СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
11 березня 2009 року
С права № 2-29/2511-2008
( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs4119733) )
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гоголя Ю.М.,
суддів Черткової І.В.,
Волкова К.В.,
за участю представників сторін:
представник позивача: не з'явився, Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму";
представник відповідача: Дербеньова Наталія Миколаївна, довіреність № б/н від 26.01.09, Санаторій "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров'я України;
розглянувши апеляційну скаргу санаторія "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров'я України на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 11 грудня 2008 року у справі №2-29/2511-2008
за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму" (вул. Кривошти, 27,Ялта,98612)
до Санаторію "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров'я України (Дворцове шосе, 4,Алупка,98677)
про стягнення 82003,54 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач –Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за надані послуги по договору про відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків до комунальної каналізації в розмірі 82003,54 грн., з яких: 69046,73 грн. –сума основного боргу, 3% річних –2190,44 грн. та 10766,37 грн. –сума збитків внаслідок інфляції.
Позовні вимоги засновані на статтях 526, 625 Цивільного кодексу України, статтях 225, 854 Господарського кодексу України, Законі України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , Законі України "Про питну воду та питне водопостачання" (2918-14) та мотивовані тим, що відповідач, на час звернення з позовом, не розрахувався за надані послуги відповідно до договору № 1109 від 16 січня 2001 року.
Провадження у даній справі було порушено ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 лютого 2008 року суддею Альошиною С.М. з привласненням номеру 2-28/2511-2008.
За резолюцією заступника голови господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 жовтня 2008 року справу передано до провадження судді Башилашвілі О.І. з привласненням номеру 2-29/2511-2008.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 11 грудня 2008 року у справі №2-29/2511-2008 задоволено позов Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму" до санаторію "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров'я України про стягнення 82003,54 грн., з яких 69046,73 грн. – сума основного боргу, 3 % річних –2190,44 грн. та 10766,37 грн. –сума збитків внаслідок інфляції. Вирішено питання щодо судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, посилаючись на статті 526, 611, 623, 625 Цивільного кодексу України, статтю 231 Господарського кодексу України, положення Законів України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , "Про питну воду та питне водопостачання" (2918-14) , виходив з доведеності факту існування у відповідача зобов’язань перед позивачем у заявленому розмірі.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати, в позові відмовити.
Доводи апеляційної скарги, з урахуванням доповнень, обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, а також неповним дослідженням обставин справи.
Так, заявник апеляційної скарги, посилаючись на статтю 20 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", стверджує, що умови укладеного між сторонами договору № 1109 від 16 січня 2001 року, не передбачають надання позивачем послуг з водопостачання і водовідведення громадянам, які мешкають у житлових будинках, що знаходяться на балансі відповідача, порядок надання таких послуг, їх розмір, а також обов’язки відповідача сплачувати ці послуги.
Також відповідач зазначає, що він не є суб’єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, та який може забезпечити виконання обов’язків, визначених у частині другій статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" –в даному випадку –послуги з питного водопостачання та водовідведення для мешканців відповідних багатоквартирних житлових будинків за адресами: вул. Ульянових 6 та 8, вул. Дворове шосе 9 та 11, вул. Леніна 9 та 23, вул. Левітана 9, вул. Приморська 4, пров. Приморський 1 та 2, вул. Нагорна 46, вул. Фрунзе 5 та 9, вул. Севастопольське шосе 62.
Отже, на думку відповідача, не він, як юридична особа, а саме споживачі –мешканці відповідних житлових будинків, зобов’язані сплачувати плату за послуги з питного водопостачання та водовідведення, які надає їм позивач.
Більш детально доводи сторони викладені безпосередньо в апеляційній скарзі.
У судовому засіданні, яке відбулось 04 березня 2009 року, представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача проти скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. У слуханні справи було оголошено перерву до 11 березня 2009 року.
Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Водоканал) та санаторієм "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров'я України (Абонент) був укладених договір № 1109 від 16 лютого 2001 року на водопостачання з комунального водопроводу і відведення строків (водовідведення) в комунальну каналізацію (т. 1, арк. с. 8).
Пункт 1.1. вказаного договору передбачає, що позивач бере на себе зобов’язання забезпечити абонента питною водою при наявності води в джерелах в кількості не більше встановленого ліміту, а також проводити водовідведення в об’ємах передбачених договором, а абонент зобов’язується оплатити надані послуги.
Щомісяця відповідачеві пред’являлися рахунки на оплату, у яких зазначалися: обсяг наданих послуг, тарифи й загальна сума, що підлягає оплаті (т. 1, арк. с. 14-45).
Відповідно до пункту 8 договору абонент зобов’язаний отримувати рахунки за використану воду і послуги з каналізації у абонентському відділі Водоканалу 16 числа кожного місяця і оплачувати їх протягом 5 банківських днів з дня отримання.
Однак, станом на 01 лютого 2008 року, за період з 01 червня 2005 року по 01 лютого 2008 року, утворилась заборгованість за відповідні послуги у розмірі 69046,73 грн.
При цьому, з вищезазначених рахунків убачається, що сума у розмірі 69046,73 грн., уварилась за наслідками споживання води та послуг з каналізації за вказаний період жилими домами, які розташовані за адресами: вул. Ульянових 6 та 8, вул. Дворове шосе 9 та 11, вул. Леніна 9 та 23, вул. Левітана 9, вул. Приморська 4, пров. Приморський 1 та 2, вул. Нагорна 46, вул. Фрунзе 5 та 9, вул. Севастопольське шосе 62.
Вказані дома значаться у рахунках як структурні підрозділи позивача та, згідно листа комунального підприємства "Алупкінське управління міського господарства", знаходяться на балансі санаторію "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров'я України (т. 1, арк. с. 131).
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв’язку з наступним.
Судом встановлено, що предметом спору у цій справі є стягнення суми у вигляді основного боргу у розмірі 69046,73 грн. за послуги з відпуску води з комунального водопроводу та приймання стоків до комунальної каналізації, з урахуванням 3% річних у розмірі 2190,44 грн. за період з 01 червня 2005 року по 01 лютого 2008 року та інфляційних втрат у розмірі 10766,37 грн. за період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2008 року.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Матеріалами справи, зокрема, рахунками № 1109 за комунальні послуги (т. 1, арк. с. 14-45), підтверджено, що за період з 01 червня 2005 року по 24 січня 2008 року, позивачем надані послуги на загальну суму 69046,73 грн., при цьому доказів оплати зазначеної заборгованості відповідачем суду не надано.
Судова колегія приймає до уваги, що вказані послуги фактично були спожиті мешканцями багатоквартирних будинків, які зазначені у рахунках та знаходяться на балансі відповідача. Однак ця обставина не може бути підставою для звільнення відповідача від обов’язку по сплаті боргу у заявленому розмірі з наступних підстав.
Судом встановлено, що санаторій (відповідач) та зазначені багатоквартирні будинки мають єдину спільну точку приєднання до мережі міського водопроводу, квартири у будинках окремими водомірами не обладнані, а окремі договори між мешканцями цих будинків на надання послуг з водопостачання та водовідведення не укладались.
Згідно правил частини 1 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Частиною 4 статті 19 цього Закону передбачено, що балансоутримувач є особливим учасником відносин у сфері житлово-комунальних послуг і, залежно від цивільно-правових угод, може бути споживачем, виконавцем або виробником.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання"послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання, в тому числі на підставі договору з підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення.
Згідно з статтею 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.
У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.
Процедура погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін.
Таким чином, з наведених законодавчих положень вбачається, що саме на балансоутримувача, яким є відповідач у справі, покладається обов’язок прийняти заходи до врегулювання правовідносин з надання комунальних послуг квартиронаймачам, орендарям чи власникам квартир, що знаходяться у нього на балансі, шляхом укладення відповідного договору.
Доказів виконання цього обов’язку відповідачем суду не надано. Отже, єдиним договором, який регулює спірні правовідносини з надання житлово-комунальних послуг, є договір № 1109 від 16 лютого 2001 року на водопостачання з комунального водопроводу і відведення строків (водовідведення) в комунальну каналізацію. Цей договір покладає обов’язок зі сплати отриманих комунальних послуг на відповідача.
Більш того, умовами підпункту 8.1. пункту 8 зазначеного договору сторони передбачили, що претензії на неправильну виписку рахунків (нарахування, тарифікація) заявляються Водоканалу у письмовій формі не пізніше 5 днів з дня отримання рахунку.
Доказів надсилання таких претензій відповідачем суду не надано.
За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 69046,73 грн. правомірно задоволені судом першої інстанції.
Окрім основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача також 3% річних у розмірі 2190,44 грн. за період з 01 червня 2005 року по 01 лютого 2008 року та інфляційні втрати у розмірі 10766,37 грн. за період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2008 року.
Згідно правил частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З наведених правових норм вбачається, що обов’язковою умовою як для притягнення до цивільно-правової відповідальності у вигляді сплати пені, так і для стягнення трьох відсотків річних за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат від знецінення цих коштів, є прострочення виконання зобов’язання, тобто виконання зобов’язання з порушенням строку його виконання, встановленого договором.
Згідно правил частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Перевіривши правильність розрахунку позивачем 3% річних та індексу інфляції (т. 1, а. с. 13), апеляційна інстанція погоджується з місцевим господарським судом також стосовно правомірності позовних вимог в цій частині.
Таким чином, правових підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу санаторія "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров'я України залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2008 року у справі №2-29/2511-2008 залишити без змін.
Головуючий суддя Ю.М. Гоголь
Судді І.В. Черткова
К.В. Волков