ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2011 року
м. Київ
Колегія суддів Верховного Суду України у складі:
головуючого
Сеніна Ю.Л.,
суддів:
Балюка М.І.,
Охрімчук Л.І.,
Григор’євої Л.І.,
Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк" про визнання договорів поруки недійсними, дій банку по перерахуванню коштів незаконними та повернення коштів, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк" на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
У серпні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк" (далі – ПАТ "Інпромбанк") про визнання договорів поруки недійсними, дій банку по перерахуванню коштів незаконними та повернення коштів. Позивач зазначав, що в період з лютого по липень 2008 року розмістив на депозитних рахунках ПАТ "Інпромбанк" 7 129 000 грн. та 1 163 825 доларів США. В період дії запровадженого Національним банком України мораторію на видачу депозитних вкладів він погодився на пропозицію банку та в період з 12 лютого по 10 березня 2009 року уклав з банком шість договорів поруки, за якими зобов’язався сплатити заборгованість товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус К"; товариства з обмеженою відповідальністю "Артстоун групп 2007"; товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія-термінал" та товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-А" на загальну суму 16 645 835 грн. З цією метою він відкрив в банку поточний рахунок, на який банком було перераховано належні йому кошти за договорами депозиту і з якого він у лютому та березні 2009 року на виконання укладених ним договорів поруки перерахував кошти в рахунок погашення заборгованості зазначених вище господарських товариств за укладеними ними з банком кредитними договорами. Однак в подальшому господарські товариства, чиї борги перед банком він погасив, сплачені ним кошти не повернули. Посилаючись на зазначені обставини, а також на те, що кошти, якими він оперував, є спільною сумісною власністю його та ОСОБА_7, з якою він в період з серпня 2004 року по травень 2009 року проживав однією сім’єю без реєстрації шлюбу, однак вона згоди на здійснення ним таких операцій з грошовими коштами не давала, а також на те, що банк незаконно перерахував сплачені ним за договорами поруки кошти на рахунки господарських товариств, позивач просив визнати укладені ним з банком договори поруки недійсними, дії банку по перерахуванню сплачених ним на виконання цих договорів поруки коштів на рахунки господарських товариств незаконними та просив зобов’язати банк повернути йому 16 645 835 грн. належних йому коштів та стягнути з банку 1 585 883 грн. 30 коп. неодержаних доходів.
рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2010 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі ПАТ "Інкомбанк", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено, що в період з лютого по липень 2008 року ОСОБА_6 розмістив на депозитних рахунках ПАТ "Інкомбанк" 7 129 000 грн. та 1 163 825 доларів США. В лютому та березні 2009 року банк перерахував на поточний рахунок ОСОБА_6 належні йому на депозитних рахунках кошти та проценти за користування ними і депозитні договори у зв’язку з цим припинили свою дію. Тоді ж, в період з 12 лютого по 10 березня 2009 року ОСОБА_6 уклав з ПАТ "Інкомбанк" договори поруки, за якими поручився своїм майном та коштами за виконання перед банком зобов’язань за кредитними договорами товариств з обмеженою відповідальністю "Сіріус К", "Артстоун групп 2007", "Індустрія-термінал" та "Основа-А", а 24 та 27 лютого, а також 13 березня 2009 року на виконання цих договорів перерахував кошти з свого поточного рахунку на погашення кредитної заборгованості зазначених господарських товариств перед банком.
Ухвалюючи рішення про визнання укладених ОСОБА_6 з банком договорів поруки недійсними суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що цими договорами передбачалася сплата заборгованості господарських товариств перед банком за кредитними договорами коштами, які є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а остання своєї згоди на це не давала.
Однак з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до ст. 553 ЦК України порука є способом забезпечення виконання зобов’язань, а не способом розпорядження спільним майном, для чого вимагається згода всіх співвласників.
Крім того, згідно з пунктами 2.3 укладених позивачем договорів поруки (а.с. 17, 19, 21, 23-24, 26, 28) ОСОБА_6 як поручитель взяв на себе зобов’язання відповідати належним йому майном та грошовими коштами.
З цих же підстав суд визнав незаконними дії ОСОБА_6 по сплаті на виконання договорів поруки коштів на погашення боргів зазначених господарських товариств за укладеними ними з банком кредитними договорами.
Однак при цьому суд не врахував, що вчинення дій на виконання правочину, яким є договір поруки, саме по собі правочином не є і не може визнаватися неправомірним з підстав, встановлених законом для визнання недійсним самого правочину.
Також помилковим є посилання суду на те, що сплачені ОСОБА_6 кошти на виконання договорів поруки банком були незаконно зараховані на рахунки господарських товариств.
Так, згідно з пунктами 3.1 укладених банком з товариством з обмеженою відповідальністю "Сіріус К" (а.с. 110-112), товариством з обмеженою відповідальністю "Артстоун групп 2007" (а.с. 113-116), товариством з обмеженою відповідальністю "Індустрія-термінал" (а.с. 117-119) та товариством з обмеженою відповідальністю "Основа-А" (а.с. 120-122) кредитних договорів позичальникам банком відкрито позичкові рахунки, на які позивачем за його особистим підписом на платіжних дорученнях було зараховано суми заборгованості (а.с. 27; 18, 20, 22; 25 та 29 відповідно).
Крім того, судом не враховано, що укладення договорів поруки ОСОБА_6 та перерахування ним на виконання цих договорів зі свого поточного рахунку коштів на погашення заборгованості зазначених вище господарських товариств відповідало його волі, а тому вчиненням ним цих дій без згоди ОСОБА_7 його права порушені не були.
Таким чином, правильно встановивши фактичні обставини справи судом ухвалено помилкове рішення через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 341 ЦПК України є підставою для його скасування й ухвалення нового рішення про відмову в позові.
Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України
в и р і ш и л а :
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк" задовольнити.
рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2010 року скасувати.
У позові ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк" про визнання договорів поруки недійсними, дій банку по перерахуванню коштів незаконними та повернення коштів відмовити.
рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю.Л. Сенін Судді: М.І. Балюк Л.І. Григор’єва Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк