Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Лосєва А.М.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Максименко Ю.Ф. - директор;

відповідача: 1) Чуклін Л.Л. – дов. №2956/300/1/с від 29.12.2008р.;

2) Чуклін Л.Л. – дов. №220/1140/д від 29.12.2008р.;

третьої особи: Бредельов О.О. – дов. №308/9/198 від 19.01.2009р.;

прокуратури: Хруленко О. - прокурор;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Заступника військового прокурора Центрального регіону України

на рішення Господарського суду м.Києва від 04.12.2009

у справі № 47/68-29/301 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М"

до Генерального штабу Збройних Сил України

Міністерство оборони України

третя особа відповідача Військова частина А-0106 (Головне управління зв"язку та інформаційнихсистем Генерального штабу Збройних Сил України)

про стягнення 101456,98 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Військової частини А-0106 на заборгованості за виконання зобов’язань згідно з мировою угодою від 24.07.2003р №52 у розмірі 101 456,96 грн.

Під час розгляду справи було здійснено заміну неналежного відповідача - Військової частини А-0106 (Головне управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України) на Генеральний штаб Збройних Сил України, а Військову частину А-0106 (Головне управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України) залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача. Окрім того, до участі у справі залучено іншого відповідача - Міністерство оборони України.

Заявою №9/11 від 28.11.2008р. позивач уточнив свої позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача-2 заборгованість у розмірі 120 400,31 грн., з них: 98 767,94 грн. - основний борг з урахуванням індексу інфляції, 4 858,69 грн. - 3% річних, 6 606,49 грн. – пеня за період з 01.01.2006р. по 20.12.2006р., 2 728,90 грн. – пеня за період з 21.12.2006р. по 23.05.2007р., 5 024,18 грн. - пеня, нарахована з 24.05.2007р. по 03.03.2008р., 2 414,11 грн. – пеня за період з 04.03.2008р. по 07.07.2008р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що мировою угодою №52 від 24.07.2003р. було припинено первісне зобов'язання, яке виникло на підставі договору підряду №1 від 03.02.1997р. та додатком №1 до нього від 02.03.1998р. З укладенням мирової угоди було припинено виконавче провадження по примусовому стягненню з Військової частини А-0106 заборгованості з урахуванням індексу інфляції у сумі 155 535,32 грн. Однак, як зазначає позивач, в порушення взятих на себе за мировою угодою зобов'язань Військова частина А-0106 лише частково сплатила заборгованість на користь позивача у розмірі 119 275,55 грн. решта боргу погашена не була.

Відповідачі проти позову заперечували, зазначаючи про те, що мирова угода укладена неуповноваженою на те особою, оскільки термін дії довіреності представника, що підписав угоду, сплинув 31.12.2002р. З урахуванням викладеного, відповідачі стверджують, що Міністерство оборони України не вступало з позивачем в договірні зобов’язання, а отже і не має перед ним заборгованості чи невиконаних зобов’язань.

Третя особа також заперечувала проти позовних вимог, посилаючись на те, що командир Військової частини А-0106 перевищив свої повноваження, підписавши мирову угоду №52 від 24.07.2003р. До того ж, вказана мирова угода не була в подальшому схвалена Міністерством оборони України, а тому має бути визнана недійсною.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2008р. у справі №47/68-29/301 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача-2 на користь позивача 45 741,28 грн. інфляційних втрат, 4 223,66 грн. пені, 2 793,99 грн. 3% річних від суми основного боргу, 527,59 грн. державного мита та 51,71 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Провадження у справі відносно відповідача-1 припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2008р. у справі №47/68-29/301 скасувати в частині визначення суми первісного боргу за мировою угодою №52 від 24.07.2003р. і визначення дати, коли борг став простроченим, а також скасувати розрахунки суду щодо сум боргу, пені, 3% річних, прийнявши нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Заступник військового прокурора Центрального регіону України також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просив Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2008р. у справі №47/68-29/301 скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги і апеляційного подання мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного по суті рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2009р. апеляційну скаргу позивача та апеляційне подання прокуратури було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.02.2009р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2009р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Лосєва А.М.

Представник третьої особи в судове засідання 25.02.2009р. не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2009р., на підставі ст. ст. 38, 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 11.03.2009р., відповідача-2 зобов’язано надати додаткові докази у справі.

04.03.2009р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява, в якій наведено розрахунок заборгованості за спірною мировою угодою з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пені, а також відзив на апеляційне подання.

В судовому засіданні 11.03.2009р. представник відповідачів подав письмові пояснення по справі на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2009р.

В судовому засіданні 11.03.2009р. представник позивача подав заяву №9/3 від 11.03.2009р., в якій зазначено про те, в разі визнання апеляційним судом спірної мирової угоди недійсною, позивач просить суд затвердити вказану мирову угоду.

На питання судді-доповідача щодо нормативного обґрунтування вимог, викладених у вищевказаній заяві позивача, останній пояснив, що законодавчо не передбачено затвердження мирової угоди після звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості за порушення стороною зобов’язань за мировою угодою.

Представники відповідачів та прокуратури заперечували проти заяви позивача, зазначаючи про її необґрунтованість та безпідставність.

Суд відмовив в задоволенні заяви позивача про затвердження мирової угоди в судовому порядку.

В судовому засіданні 11.03.2009р. представник позивача надав суду усні пояснення, в яких зазначив, що підтримує доводи, викладені в апеляційній скарзі Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М", просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2008р. у справі №47/68-29/301 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Проти апеляційного подання прокуратури заперечує, просить в задоволенні апеляційного подання відмовити.

Представник прокуратури надав суду усні пояснення, в яких зазначив, що підтримує апеляційне подання з викладених в ньому підстав, просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2008р. у справі №47/68-29/301 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Проти апеляційної скарги позивача заперечував, просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Представники відповідачів та третьої особи підтримали апеляційне подання прокуратури з викладених в ньому підстав, просили суд скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю. Проти апеляційної скарги позивача заперечували, просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та апеляційного подання, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

03 лютого 1997 року між Приватним малим підприємством "Фірма "Альфа-М" (далі – позивач, Підрядник) та Військовою частиною А-0106 (Головне управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України) (далі – третя особа, Замовник) було укладено договір підряду №1 (далі - Договір).

У відповідності до умов Договору (п.1 – п.4) Замовник передав, а Підрядник прийняв на себе зобов'язання по виконанню робіт з монтажу та налагодженню систем К-60-П. Вартість всіх доручених Підряднику по даному Договору робіт була визначена сторонами в розмірі 76 591,00 грн., однак, при цьому, сторони узгодили, в разі зміни вартості трудових і матеріальних ресурсів в умовах ринкових відносин, вартість робіт може уточнятися на основі двосторонніх актів. Замовник щомісячно проплачує підряднику кошти за виконані роботи на основі платіжних вимог - доручень, які надсилатимуться Підрядником Замовнику.

11.07.1997 року між сторонами було підписано Особливі умови до Договору, згідно з якими сторони, зокрема, погодили, що невиконання чи неналежне виконання зобов'язань по даному Договору тягне за собою майнову відповідальність як підрядника, так і замовника, яка встановлена діючим законодавством України.

02.03.1998 року між сторонами було підписано Додаток №1 до Договору, у відповідності до якого роботи за Договором повинні виконуватись згідно кошторисів №4/1, №5/1 та №1/3, внаслідок чого загальна вартість підрядних робіт, які виконуватимуться підрядником, становить 120 357,01 грн.

На виконання умов Договору підряду в грудні 1999 року позивачем були виконані підрядні роботи з монтажу та налагодженню систем К-60-П на загальну суму 119 275,55 грн., що підтверджується Актами виконаних робіт та Актами процентовок №1/10, №2/10, №1/12, №2/12, №3/12, №4/12, №5/12, №6/12, №7/12 та №8/12 за грудень 1999 року (копії наявні в матеріалах справи). Вказані роботи були прийняті Замовником без жодних заперечень щодо обсягів, якості або вартості виконаних робіт.

Однак, в порушення умов Договору підряду, Замовник не оплатив вартість виконаних позивачем робіт в порядку та строки, погоджені сторонами в Договорі.

01.01.2000 року між сторонами було підписано Акт звірки розрахунків, згідно з яким Замовник підтвердив, що заборгованість за Договором підряду станом на 01.01.2000р. становить 119 275,55 грн.

22.10.2002р. позивач надіслав Замовнику робіт (Військовій частині А-0106) претензію №12/10 на суму 155 535,32 грн. (борг з урахуванням індексу інфляції).

В листі №119/11/3818 від 01.11.2002р. третя особа визнала факт існування заборгованості, однак зазначила про відсутність коштів для її погашення (т.с.1, а.с.76).

На підставі вищезазначеної претензії 06.12.2002р. було відкрито виконавче провадження. Пізніше, виконавче провадження було закрито згідно з постановою державного виконавця від 14.07.2003р., у зв’язку з тим, що між Військовою частиною А-0106 в особі начальника зв'язку Збройних сил України Семеріча Ю.П. (сторона-1) та Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" (сторона-2) укладено мирову угоду №52 від 24.07.2003р. (далі – мирова угода).

У відповідності до умов мирової угоди, сторона-1 зобов'язалась погасити на користь сторони-2 заборгованість у розмірі 155 535,32 грн., за роботи, виконані за Договором підряду від 03.02.1997р., шляхом перерахування коштів без пред'явлення рахунку в строк до 31.12.2003р.

Зважаючи на те, що заборгованість, визнана при підписанні мирової угоди, не була сплачена в строки, погоджені сторонами, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пені за порушення строків виконання грошового зобов’язання.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково, а саме присудив до стягнення з відповідача-2 на користь позивача 45 741,28 грн. інфляційних втрат, 4 223,66 грн. пені, 2 793,99 грн. 3% річних від суми основного боргу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Провадження у справі відносно відповідача-1 припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що хоча на момент підписання мирової угоди у Семеріча Ю.П. (особи, яка підписала угоду від імені Військової частини А-0106) були відсутні повноваження на укладення договорів від імені Міністерства оборони України, в подальшому спірна мирова угода була схвалена, оскільки прийнята до виконання, що підтверджується платіжним дорученням №308/171 від 12.10.2004р., згідно з яким Замовник перерахував позивачу суму заборгованості (основного боргу) за Договору підряду від 03.02.1997р. у розмірі 119 275,00 грн. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення суми основного боргу є безпідставною, оскільки, вона вже була сплачена в повному обсязі. Відносно вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 36 259,77 грн., закладених в умовах мирової угоди, в оскаржуваному рішенні суду зазначено, що сторони, підписавши правочин, визнали вказану суму обов'язковою для себе, тому вона у будь-якому випадку підлягає стягненню. Окрім того, оскільки сума основного боргу була сплачена відповідачем з простроченням на 285 днів, то інфляційні втрати підлягають стягненню саме за вказаний період. З аналогічних підстав місцевий господарський суд присудив до стягнення 3% річних лише за 285 днів прострочення, а не за період, вказаний позивачем в позовній заяві.

Також позивач просив суд стягнути пеню за період з 01.01.2006р. по 07.07.2008р., натомість суд першої інстанції задовольнив вимоги лише в частині стягнення пені за період з 01.01.2004р. по 01.07.2004р., виходячи з положень ст. 232 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2008р. у справі №47/68-29/301 скасувати, прийнявши нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Заступник військового прокурора Центрального регіону України також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просив Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2008р. у справі №47/68-29/301 скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги і апеляційного подання мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного по суті рішення.

При цьому позивач, зокрема, зазначає, що місцевим господарським судом було невірно визначено період, за який мають бути нараховані інфляційні збитки, 3% річних та пеня, а також невірно визначено дату, коли борг став простроченим.

Прокуратура в свою чергу зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що мирову угоду було підписано особою без належних повноважень, у зв’язку з чим мирова угода є недійсною. Відносно погашення суми основного боргу у розмірі 119 275,00 грн., в апеляційному поданні зазначено, що вказані кошти були перераховані не на виконання мирової угоди, а на виконання зобов’язань за Договором підряду №1 від 03.02.1997р.

Апеляційний суд не погоджується з такими твердженнями апелянтів, вважає їх помилковими, виходячи з наступного.

В матеріалах справи наявна довіреність за підписом Міністра оборони України №148/213 від 31.01.2002р., якою генерал-майора Семиріча Ю.П. уповноважено укладати договори на закупівлю матеріальних засобів номенклатури від імені Міністерства оборони України. Термін дії довіреності встановлено до 31 грудня 2002р.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник Військової частини А-0106 (Головне управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України) зазначав, що інших довіреностей на укладання договорів від імені Міністерства оборони України Семерічу Ю.П. не надавалось.

Аналогічна інформація була надана Київському апеляційному господарському суду Міністерством оборони України на виконання вимог ухвали від 25.02.2009р.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на дату підписання мирової угоди (24.07.2003р.) у Семеріча Ю.П. були відсутні повноваження на укладення договорів від імені Міністерства оборони України у зв'язку зі спливом строку дії довіреності.

20.03.2004р. Міністром оборони України було видано наказ №100 "Про організацію представництва Міністерства оборони України", згідно з п.1.1 якого право підписувати від імені Міністерства оборони України господарські договори (державні контракти, угоди), загальна сума (ціна) яких не перевищує 1 000 000,00 грн., а також їх зміняти, розривати, здійснювати інші необхідні правочини, пов'язані з виконанням укладених договорів надано:

- керівникам структурних підрозділів Міністерства оборони України - в межах кошторисних призначень та відповідно до розподілу функціональних обов'язків;

- керівникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, які призначені відповідальними виконавцями за відповідними бюджетними, державними і цільовими програмами Міністерства оборони України - в межах розподілу кошторисних призначень за відповідними програмами, за погодженням з директором Департаменту з питань бюджету та фінансового моніторингу Міністерства оборони України і першим заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

Зауваження відповідачів та прокуратури про те, що станом на дату підписання мирової угоди вищенаведений наказ Міністра оборони України ще не вступив в дію, тому не надавав права третій особі підписувати цю угоду судом не приймаються до уваги, оскільки 01.07.2004р. було підписано додаток №1 до мирової угоди, в якому наведено нові реквізити сторін за мировою угодою, і станом на дату його підписання наказ №100 від 20.03.2004р. був чинний. За таких обставин, підписання додатку №1 до мирової угоди №52 від 24.07.2003р. є фактичним схваленням юридичною особою правочину, вчиненого від її імені неуповноваженою на те особою.

Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає. Якщо керівник відособленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи.

Аналогічна позиція викладена в Роз'ясненні Вищого Арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.1999р. (зі змінами та поповненнями).

Мирова угода є домовленістю між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін.

Мирова угода між сторонами, є угодою про заміну одного зобов'язання іншим. В результаті вказаної заміни первісне зобов'язання припиняється.

Отже, за результатами розгляду справи судом було встановлено факт схвалення з боку відповідача-2 мирової угоди, укладеної між позивачем та Військовою частиною А-0106, а також встановлено, що з укладенням мирової угоди зобов'язання за Договором підряду №1 від 03.12.1997р. припинились.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна мирова угода визнана недійсною у зв'язку з підписанням її не уповноваженою на це особою суду надано не було. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що мирова угода є дійсною та обов'язковою до виконання її сторонами.

У відповідності до п.4, п.9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. До договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , застосо вуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Згідно з Прикінцевими положеннями Господарського кодексу України (436-15) останній застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України (436-15) , зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Згідно з довідкою ЄДРПОУ Військова частина А-0106 (Головне управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних сил України) не є юридичною особою, а головним підприємством є Міністерство оборони України, за таких обставин, особою, відповідальною за виконання умов мирової угоди, є Міністерство оборони України (відповідач-2).

У відповідності до умов мирової угоди, граничний строк виконання грошового зобов'язання відповідачем-2 - 31.12.2003р. За таких обставин, відповідач-2 прострочив виконання грошового зобов'язання на суму основного боргу у розмірі 119 275,55 грн. з 01.01.2004р.

Зважаючи на те, що зобов’язання між сторонами продовжували існувати після 01.01.2004р., до спірних правовідносин повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) .

