ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2011 року
м. Київ
Колегія суддів
Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Григор'євої Л.І., Охрімчук Л.І.,
Балюка М.І., Сеніна Ю.Л.,-
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного казначейства України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Полтавського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Полтавського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на рішення апеляційного суду Полтавської області від 22 липня 2010 року,
встановила:
У жовтні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 9 червня 2004 року до 18 червня 2004 року перебував в ізоляторі тимчасового тримання Полтавського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області у зв’язку з затриманням працівниками управління боротьби з організованою злочинністю управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області. Вказував, що його утримували в ізоляторі, який не призначений для довготривалого тримання, протягом семи діб з дня взяття під варту, чим йому було завдано моральної шкоди. Зазначав, що в ізоляторі він був позбавлений можливості користуватися бібліотекою, звернутися за медичною допомогою. Просив стягнути солідарно з відповідачів 5 600 грн. моральної шкоди. Збільшивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідачів 30 600 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 31 липня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 22 липня 2010 року рішення районного суду скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з Полтавського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на користь ОСОБА_3 5 тис. грн. моральної шкоди.
У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі Полтавське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 9 червня 2004 року ОСОБА_3 був затриманий працівниками управління боротьби з організованою злочинністю Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області за підозрою в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.
З 9 червня 2004 року ОСОБА_3 утримувався в ІТТ ПМУ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області. 18 червня 2004 року його переведено до СІЗО-23 м. Полтави.
27 жовтня 2004 року ОСОБА_3 звільнений з-під варти, а 24 листопада 2008 року кримінальну справу відносно нього закрито за п. 2 ст. 6 та п. 2 ст. 213 КПК України .
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив із пропущення позивачем передбаченого ст. 257 ЦК України строку звернення до суду з позовом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, а, ураховуючи факт порушення відповідачами норм ст. 155 КПК України щодо перевищення терміну тримання позивача під вартою в ізоляторі тимчасового тримання на 7 діб без поважних причин, з Полтавського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області підлягає стягненню на користь ОСОБА_3 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.
Дійшовши висновку про незаконність рішення суду першої інстанції, апеляційний суд при ухваленні нового рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Так, відповідно до чч. 9-12 ст. 5 Закону України "Про міліцію", на яку посилався позивач при зверненні до суду, у разі невиконання працівниками міліції вимог, встановлених цією статтею (чч. 1-8) особа, права якої були порушені може звернутися до суду із заявою про відшкодування шкоди (в тому числі моральної) у встановленому законом порядку. Частинами 2, 3 ст. 25 цього Закону передбачено, що при порушенні працівниками міліції прав і законних інтересів громадян міліція зобов’язана вжити заходів до поновлення цих прав, а збитки, завдані працівниками міліції при виконанні ними обов’язків у межах повноважень, наданих законом, підлягають відшкодуванню за рахунок держави.
Крім того, відповідно до чч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (ч. 6 ст. 1176 ЦК України).
Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом (ч. 7 ст. 1176 ЦК України).
Цей порядок встановлено Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) .
Застосовуючи до правовідносин сторін норму ч. 6 ст. 1176 ЦК України та покладаючи відповідальність за завдану моральну шкоду безпосередньо на Полтавське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі – Полтавське міське управління) апеляційний суд виходив із факту завдання позивачці моральної шкоди іншими, ніж передбачено ч. 1 ст. 1176 ЦК України, незаконними діями цього органу, на які дія Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) не поширюється.
При цьому апеляційний суд вважав доведеним факт порушення Полтавським міським управлінням вимог ст. 155 КПК України щодо перевищення строку тримання ОСОБА_3 під вартою в місцях тримання понад три доби.
Проте з висновками апеляційного суду не можна погодитись з таких підстав.
Так, у порушення норм ст. ст. 303, 304, 307, 212- 214 ЦПК України апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, за правилами, встановленими для розгляду справи в суді першої інстанції, з винятками і доповненнями, не перевірив належним чином підстави заявленого позову, характер правовідносин сторін, підстави тримання ОСОБА_3 під вартою понад строки, установлені ст. 155 КПК України, та у зв’язку із цим дійшов передчасного висновку про незаконність дій Полтавського міського управління і завдання такими діями позивачу моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню безпосередньо за рахунок коштів органів міліції.
Оскаржуючи рішення апеляційного суду, Полтавське міське управління посилалося на те, що ОСОБА_3 був затриманий 9 червня 2004 року в порядку ст. 115 КПК України із застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а тримання під вартою в ізоляторі тимчасового тримання Полтавського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області понад строки, передбачені ч. 5 ст. 155 КПК України, мало місце згідно з постановою судді Октябрського районного суду м. Полтави від 11 червня 2004 року, яким строк затримання ОСОБА_3 продовжено до 10 діб.
Зазначені постанови не були предметом дослідження й оцінки як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, незважаючи на те, що вони мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Крім того, апеляційним судом допущені й інші порушення норм матеріального та процесуального права.
Усупереч вимогам ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України апеляційний суд не зазначив у рішенні мотивів і підстав покладення саме на Полтавське міське управління відповідальності за завдану ОСОБА_3 моральну шкоду.
Покладаючи цивільно-правову відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди, завданої, на думку суду, унаслідок незаконного тримання під вартою, безпосередньо на Полтавське міське управління, апеляційний суд належним чином не обґрунтував цей висновок і не врахував положення ст. ст. 56, 62 Конституції України, Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , Закону України "Про міліцію" (565-12) та рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) окремих положень ст. 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та ст. 25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (справа про відшкодування шкоди державою) від 3 жовтня 2001 року, відповідно до яких шкода, завдана неправомірними діями працівників органів внутрішніх справ, відшкодовується за рахунок держави з державного бюджету.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, суди відповідно до вимог ст. ст. 214, 215, 315 ЦПК України при ухваленні рішення повинні були вирішити, зокрема, такі питання: до повноважень якого саме органу належало вирішення питання про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину; дотримання чи недотримання ним вимог закону про затримання і вирішення питання про обрання цій особі запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; дотримання чи недотримання вимог закону щодо місця тримання ОСОБА_3 та забезпечення умов його утримання; які правовідносини випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин і залежно від установленого вирішити питання про доведеність чи недоведеність факту завдання моральної шкоди, осіб, відповідальних за її заподіяння, та підстави їх відповідальності.
Оскільки рішення апеляційного суду зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Враховуючи, що порушення норм матеріального і процесуального права допущено як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, у зв’язку із скасуванням судових рішень справа відповідно до вимог чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід також уточнити зміст та підстави заявленого ОСОБА_3 позову, належним чином з’ясувати характер правовідносин сторін, правову норму, яка регулює ці правовідносини і в залежності від встановленого з дотриманням вимог закону вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України
ухвалила:
Касаційну скаргу Полтавського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 31 липня 2009 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 22 липня 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Октябрського районного суду м. Полтави.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва М.І. Балюк Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін