Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Городечної М.І., суддів Юркевича М.В., Кузя В.Л.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Тернопільської обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк"від 11.12.2008 року № 02-05/85-356 (вх. № 33 від 21.01.2009р.) та від 12.01.2009 року № 02-05/85-2 (вх. № 32 від 21.01.2009р.)

на рішення господарського суду Тернопільської області від 02.12.2008 року у справі № 11/45-818 (1/213-4265)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Тернопільське об’єднання "Текстерно", м. Тернопіль

до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк", м. Київ, в особі Тернопільської обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк", м. Тернопіль

про визнання недійсними кредитних договорів від 30.08.1995р., від 31.08.1995р., від 07.09.1995р., від 01.11.1995р., від 15.11.1995р., від 06.12.1995р., від 04.01.1996р., від 25.01.1996р., від 06.03.1996р., від 23.04.1996р., 24.04.1996р., 25.04.1996р., від 29.04.1996р., від 29.04.1996р., від 14.08.1996р., від 25.10.1996р., від 06.09.1996р. та додаткові угоди від 06.02.1997р., від 06.09.1997р., від 20.01.1998р., від 20.07.1998р., від 01.03.2000р., кредитний договір від 29.09.1997р. та додаткові угоди від 29.07.1998р., від 25.09.1998р., від 29.12.1998р, кредитний договір від 29.04.1998р. та додаткові угоди від 30.06.1998р., від 30.11.1998р., від 26.02.1999р., додаткові угоди до кредитних договорів, укладених 1995-1996 р.р., від 30.04.1998р., угоди про внесення змін до кредитних договорів від 03.11.1999р., договорів застави від 23.10.1995р., від 29.10.1996р., від 25.10.1996р., від 05.03.1997р., від 29.04.1998р., від 20.05.1999р., від 20.05.1999р.

за участю представників: від позивача –Філіпова О.М., від відповідача –Мулик П.М.

Присутнім представникам сторін роз‘яснено права і обов‘язки передбачені ст. 22 ГПК України.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.12.208р. у справі 11/45-818 (1/213-4265) задоволено позов Відкритого акціонерного товариства "Тернопільське об’єднання "Текстерно" до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк"в особі Тернопільської обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк": визнано недійсними кредитні договори від 30.08.1995р., від 31.08.1995р., від 07.09.1995р., від 01.11.1995р., від 15.11.1995р., від 06.12.1995р., від 04.01.1996р., від 25.01.1996р., від 06.03.1996р., від 23.04.1996р., 24.04.1996р., 25.04.1996р., від 29.04.1996р., від 29.04.1996р., від 14.08.1996р., від 25.10.1996р., від 06.09.1996р. та додаткові угоди від 06.02.1997р., від 06.09.1997р., від 20.01.1998р., від 20.07.1998р., від 01.03.2000р., кредитний договір від 29.09.1997р. та додаткові угоди від 29.07.1998р., від 25.09.1998р., від 29.12.1998р, кредитний договір від 29.04.1998р. та додаткові угоди від 30.06.1998р., від 30.11.1998р., від 26.02.1999р., додаткові угоди до кредитних договорів, укладених 1995-1996 р.р., від 30.04.1998р., угоди про внесення змін до кредитних договорів від 03.11.1999р., договорів застави від 23.10.1995р., від 29.10.1996р., від 25.10.1996р., від 05.03.1997р., від 29.04.1998р., від 20.05.1999р., від 20.05.1999р. та здійснено реституцію, відповідно до якої стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Тернопільське об’єднання "Текстерно", м. Тернопіль, на користь Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк"в особі Тернопільської обласної філії, м. Тернопіль –4 062 652 грн. 60 коп.; стягнуто з Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Тернопільської обласної філії, м. Тернопіль, на користь Відкритого акціонерного товариства "Тернопільське об’єднання "Текстерно", м. Тернопіль, 200 780 грн. 13 коп. Також даним рішенням суду відшкодовано позивачу за рахунок відповідача судові витрати по справі.

Не погоджуючись з даним рішенням місцевого суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В своїх апеляційних скаргах (вх. № 32 та № 33 від 21.01.2009 року) АКБ "Укрсоцбанк"в особі Тернопільської обласної філії вважає, що рішення господарського суду Тернопільської області від 02.12.2008 року у справі № 11/45-818 (1/213-4265) підлягає скасуванню, оскільки, на його думку, воно прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач вважає, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушив ст. 153 ЦК УРСР, згідно якої договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всіх істотних умовах. Також, відповідач вважає, що суд безпідставно застосував до оспорюваних кредитних договорів Положення НБУ "Про кредитування"№ 246 від 30.08.95р. з мотивів того, що:

- воно не зареєстроване в Міністерстві юстиції України згідно Указу Президента України від 03.10.92р. "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (493/92) та Постанови КМУ № 731 від 28.12.92р. (731-92-п) ;

- норми п.п. 9, 49, 50, 51, 52 Положення НБУ № 246 щодо наявності в кредитних договорах відповідальності сторін та забезпеченості кредитів було дотримано;

- дане Положення НБУ № 246 не може бути застосовано до кредитних договорів від 30.08.95р., 31.08.95р., 07.09.95р., що були укладені до набрання чинності Положення.

Також відповідач не погоджується із застосуванням судом до оспорюваних договорів застави норм ст.ст. 4, 11, 12, 41 Закону України "Про заставу"та ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного майна". Вважає, що предметом оспорюваних договорів застави не були товари в обороті та переробці; умови договору застави можуть бути викладені як безпосередньо в тексті, так і шляхом відсилання до умов договору, із якого виникає основне зобов’язання; відсутність дозволу органу приватизації на укладення договорів застави не тягне за собою безпосередньо визначення недійсності цих договорів.

На думку відповідача, судом порушено норми ст. 63 ЦК УРСР щодо дійсності оспорюваних договорів у разі подальшого схвалення особою угоди, підписаною не уповноваженою особою. Свідченням такого схвалення кредитних договорів та договорів застави вважає рішення арбітражного суду Тернопільської області від 27.01.99р. № 10/37-226, від 25.08.2000р. № 10/174-2269, від 27.04.2000р. № 5/161-1273 та листи позивача. Крім того, апелянт вважає, що судом неправильно застосована реституція відповідно до ст. 216 ЦК України, та порушено норми ст.ст. 4-2, 4-3, 32, 33 ГПК України щодо оцінки договорів застави від 06.09.96р., від 29.04.98р., від 20.05.99р.

Відкрите акціонерне товариство "Тернопільське об’єднання "Текстерно"(надалі –ВАТ "Текстерно", Товариство) вимоги апеляційної скарги заперечило з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу від 19.02.2009 року № 8/23-210. Просить рішення господарського суду Тернопільської області від 02.12.2008 року у справі № 11/45-818 (1/213-4265) залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Представники сторін в судовому засіданні підтримали вимоги та заперечення, викладені в апеляційних скаргах та відзиві на них.

В судовому засіданні 25.02.2009 року судом було оголошено перерву до 11 березня 2009 року.

Апеляційний суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази у справі, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.

ВАТ "Текстерно"створено 29.04.1996 року шляхом перетворення державного орендного підприємства "Тернопільське об’єднання "Текстерно"у відкрите акціонерне товариство, в статутному фонді якого державі належало 75,1% акцій і організації орендарів (трудовому колективу) –24,9% акцій, тобто в процесі приватизації.

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про державну програму приватизації"від 18.05.2000р., план приватизації (розміщення акцій) вважається виконаним з моменту завершення продажу всіх акцій, передбачених планом приватизації.

Рішення про приватизацію Тернопільського об’єднання "Текстерно" було прийнято 22.02.1996 року шляхом затвердження ФДМ України Плану приватизації. Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.03.2008р. № 498-р (498-2008-р) та Наказу Фонду державного майна України № 378 від 02.04.2008р., якими затверджено уточнений план розміщення акцій ВАТ "ТО "Текстерно", на сьогодні у статутному фонді ВАТ "ТО "Текстерно"залишаються у власності держави (не продані) 25% + 1 акція.

Таким чином, процес приватизації ВАТ "ТО "Текстерно"не завершено.

В період 1995-1999 років між позивачем і відповідачем було укладено 19 оспорюваних кредитних договорів з додатковими угодами та 7 договорів застави.

З огляду на статус позивача в період укладення спірних договорів: до 22.02.1996 року –державного орендного підприємства, а з 22.02.1996 року (затвердження плану приватизації) до сьогодні – як такого, що знаходиться в процесі приватизації, його діяльність щодо одержання кредитів та надання майна в заставу знаходиться під регулюванням норм п.5 ст. 9 Закону України "Про оренду державного майна", п.4 ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного майна"та ч.4 ст. 11 Закону України "Про заставу".

Дані законодавчі норми прямо встановлюють необхідність отримання дозволу від органів приватизації на укладання кредитних угод та договорів застави, оскільки до, та в процесі приватизації, держава в особі Фонду державного майна України здійснює повноваження власника державного майна та контроль за його ефективним використанням. Тобто, ці законодавчі норми є спеціальними по відношенню до майна підприємств, які знаходяться в процесі приватизації та мають перевагу перед загальними нормами права. Оскільки на укладання жодного із оспорюванних договорів не було отримано дозволу ФДМ України, таке порушення вимог законодавства є прямою підставою для настання таких юридичних наслідків, як визнання недійсними кредитних договорів, та договорів застави відповідно до ст. 48 ЦК УРСР.

Щодо посилання скаржника щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положення ч. 5 ст. 11 Закону України "Про заставу", яка не встановлює правових наслідків неотримання згоди органу приватизації на укладення договору застави, то воно не заслуговує на увагу, оскільки відсутність в законі прямої вказівки на недійсність правочину не означає неможливість визнання недійсним договору застави в судовому порядку в зв"язку з недодержання зазначеної норми Закону щодо отримання відповідного дозволу органу приватизації.

В період укладання спірних кредитних договорів правові основи надання, використання й повернення кредиту визначались Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) та Положенням НБУ "Про кредитування", затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 28.09.1995р. № 246 (v0246500-95) (надалі –Положення № 246).

Твердження відповідача щодо безпідставності посилання судом на Положення № 246 з мотивів, що воно не зареєстроване в Міністерстві юстиції України є помилковим з огляду на наступне. Указ Президента України № 493/92 від 03.10.1992р. (493/92) та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарчого управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого Постановою КМУ №731 від 28.12.92р. (731-92-п) , стосується тільки тих нормативно-правових актів, які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян.

Положення № 246, як випливає із його змісту, визначає правові основи надання, використання і повернення кредитів між банком і суб'єктами господарської діяльності.

Статус нормативних документів визначений у ст. 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (від 20.03.1991р.), яка визначає, що нормативні акти Національного Банку, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для всіх юридичних та фізичних осіб. Нормативні акти Національного Банку, що регулюють правовідносини, суб'єктами яких є фізичні особи, підлягають державній реєстрації згідно з законодавством України (в редакції Закону від 17.12.96р. №609/96-ВР (609/96-ВР) ).

Оскільки 17.12.1996р. Законом № 609/96 ВР (609/96-ВР) ст. 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (від 20.03.91р.) було доповнено нормою, що нормативні акти Національного банку, що регулюють правовідносини, суб'єктами яких є фізичні особи, підлягають державній реєстрації згідно з законодавством України, відповідно, НБУ своєю постановою від 11.02.97р. №423 "Про заходи щодо підвищення рівня підготовки та забезпечення державної реєстрації нормативних актів НБУ" запровадив необхідність подання на реєстрації до Мін'юсту України нормативних актів, що регулюють правовідносини, суб'єктами яких є фізичні особи.

Тільки 1999р., з прийняттям Закону України №679-XIV "Про Національний банк України" (679-14) , у ст. 56 якого було визначено, що нормативні акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Мін'юсті України, та скасовано у прикінцевих положеннях дію розділу II Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) (який включив і ст. 16).

Тобто, при прийняті Постанови НБУ № 246 (v0246500-95) від 28.09.95р. "Про кредитування", вона не підлягала державній реєстрації в Мінюсті України.

Безпідставним є й посилання відповідача на порушення судом норми ст. 153 ЦК УРСР, ст.ст. 628, 638 ЦК України.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Істотними та обов’язковими умовами кредитних договорів відповідно до п.п. 9, 49, 50, 51, 52 Положення НБУ № 246 (v0246500-95) є забезпеченість, повернення, строковість, платність, цільове використання та розмір відповідальності сторін. Висновки суду першої інстанції щодо невідповідності оспорюваних кредитних договорів вимогам, встановленим зазначеними нормами підтверджується змістом договорів, що містяться в матеріалах справи. Наявність у всіх кредитних договорах розділу "Відповідальність сторін", що, на думку відповідача, є достатньою умовою дотримання норм Положення № 246 (v0246500-95) не спростовує висновок суду, так як види і розміри відповідальності, вказані в оспорюваних договорах не відповідають вимогам даного Положення. Крім цього, зі змісту кредитних договорів від 06.03.96р., 29.04.96р., 25.10.96р., наявних в матеріалах справи та наданих позивачем в судовому засіданні апеляційної інстанції їх оригіналів, підтверджено висновок суду першої інстанції щодо відсутності в них термінів кредитування, строків повернення кредиту та плати за користування кредитом.

Хибним є твердження відповідача, що до кредитних договорів від 30.08.95р., 31.08.95р., від 07.09.95р. не можуть застосовуватись норми Положення НБУ про кредитування №246 (v0246500-95) , які укладені до набрання чинності даного Положення.

Нормативні акти Національного Банку є обов'язковими для усіх суб'єктів у відповідності до ст. 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Крім того, в розділі 4, п. 3.2 цих договорів передбачено, що у разі зміни кредитної політики згідно рішень, зокрема, Національного банку України, в даний договір вносяться відповідні зміни з моменту введення нових положень. Однак даних вимог відповідачем дотримано не було, й сторонами не було внесено відповідних змін до зазначених Договорів.

Щодо твердження апелянта про те, що є помилковими висновки суду першої інстанції щодо невідповідності оспорюваних договорів застави вимогам ст. 12 та ст. 41 Закону України "Про заставу", то на думку апеляційного суду, вони не заслуговують на увагу, виходячи з наступного. Так, як зазначає сам відповідач, умови договору застави можуть бути викладені як безпосередньо в тексті цього договору, так і шляхом відсилання до умов договору, із якого виникає основне зобов'язання, що забезпечується заставою. Визнаючи недійсним договір застави від 23.10.1995р., суд першої інстанції відповідно підставно встановив, що у даному договорі відсутні зазначені умови, та не визначені умови інших договорів, із яких виникає основне зобов'язання.

Так само не заслуговує на увагу твердження відповідача стосовно того, що предметом спірних договорів застави не були товари в обороті. Так, Законом України "Про заставу" (2654-12) чітко визначені види застави та їх вичерпний перелік, а саме: іпотека, товари в обороті або в переробці, заклад, майнові права, цінні папери. Відповідно, майно, яке є предметом застави за оспорюваними договорами, за своєю природою відповідає такому виду застави як товари в обороті або в переробці, а отже, й правовими наслідками щодо змісту договорів для даного виду застави.

Щодо доводів апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції до оспорюваних договорів норм ст. 63 ЦК УРСР, то апеляційний суд вважає їх необгрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного на час укладення даних Договорів, законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, то норми ст. 63 ЦК УРСР щодо дійсності договорів, підписаних не уповноваженими на це особами, в разі подальшого їх схвалення органами юридичної особи, були застосовані судом першої інстанції тільки до спірних договорів застави. Щодо кредитних договорів, то місцевий господарський суд правильно застосував таку підставу їх недійсності, як підписання їх неповноважними особами, так як до суду не було надано жодних доказів на підтвердження факту подальшого схвалення цих угод.

Щодо посилання відповідача на судові рішення арбітражного суду Тернопільської області від 27.01.99р. №10/37-226, від 25.08.2000р. №10/174-2269, від 27.04.2000р. №5/161-1273, за якими було звернено стягнення на заставлене майно позивача, як на факт подальшого схвалення договорів застави, то апеляційний суд вважає, що вони не стверджують зазначених обставин, оскільки як вбачається з їх змісту, предметами судового розгляду по них не було встановлення факту дійсності чи недійсності оспорюваних договорів застави або їх відповідність вимогам законодавства. Так само, із змісту листів позивача за №10/08 від 14.01.90р., 30.08.99р.,20.04.99р., 19.01.99р., та визнання претензії, на які посилається відповідач, не випливає ніякої інформації стосовно спірних договорів застави та їх погодження.

Щодо до доводів апелянта про перевищення судом першої інстанції своїх повноважень, встановлених ст.ст. 4-2, 4-3, 32, 33 ГПК України при оцінці договорів застави від 06.09.96р., від 29.04.98р., 20.05.99р., а також порушення ст.ст. 43, 84 ГПК України, то апеляційний суд вважає, що вони не заслуговують на увагу, оскільки є тільки оціночними припущеннями відповідача та не підтверджуються матеріалами справи.

Так само, не приймаються апеляційним судом до уваги аргументи відповідача щодо наслідків недійсності оспорюваних договорів, зокрема, що сторони повинні відповідно до ст. 216 ЦК України відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування, а не на момент одержання, виходячи з того, що по-перше, судом першої інстанції визнано недійсними оспорювані договори відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, та відповідно й застосовано наслідки передбачені даною нормою, та по-друге, таке відшкодування здійснюється лише в разі, коли є неможливим повернення другій стороні в натурі всього одержаного, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі. В даному ж випадку, за оспорюваними кредитними договорами, сторони отримували один від одного грошові кошти у чітко визначеному розмірі, а отже, зобов'язані повернути один одному кошти в зазначеному Договором розмірі.

Апеляційний суд також вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано норми ст.ст. 74, 80 ЦК УРСР щодо поновлення пропущеного терміну позовної давності в зв"язку з наявністю поважних причин для поновлення даного строку, наведених в оскаржуваному рішенні.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення господарського суду Тернопільської області від 02.12.2008 року у справі № 11/45-818 (1/213-4265) є законним та обґрунтованим, а тому його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 49, 101, 103, 105 ГПК України,

Львівський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційні скарги Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк", м. Київ, в особі Тернопільської обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк", м. Тернопіль, залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Тернопільської області від 02.12.2008 року у справі № 11/45-818 (1/213-4265) залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути в господарський суд Тернопільської області.