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У відповідності до умов мирової угоди, сторона-1 (Військова частина А-0106) зобов’язалась сплатити на користь сторони-2 (позивача) заборгованість у загальному розмірі 155 535,32 грн., з яких 119 275,55 грн. - основний борг, 36 259,77 грн. - збитки від інфляції.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.10.2004р. згідно з платіжним дорученням №308/171 сторона-1 перераховувала на користь сторони-2 кошти у розмірі 119 275,00 грн.

В ст. 534 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Зважаючи на те, що загальна сума заборгованості не включає в себе ані витрат кредитора, пов'язаних з одержанням виконання, ані процентів, ані неустойки, то перерахувавши на користь позивача 119 275,55 грн., відповідач-2 погасив суму основного боргу, яка була базовою для нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання грошових зобов'язань.

Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовна вимога відносно стягнення основного боргу задоволенню не підлягає у зв’язку зі сплатою останнього. При цьому твердження позивача щодо неможливості розірвання таких понять, як сума основного боргу і збитки від інфляції є необґрунтованим, оскільки законодавчо передбачено право, а не обов'язок кредитора стягувати з боржника суму боргу з урахуванням збитків від інфляції.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача-2 3% річних та інфляційних збитків, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.

В ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перш за все, необхідно зазначити, що в мировій угоді сторонами була визначена сума інфляційних збитків у розмірі 36 259,77 грн., підписавши угоду, сторони визнали вказану суму обов'язковою для себе. Отже, дана сума інфляційних збитків підлягає стягненню з відповідача-2.

Беручи до уваги, що сума основного боргу була сплачена відповідачем-2 з простроченням на 285 днів, то додатково до суми інфляційних збитків, передбачених в мировій угоді, з відповідача-2 підлягають стягненню інфляційні збитки за період з січня по жовтень 2004 року, які згідно з розрахунком суду становлять 45 741,28 грн.

Відносно вимог про стягнення 3% річних, апеляційний суд також погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що стягненню підлягають 3% річних лише у розмірі 2 793,99 грн., тобто за період фактичного прострочення відповідачем-2 грошового зобов’язання у сумі 119 275,55 грн.

Окрім того, позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача-2 пені за період, який перевищує гранично визначений діючим законодавством, а саме ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В п.4.1 мирової угоди передбачено, що при порушенні строків платежів сторона-1 (відповідач) самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу.

У відповідності до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, виходячи з положень діючого законодавства, строк нарахування пені є припікальним і він не повинен перевищувати шести календарних місяців. Однак, позивачем заявлено до стягнення з відповідача-2 пені за період, який значно перевищує законодавчо визначений, до того ж, позивач здійснював розрахунок, нараховуючи пеню не на суму боргу, а на борг з урахуванням індексу інфляції.

Зважаючи на вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з відповідача-2 підлягає стягненню пеня за період з 01.01.2004р. по 01.07.2004р. у розмірі 4 223,66 грн.

Окрім того, суд вважає правомірним припинення місцевим господарським судом провадження у справі відносно відповідача-1, у зв’язку з відсутністю по відношенню до нього позовних вимог та, відповідно, відсутністю предмету спору між позивачем та відповідачем-1.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов’язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з’ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Окрім того, згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належних та допустимих доказів на спростування вищевикладеного ані позивач, ані прокуратура суду не надали. Доводи, викладені в апеляційній скарзі та в апеляційному поданні, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Зважаючи на вищезазначені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2008р. у справі №47/68-29/301 відсутні, тому апеляційна скарга та апеляційне подання задоволенню не підлягають.

Прокуратура згідно діючого законодавства звільнена від сплати державного мита, а отже витрат за звернення до апеляційного суду з апеляційним поданням не понесла. Натомість, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги позивача, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені позивачем при поданні апеляційної скарги, не відшкодовуються.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 75, 77, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Відмовити в задоволенні заяви позивача про затвердження мирової угоди №52 від 24.07.2003р.

2. Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" та апеляційне подання Заступника військового прокурора Центрального регіону України залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2008р. у справі №47/68-29/301 - без змін.

3. Матеріали справи №47/68-29/301 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

вуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.