Представництво відмовилось від договору оренди, іншого договору оренди з відповідачем не укладалось, в зв’язку з чим відповідач незаконно займає приміщення, яке знаходиться у комунальній власності, а тому, на думку позивача, підлягає виселенню з стягненням з нього заборгованості та пені, яка передбачена договором оренди у разі несвоєчасної орендної плати.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що позивач на законних підставах, передбачених ст. 782 ЦК України, відмовився від договору найму та додаткового погодження до договору найму, укладених з СП "ИТЕА" відповідно 20.03.2003 р. та 09.01.2007 р, а тому позовні вимоги щодо виселення відповідача з займаного ним приміщення на підставі договору оренди та стягнення з нього заборгованості по орендній платі та пені пред’явлені також на законних підставах.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції не погоджується судова колегія, виходячи з наступного.

На підставі ст. 64 ГПК України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п’яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду, про час та місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Як передбачено ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства, зокрема, є: законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні положення передбачені у ч.1 ст. 6 Конвенції "Про захист прав і основних свобод людини", якою встановлено право на відкритість судового розгляду у присутності сторін та інших зацікавлених осіб.

Виходячи з зазначених положень, господарський суд зобов’язаний належним чином повідомити сторони про час та місце розгляду справи. У разі ж порушення цих положень, на підставі п.2 ч.3 ст. 104 ГПК України прийняте судом рішення підлягає в будь-якому випадку скасуванню.

У даній справі суд неодноразово сповіщав відповідача про час та місце слухання справи, однак, дані про те, що відповідач одержав повідомлення, у справі відсутні, а навпаки, є свідчення тому, що відповідач їх не одержував.

Нормами ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши справу у відсутності відповідача, який не сповіщений належним чином про час та місце розгляду справи, судом порушені зазначені вимоги закону, а тому рішення прийнято на підставі неповно з’ясованих фактичних обставинах справи, крім того, доказам, що представлені позивачем, суд також дав не правильну правову оцінку.

Так, відповідно до п.2 Договору оренди від 20.03.2003 р. його укладено до 01.10.2010 р. з орендною платою у розмірі 692 грн. (в т.ч. ПДВ і з врахуванням індексу інфляції). Встановлену орендну плату Орендар зобов’язався вносити щомісячно до 15-го числа поточного місяця з повідомленням орендодавця про внесення платежу.

Таким чином, кінцевим строком внесення орендної плати сторонами встановлено 15 число поточного місяця.

Додатковим погодженням від 09.01.2007 р. до договору оренди від 20.03.2003 р. орендодавцем на те саме не житлове приміщення замість Управління культури та мистецтва Одеської міської ради стало Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, про що внесені зміни в договір від 20.03.2003 р.

Зазначеним додатковим погодженням внесені зміни у договір щодо розрахунку орендної плати з 01.01.2007 р. та місячна орендна плата на 01.01.2007 р. встановлена у розмірі 1485,26 грн.

Звертаючись з позовом про виселення відповідача та стягнення боргу, позивач послався на те, що договір оренди між ним та відповідачем припинив свою дію на підставі ст. 782 ЦК України.

З таким твердженням позивача не можна погодитись оскільки на підставі ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців. А тому у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Як свідчать матеріали справи, відповідач дійсно несвоєчасно, вносив платежі за користування орендованим майном. Однак, тримісячний термін не внесення плати за користування річчю, як-то передбачає ст. 782 ЦК України, в час, коли позивач звернувся з повідомленням про відмову від договору оренди, ще не настав.

Відмовляючись від договору оренди, позивач не врахував і з цим, на думку апеляційного суду, помилково погодився місцевий господарський суд, що як договором так і додатковим погодженням сторони не обумовили, як саме до орендаря повинен доводитись розмір орендної плати у разі її збільшення, на відміну від типових договорів оренди, в яких Представництво приймає на себе обов’язок щомісячно виставляти орендарю рахунки. Тому відповідач, розраховуючись по договору оренди, обґрунтовано,, виходив з розміру орендної плати, як зазначено у додатковій угоді, а саме, 1485,26 грн.

У липні 2007 року орендар перерахував позивачу 8911,50 грн. орендної плати з розрахунку, передбаченого договором, а саме, 1485,26 грн. за місяць, за період січень –червень 2007 року.

У лютому 2008 року перерахована орендна плата у розмірі 16337,86 грн. з того самого розрахунку за друге півріччя 2007 р. та січень –травень 2008 р., тобто, хоча і з затримкою, але за декілька місяців вперед.

За весь цей час позивач, приймаючи платежі, ні яким чином не доводив до орендаря, яку саме суму орендної плати він повинен перерахувати та яка у нього заборгованість. Тому доводи відповідача про те, що він вважав, що розрахувався з орендодавцем по червень 2008 року, є обґрунтованими.

Оскільки відповідно до п.2.4 договору оренди орендар повинен вносити орендну плату до 15 числа поточного місяця, то тримісячний термін, передбачений ст. 782 ЦК України, на підставі приписів якої позивач відмовився від договору найму, спливає 15 серпня 2008 р.

Однак, всупереч зазначеним вимогам позивач повідомленням від договору оренди 12.08.2008 р. (а.с. 24) . Тобто, позивач відмовився від договору найму тоді, коли час такої відмови, передбачений законом, не настав, оскільки мала місце заборгованість лише за два місяці –червень та липень 2008 р.

Позивач посилається на те, що відповідач одержав повідомлення 26.08.2008 р., а тому, на його думку, час відмови від договору повинен враховуватись саме з цієї дати.

Однак, такий висновок позивача є помилковим, оскільки час, з якого наймодавець вправі відмовитись від договору найму, передбачено ч.1 ст. 782 ЦК України, а саме, три місяці. Тільки після закінчення встановленого законом тримісячного строку не внесення плати за користування річчю наймодавець вправі відмовитись від договору найму і повідомляти про це наймача.

Що ж стосується часу одержання наймачем повідомлення про відмову від договору найму, то зазначена обставина на підставі ч.2 ст. 782 ЦК України є лише моментом, з якого договір вважається розірваним, що не є одне й те саме.

При таких обставинах, коли позивач не довів того, що відмовився від договору оренди на законних підставах, його вимоги про виселення відповідача з орендованого ним приміщення на підставі договору оренди, не підлягають задоволенню, оскільки не основані на законі.

Крім того, 04.09.2008 р., тобто, до звернення позивача з даним позовом, орендар перерахував орендодавцеві 4455, 78 грн. за оренду приміщення, як ним зазначено, за червень-серпень 2008 р., та 758,35 грн. пені за серпень-липень 2008 р., які повернулись відповідачу з зазначенням: "у зв’язку з невірним призначенням платежу (ор. плата за липень-серпень)".

10.09.2008 р. відповідач перерахував ще 6325грн. за оренду приміщення за, які також йому повернулись з тим самим приписом.. Тобто, позивач відмовився від одержання коштів (а.с. 105-106).

Приймаючи до уваги викладене, відсутні підстави вважати, що відповідач ухиляється від орендної плати, інфляційних нарахувань та пені за несвоєчасне внесення орендної плати, а, напроти, доведено відповідачем, що позивач відмовляється від одержання зазначених сум, а тому вимоги позивача і в частині стягнення з відповідача заборгованості, інфляційних нарахувань та пені також не підлягають задоволенню.

Судова колегія також звертає увагу на ту обставину, що відповідач з 2003 року користується спірним приміщенням на підставі договору оренди. Не зважаючи на те, що і раніше мало місце несвоєчасне внесення ним платежу за оренду приміщення, ніяких попереджень чи зауважень позивач йому не направляв, як не інформував відповідача щодо збільшення з урахуванням інфляції розміру орендної плати. Разом з тим, одержавши повідомлення від позивача, відповідач негайно перерахував йому кошти у розмірі, зазначеному у повідомленні.

На підставі викладеного, оскільки місцевим господарським судом прийнято рішення в порушення як процесуального так і матеріального права, таке рішення суду підлягає скасуванню.