ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2011 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Григор’євої Л.І.,
Романюка Я.М.,
Охрімчук Л.І.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, приватний нотаріус Сімферопольського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_9, про визнання договору дарування недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 серпня 2008 року,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 серпня 2001 року він та ОСОБА_7 уклали договір дарування належної йому квартири АДРЕСА_1.
Вважаючи, що він бажав укласти договір довічного утримання, а договір дарування уклав помилково, позивач з урахуванням уточнень своїх вимог просив поновити пропущений з поважних причин строк на звернення до суду, визнати зазначений договір дарування недійсним.
Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 29 травня 2008 року позов задоволено, ухвалено поновити ОСОБА_6 строк звернення до суду з указаним позовом; визнати недійсним договір дарування спірної квартири; повернути сторони у первісний стан; припинити право власності ОСОБА_7 на вказану квартиру; зобов’язати Кримське республіканське підприємство "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" зареєструвати за ОСОБА_6 право власності на вказану квартиру.
Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 серпня 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 ст. 56 ЦК Української РСР 1963 року, чинного під час укладення оспорюваного договору, у года, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Як роз’яснено в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 " Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. Правила ст. 56 цього Кодексу не поширюються на випадки, коли помилка стосується до мотивів укладення угоди.
Відповідно до ст. 425 ЦК Української РСР 1963 року з а договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.
Апеляційним судом установлено, що 21 серпня 2001 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, за умовами якого ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_7 прийняла в дар указану квартиру.
ОСОБА_7 проживала у спірній квартирі однією сім’єю разом із сином ОСОБА_8, яка є дружиною позивача, протягом 7 років до смерті останнього в 2000 році.
Згідно з показаннями приватного нотаріуса Сімферопольського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_9, яка посвідчувала зазначений договір дарування, в серпні 2001 року сторони прийшли на прийом до нотаріальної контори з метою оформлення договору дарування, оскільки ОСОБА_6 бажав подарувати квартиру ОСОБА_7, яку вважав своєю невісткою. Сторонам було роз’яснено значення та наслідки укладення саме договору дарування нерухомого майна, ОСОБА_6 окремо роз’яснено, що після укладення договору дарування він позбавляється права власності на зазначену квартиру. Після оформлення вказаного договору ОСОБА_6 одержав нотаріально засвідчену його копію, про що розписався в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.
31 серпня 2001 року ОСОБА_10 знявся з реєстрації в спірній квартирі та 4 вересня 2001 року зареєструвався в за місцем проживання у належній на праві власності його дружині квартирі АДРЕСА_2, де і проживав увесь час.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Крім того, в серпні 2001 року (на час укладення договору дарування квартири) позивачеві було 55 років, він працював слюсарем на залізниці, не був непрацездатною особою за віком чи інвалідом, а тому він не мав передбачених ст. 425 ЦК Української РСР підстав для укладення договору довічного утримання.
Отже, ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову. Рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин оскаржуване в касаційному порядку рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 серпня 2008 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді Верховного Суду України:
Л.І. Григор’єва
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін