До господарського суду Кіровоградської області 04.09.2008 року звернувся позивач ЖБК "Молодий спеціаліст" до відповідача АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" з позовом про визнання кредитного договору №16 а від 24.05.1994 року недійсним за нововиявленими обставинами.

Посилався на те, що нововиявленою обставиною є те, що оспорюваний кредитний договір складено із різних сторінок, що ставить під сумнів існування договору та наявність боргу.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 01.12.2008 року у справі № 3/218 (суддя Болгар Н.В.) відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Рішення мотивовано тим, що позивач не навів належної правової підстави своїх позовних вимог . Сам по собі висновок експерта не є підставою для визнання договору недійсним.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що рішення поставлено за неповною з"ясування обставин справи, а саме:

- рішення господарського суду Кіровоградської області від 13.06.2006 року у справі № 17/101 не стосується виконання оспорюваного договору;

- підставою для визнання договору недійсним є ст.. 103 Цивільного кодексу України (435-15) , про що зазначалось в позові та поясненнях, поданих 17.09.2008 року та 01.12.2008 року;

- договір № 16 а від 24.05.1994 року не укладався, що підтверджено висновком експертизи, про його існування позивач дізнався лише в 2007 році;

Просив скасувати рішення, визнати оспорюваний договір недійсним.

Акціонерний-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" м. Київ від якого діє Кіровоградська обласна філія " Укрсоцбанк" м. Кіровоград у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду Кіровоградської області від 01.12.2008 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.12.2008 року прийнято до розгляду апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Молодий спеціаліст"м. Кіровоград та призначено на 20.01.2009 року.

20.01.2009 року розгляд справи відкладено на 10.02.2009 року.

10.02.2009 року вислухавши пояснення представників сторін колегія суддів оголосила перерву до 24.02.2009 року.

24.02.2009 року вислухавши доповнення представників колегія суддів оголосила перерву до 10.03.2009 року.

Вислухавши представників сторін, дослідивши докази у справі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення має бути скасовано, позовні вимоги задоволені з таких підстав.

У відповідності з ст. 179 ГК України визначено "Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання".

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а увизначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

При цьому стаття 208 ЦК України чітко визначає: "Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі"

У письмовій формі належить вчиняти:

- правочини між юридичними особами;

- правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

- правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

- інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Стаття 180 ГК України передбачає "Істотні умови господарського договору".

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладенняними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони відвідповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

У статті 181 ГК України "Загальний порядок укладання господарських договорів" визначено:

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого,укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (435-15) .

Статтею 202 ГК України передбачено "Загальні умови припинення господарських зобов'язань".

Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 207 ГК України визначає "Недійсність господарського зобов'язання"

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє,таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

У статті 208 ГК України визначено "Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним".

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке,що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а уразі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Статтею 203 ЦК України передбачено "Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину"

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, інши актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 215 ЦК України визначає "Недійсність правочину"

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підста вах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що у позові не наведена правова підстава заявленого позову.

З таким висновком погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ч.4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умовами дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього кодексу, в цій частині відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Використовуючи це право, позивач неодноразово надавав письмові пояснення у справі, у яких посилався на вищенаведені норми закону як на підставу своїх позовних вимог (т.1 а.с.37, т.1 а.с.89, т.2 а.с.1), а саме на відсутність свого волевиявлення до укладання договорів, оскільки вони змонтовані. Цей договір підтверджується висновком технічно-почеркознавчої експертизи.

Таким чином, судом першої інстанції не застосовано матеріальний закон який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, а тому його слід скасувати.

Позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Молодий спеціаліст"м. Кіровоград –задовольнити .

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 01.12.2008 року у справі № 3/218–скасувати.

Визнати недійсним кредитний договір №16 а від 24.05.1994 року укладений між Житлово-будівельним кооперативом "Молодий спеціаліст"м. Кіровоград та Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" м. Київ від якого діє Кіровоградська обласна філія " Укрсоцбанк" м. Кіровоград.

Визнати недійсною додаткову угоду №2 від 04.03.1996 року до кредитного договору №16а від 24.05.1994 року укладений між Житлово-будівельним кооперативом "Молодий спеціаліст"м. Кіровоград та Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" м. Київ від якого діє Кіровоградська обласна філія " Укрсоцбанк" м. Кіровоград.

Стягнути з Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" м. Київ від якого діє Кіровоградська обласна філія " Укрсоцбанк" м. Кіровоград на користь Житлово-будівельного кооперативу "Молодий спеціаліст"м. Кіровоград 107,50 грн. витрати по сплаті державного мита, 118 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.