Лозівська об"єднана державна податкова інспекція Харківської області звернулась до господарського суду Харківської області про визнання недійсними укладених між відповідачами -державним підприємством "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" ДП "Укрспецвагон" та товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Елія" - S.R.L., м. Кишинів Молдова, а саме: договору оренди №ЦВСВ (ВЕ-439)ю від 15.11.2001 р., договору на технічне обслуговування №ЦВСВ (ВЕ-01439а)ю від 15.11.2001 р., договору оренди № 940П/ЦВСВ(ОЕ-04.15)ю від 01.01.2004р. та договору про надання технічних послуг по обслуговуванню вагонів № 940П/ЦВСВ (ОЕ-04.15А)ю від 01.01.2004 р. та стягнення з першого відповідача- державного підприємства "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" ДП "Укрспецвагон" 549159,79 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.12.2005р. по справі № 27/487-05 (суддя Мамалуй О.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Позивач із зазначеним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2006 р. у справі № 27/487-05 суд перейшов на розгляд цієї справи за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 р. апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2005р. по справі № 27/487-05-без змін.

Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду Харківської області та ухвалою Харківського апеляційного господарського суду Лозівська об"єднана державна податкова інспекція Харківської області оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.12.2008 р. у справі № 27/487-05 касаційну скаргу Лозівської об"єднаної державної податкової інспекції Харківської області задоволено частково.Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 р. скасовано, а матеріали справи направлено на новий апеляційний розгляд до Харківського апеляційного господарського суду за нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримує.В наданих уточненнях до апеляційної скарги зазначає, що даний спір є адміністративним та просить оскаржуване рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Колегія суддів зазначене уточнення не приймає, оскільки, як було зазначено вище, ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 р., прийняту за результатами попереднього апеляційного розгяду цієї справи було скасовано ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.12.2008 р. у зв"язку з тим, що справу розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

та направлено на новий апеляційний розгляд для розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .До того ж позивач в своїй позовній заяві посилався на статті Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Перший відповідач у відзиві та в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення-без змін.

Другий відповідач в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце його проведення, тому справа розглядається без участі його представника за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу Ураїни.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області із позовом про визнання недійсними в порядку ст. 48 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.) договору оренди № ЦВСВ (ВЕ-439)ю від 15.11.2001 р., договору на технічне обслуговування № ЦВСВ (ВЕ-01439а)ю від 15.11.2001 р., та як такі, що суперечать вимогам закону, на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України договору оренди № 940П/ЦВСВ(ОЕ-04.15)ю від 01.01.2004р. та договору про надання технічних послуг по обслуговуванню вагонів № 940П/ЦВСВ (ОЕ-04.15А)ю від 01.01.2004 р. укладених між УДЦ "Укрспецвагон" та ТОВ фірмою "Елія"-S.R.L.

8 грудня 2005р. позивач подав уточнення позовних вимог про визнання недійсними договорів та стягнення коштів 549159,79 грн. (Т.1 а.с. 73-75), в яких просив суд:

· Визнати недійсним договір оренди №ЦВСВ (ВЕ-01439а)ю від 15.11.2001 р. (зі змінами та доповненнями), укладений між ДП "Укрспецвагон"та ТОВ фірмою "Елія"-S.R.L., м. Кишинів, Молдова, на підставі ст. 48 ЦК УРСР, як такий, що суперечить вимогам закону.

· Визнати недійсним договір про надання технічних послуг по обслуговуванню вагонів №ЦВСВ (ВЕ-01439а)ю від 15.11.2001 р. (зі змінами та доповненнями), укладений між ДП "Укрспецвагон"та ТОВ фірмою "Елія"-S.R.L., м. Кишинів, Молдова, на підставі ст. 48 ЦК УРСР, як такий, що суперечить вимогам закону.

· Визнати недійсним договір оренди № 940П/ЦВСВ (ОЕ-04.15А)ю від 01.01.2004 р., укладений між ДП "Укрспецвагон"та ТОВ фірмою "Елія"-S.R.L., м. Кишинів, Молдова, на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України, як такий, що суперечить вимогам закону.

· Визнати недійсним договір про надання технічних послуг по обслуговуванню вагонів № 940П/ЦВСВ (ОЕ-04.15А)ю від 01.01.2004 р., укладений між ДП "Укрспецвагон"та ТОВ фірмою "Елія"-S.R.L., м. Кишинів, Молдова, на підставі ч.1 ст. 207 ГК України, як такий, що суперечить вимогам закону.

· Стягнути з ДП "Укрспецвагон"в доход держави кошти в сумі 549159,79 (п’ятсот сорок дев’ять тисяч сто п.’ятдесят дев’ять грн. 79 коп.), як одержані без встановлених законом підстав.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при проведенні позивачем документальної перевірки підприємства першого відповідача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2003 р. по 31.12.2004 р., акт перевірки від 29.03.05 р. № 57/23-104/01056362 (Т1 а.с. 76-120), а саме, при перевірці питання щодо наявності та використання ліцензій, дозволів та інших документів, які регламентують зовнішньоекономічну діяльність, було встановлено, що у вказаному періоді перший відповідач здійснював зовнішньо- економічну діяльність з нерезидентами, а саме: надавав в оренду вагони та здійснював технічне обслуговування, без індивідуальної ліцензії. Вказана діяльність проводилася, зокрема, на підставі договорів оренди від 15.11.2001 р. та від 01.01.2004 р. та договорів про надання технічних послуг по обслуговуванню вагонів від 15.11.2001 р. та від 01.01.2004 р., укладених між УДЦ "Укрспецвагон" та ТОВ фірмою "Елія"-S.R.L., м. Кишинів. Факт виконання зобов'язань по договорам у період застосування до першого відповідача індивідуального ліцензування підтверджений актами виконаних робіт від 31.10.03 р., від 30.11.03 р., від 31.03.04 р., від 30.04.04 р. та від 31.05.04р. (т.1 а.с. 31-38). Оплата від нерезидента проведена на суму 103038,27 дол. США (549159,79 грн. по курсу валюти на момент складання акту виконаних робіт). Позивач вказує, що зазначені послуги надавалися першим відповідачем без придбання індивідуальної ліцензії в Міністерстві економіки України. Необхідність отримання такої ліцензії позивач обґрунтовує наказом Міністерства економіки України № 50/331 від 18.09.03 р. (дата початку дії - 30.09.03 р.) та положеннями ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи між УДЦ "Укрспецвагон" та ТОВ фірмою "Елія"-S.R.L. був укладений договір оренди ЦВСВ (ВЕ-439)ю від 15.11.2001 р. (т.1 а.с. 8-10), відповідно до якого перший відповідач передав в оренду другому відповідачу у строкове платне користування рухомий склад в кількості 50 цистерн для перевезення виноматеріалів. Сторонами також були підписані додаткові угоди до вказаного договору, що стосуються розміру орендної плати, порядку проведення платежів та збільшення кількості вагонів, строку дії договору (даний договір діяв до 31.12.2002р.).

15 листопада 2001 р. між першим та другим відповідачами також було укладено договір ЦВСВ (ВЕ-01439А)ю на надання послуг з технічного обслуговування рухомого складу (т.1 а.с. 15) та додаткові угоди до нього (т.1 а.с. 16-21).

Також 1 січня 2004 р. між першим та другим відповідачем укладено договір оренди вагонів № 940П/ЦВСВ (ОЕ-04.15)ю (т. 1, а.с. 23-28), згідно з яким другому відповідачу передано в оренду 46 цистерн та договір на технічне обслуговування вагонів № 940П/ЦВСВ (ОЕ-04.15А)ю (т.1 а.с. 29-30).

Наказом Міністерства економіки України № 50/331 від 18.09.2003 р. "Про застосування спеціальної санкції-індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України" за порушення Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) та пов'язаних з ним законів України (ст. 1, 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", ст. 2 Закону України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", ст. 5 Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" і відповідно до ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", починаючи з 30.09.2003 р. була встановлена спеціальна санкція - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України згідно з додатками № 1 - № 5. В додатку № 4 в рядку № 43 вказане підприємство першого відповідача-ДП "Укрспецвагон".

Тобто, саме з 30.09.2003 р. на нього поширюються положення про індивідуальне ліцензування зовнішньо - економічної діяльності.

У подальшому, наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 50/440 (v_440569-03) від 12.12.2003 р."Про призупинення дії спеціальної санкції, застосованої до Українського державного центру по експлуатації спеціалізованих вагонів "Укрспецвагон" (м. Харків) дія цієї санкції була призупинена до 05.03.2004 р., а згідно з наказом цього ж органу № 50/214 (v_214569-04) від 22.06.2004р. - скасована.

Отже спеціальна санкція у вигляді застосування до першого відповідача індивідуального режиму ліцензування діяла в пероди з 30 вересня 2003 р. до 12 грудня 2003 р., та з 5 березня 2004 р. до 22 червня 2004 р., а отже спірні договори: договір оренди №ЦВСВ (ВЕ-439)ю від 15.11.2001 р. та договіру на технічне обслуговування №ЦВСВ (ВЕ-01439а)ю від 15.11.2001 р. укладені до прийняття наказу Міністерства економіки України № 50/331 від 18.09.2003 р. "Про застосування спеціальної санкції-індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України", а договір оренди № 940П/ЦВСВ(ОЕ-04.15)ю від 01.01.2004р. та договір про надання технічних послуг по обслуговуванню вагонів № 940П/ЦВСВ (ОЕ-04.15А)ю від 01.01.2004 р. у період зупинення дії цього наказу.

