розглянувши апеляційну скаргу Ленінського районного споживчого товариства на рішення господарського суду АР Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 25 листопада 2008 року по справі № 2-27/8890-2008

за позовом Ленінського районного споживчого товариства

(вулиця Енгельса, 9 "б", смт Леніно, Ленінський район, АРК, 98200)

до Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції (вулиця Пушкіна, 69 "а", смт Леніне, Ленінський район, АРК, 98200)

Головного управління Державного казначейства України в АРК Крим (вулиця Севастопольська, 19, місто Сімферополь, АР Крим, 95015)

про повернення незаконно стягнутого виконавчого збору сумі 3942,00 грн.,

Ленінське районне споживче товариство звернулось до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції (далі ВДВС Ленінського РУЮ в АРК) про повернення незаконно стягнутого виконавчого збору у сумі 3 942,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Ленінського районного суду АР Крим від 10 листопада 2005 року по справі № 2-1730/05 дії державного виконавця визнані неправомірними, а оскаржувана постанова ВДВС від 10 травня 2005 року про відкриття виконавчого провадження скасована як така, що незаконно винесена, тобто виконавчий збір, стягнутий з Ленінського районного споживчого товариства по неправомірно відкритому виконавчому провадженні також стягнуто необґрунтовано та незаконно і підлягає поверненню.

Відділ державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції позовні вимоги не визнає, вважаючи, що у зв’язку з тим, що позивачем рішення суду виконано не було, то 18 травня 2005 року державним виконавцем було винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 3 942,00 грн., яка була надіслана боржнику, але боржником вказана постанова оскаржена не була.

Рішенням господарського суду АР Крим від 25 листопада 2008 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, Ленінське районне споживче товариство звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати.

В апеляційній скарзі позивач вважає, що при прийнятті рішення суд першої інстанції не з’ясував обставини, що мають значення для справи, а також невірно застосував норми матеріального та процесуального права.

ВДВС Ленінського РУЮ в АРК у відзиві на апеляційну скаргу вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Розпорядженням керівництва суду від 19 лютого2009 у зв’язку з відпусткою судді Котлярової О.Л. та зайнятістю в іншому судовому засіданні судді Антонової І.В., було здійснено їх заміну на суддів Остапову К.А., Маслову З.Д.

У судовому засіданні 19 лютого 2009 року оголошувалася перерва до 3 березня 2009 року.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 3 березня 2009 року залучено в якості іншого відповідача Головне управління Державного казначейства України в АР Крим.

Розпорядженням керівництва суду від 12 березня 2009 року у зв'язку з відрядженням судді Маслової З.Д., здійснено її заміну на суддю Антонову І.В.

У судове засідання, призначене на 12 березня 2009 року представники Ленінського районного споживчого товариства та ВДВС Ленінського РУЮ в АРК не з'явилися, причин неявки суд апеляційної інстанції не повідомили.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України вивчивши матеріали справи, вислухавши представника Головного управління Державного казначейства України в АРК, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Постановою ВДВС Ленінського РУЮ в АРК від 10 травня 2005 року було відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа № 2-2078 від 15 грудня 2004 року про стягнення з Ленінського районного споживчого товариства на користь громадянина Чернявського С.П. боргу у розмірі 39424,00 грн.

Вказана постанова була направлена на адресу Ленінського районного споживчого товариства 13 травня 2005 року супровідним листом за вихідним № р117/7, яке було отримано відповідачем 16 травня 2005 року.

В супровідному листі було також вказано, що позивач повинен був явитися до ВДВС Ленінського РУЮ в АРК 18 травня 2005 року.

17 травня 2005 року державним виконавцем винесена постанова про арешт розрахункового Ленінського районного споживчого товариства, а 18 травня 2005 року винесено постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 3942,00 грн.

Вищезазначені дії були здійснені відповідачем до закінчення семиденного строку.

Ленінське районне споживче товариство звернулося до Ленінського районного суду АР Крим з позовом до ВДВС Ленінського РУЮ в АРК про визнання дій державного виконавця незаконними та відміну постанови про відкриття провадження по справі.

Постановою Ленінського районного суду АР Крим від 10 листопада 2005 року позов задоволений. Визнані неправомірними дії державного виконавця по відкриттю виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 2-2078 від 15 грудня 2004 року та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 10 травня 2005 року по виконанню виконавчого листа № 2-2078 від 15 грудня 2004 року.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Згідно статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.

У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.

Відповідно статті 46 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

Згідно статті 86 Закону України "Про виконавче провадження" збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

В пункті 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26 грудня 2003 року "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" (v0014700-03) вказано, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Суд може визнати стягнення виконавчого збору необґрунтованим, якщо встановлений державним виконавцем строк для добровільного виконання рішення не узгоджувався зі строками, встановленими в частиною 2 статті 24 зазначеного Закону, і був нереальним.

Судова колегія вважає що державним виконавцем ВДВС Ленінського РУЮ в АРК Гільовим А.А. при винесенні постанови від 10 травня 2005 року про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа № 2-2078/05 від 15 грудня 2004 року та при винесення постанови від 18 травня 2005 року про стягнення виконавчого збору в сумі 3942,00 грн. були порушені вищезазначені вимоги законів України "Про державну виконавчу службу" (202/98-ВР) , "Про виконавче провадження" (606-14) .

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно довідки Ленінського відділення КРД АППБ "АВАЛЬ" від 02 серпня 2005 року за № 67 Ленінським районним споживчим товариством було погашено борг у повному обсязі про що свідчать платіжні доручення № 53 від 8 червня 2005 року на суму 27280,77 грн., № 54 від 13 червня 2005 року на суму 14151,19 грн., № 55 від 13 червня 2005 року на суму 1934,04 грн., згідно з рішенням суду № 2-2078/04 від 15 грудня 2004 року.

Під час слухання справи позивач не надав суду першої інстанції ні суду апеляційної інстанції вищевказаних платіжних доручень.

Згідно наданої ВДВС Ленінського РУЮ в АРК копії опису закінчених виконавчих проваджень переданих на зберігання державним в виконавцем Гільовим А.А. виконавче провадження по стягненню з Ленінського районного споживчого товариства на користь громадянина Чернявського грошових коштів передано до архіву (реєстраційний № 6590, архівний № 6449).

Відповідно до копії акту від 16 липня 2008 року проведено знищення виконавчих проваджень ВДВС Ленінського РУЮ в АРК за перше півріччя 2005 року згідно з додатком.

З урахуванням викладеного судова колегія дійшла висновку, позивачем не надано доказів стягнення ВДВС Ленінського РУЮ в АРК виконавчого збору на перерахування його до державного бюджету і з таких обставин вимоги Ленінського районного споживчого товариства, викладені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а рішення місцевого господарського суду скасуванню.