Положення про порядок видачі разових (індивідуальних) ліцензій, затверджене наказом Міністерства економіки України № 47 від 17.04.2000 р. (z0259-00) , визначає єдиний порядок видачі разових (індивідуальних) ліцензій суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності в разі застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або до іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальної санкції, передбаченої ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", - індивідуального режиму ліцензування. В даному Положенні встановлено, що (п.1.3) разова (індивідуальна) ліцензія є підставою для здійснення окремої зовнішньоекономічної операції суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосована спеціальна санкція - індивідуальний режим ліцензування.

При цьому (п.1.4) окремою зовнішньоекономічною операцією є комплекс дій суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності та іноземного суб'єкта господарської діяльності, що підпадає під визначення одного із видів зовнішньоекономічної діяльності, передбачених ст. 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", та включає в себе закінчену разову передачу товару (виконання робіт, надання послуг) та закінчені розрахунки (грошові, товарні та в інших формах) за цю разову передачу товару (виконання робіт, надання послуг). Разова (індивідуальна) ліцензія є підставою для митного оформлення товарів та здійснення розрахункових операцій у зовнішньоекономічній діяльності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовані спеціальні санкції. Договори (контракти) суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовано спеціальну санкцію - режим індивідуального ліцензування, мають містити усі істотні умови угоди, які мають бути погоджені сторонами, згідно з чинним законодавством України.

Отже на час укладення спірних договорів, перший відповідач не був обмежений у праві укладати зовнішньоекономічні договори.

Згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 р.) на яку посилався позивач в уточнених позовних вимогах (т. 1 а.с. 74) як на підставу визнання недійсними як таких, що не відповідають вимогам закону договору оренди №ЦВСВ (ВЕ-439)ю від 15.11.2001 р. та договору на технічне обслуговування №ЦВСВ (ВЕ-01439а)ю від 15.11.2001 р., недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Однак, як наведено вище, договір оренди №ЦВСВ (ВЕ-439)ю від 15.11.2001 р. та договіру на технічне обслуговування №ЦВСВ (ВЕ-01439а)ю від 15.11.2001 р. укладені до прийняття наказу Міністерства економіки України № 50/331 (v_331569-03) від 18.09.2003 р. "Про застосування спеціальної санкції-індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України", а тому вони укладені без порушення законодавства щодо індивідуального режиму ліцензування.

Відповідно до ст. 207 ГК України, на яку посилається позивач як на підставу визнання недійсними як таких, що не відповідають вимогам закону договору оренди № 940П/ЦВСВ(ОЕ-04.15)ю від 01.01.2004р. та договору про надання технічних послуг по обслуговуванню вагонів № 940П/ЦВСВ (ОЕ-04.15А)ю від 01.01.2004 р., господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Однак, як наведено вище ці договори укладені в період зупинення дії наказу Міністерства економіки України № 50/331 (v_331569-03) від 18.09.2003 р. "Про застосування спеціальної санкції-індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України", а тому вони укладені без порушення законодавства щодо індивідуального режиму ліцензування.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно зазначив, що твердження позивача про невідповідність договорів оренди від 15.11.2001 р. та від 01.01.2004 р. та договорів на технічне обслуговування вагонів від 15.11.2001 р. та від 01.01.2004 р. вимогам закону є необґрунтованими, в зв’язку з чим відмовив задоволенні позовних вимог.

Посилання відповідача як на підставу визнання спірних договорів недійсними на те, що виконання цих договорів (розрахунки, акти виконаних робіт) частково здійснювались в період дії зазначених санкцій, та в судовому засіданні 12 березня 2009 р. він заявив, що просить визнати спірні договори недійсними з моменту застосування до першого відповідача спеціальних санкцій-з 30 вересня 2003 р.

Колегія суддів вважає зазначені доводи та заяву позивача безпідставними, оскільки як наведено вище, спірні договори в момент їх укладення відповідали вимогам закону, а здійснені на їх підставі зобов"язання не впливають на законність цих договорів. До того ж статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

В зазначених доводах позивач відокремлює договір як підставу виникнення господарських зобов"язань та майнові господарські зобов"язання, однак неможливо визнати недійсними зобов"язання, які виникли на підставі договору окремо без визнання цього договору недійсним, а як було наведено вище, підстави для визнання спірних договорів як таких, що не відповідають вимогам закону відсутні та відповідач не змінював предмет позову на визнання недійсними господарських зобов"язань окремо від спірних договорів.

Окрім цього колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ст. 10 Закону України "Про Державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, за наявності свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи, за наявності торгових патентів. Питання, контроль за якими віднесений до компетенції органів ДПС, визначені в Законі України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) , який визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

В ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлені спеціальні санкції за порушення цього або пов'язаних з ним законів України.

Отже чинним законодавством не передбачено повноважень позивача щодо здійснення контролю за дотриманням режиму спеціального (індивідуального) ліцензування, а тому у позивача відсутні повноваження ініціювати позови про визнання недійсними договорів у зв'язку з наявними (можливими) порушеннями їх учасниками такого режиму.