КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.03.2009 № 2/380
( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs4119684) )
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: не з’явився
від відповідача : Жидейкіна Н.Д., дов. №155/1/11-01 від 08.01.2009
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Призма"
на рішення Господарського суду м.Києва від 23.12.2008
у справі № 2/380 (суддя
за позовом Акціонерного товариства "Призма"
до КП "Київжитлоспецексплуатація"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання продовженим договору оренди
СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:
На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерного товариства "Призма" (далі-позивач) до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про визнання продовженим до 19.12.2008 укладеного між сторонами 21.12.2006 договору №05/2755 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду.
Рішенням господарського суду міста Києва від 23.12.2008 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на необґрунтованості позовних вимог, оскільки відповідач листом №151/1/05-7255 від 24.12.2007 повідомив позивача про закінчення дії договору оренди.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2008 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, позивач посилається на те, що судом проігноровано передбачене Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) переважне право позивача на укладення договору оренди. При цьому, позивачем зазначено, що неподання орендарем, який має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін, заяви про участь у конкурсі не може бути підставою для відмови в укладенні договору оренди, оскільки такої підстави не передбачено чинним законодавством.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2009 апеляційну скаргу було прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 24.02.2009.
В порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України (1798-12) ) розгляд апеляційної скарги було відкладено до 10.03.2009.
У судове засідання 10.03.2009 з’явився представник відповідача. Позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, проте повноважний представник позивача у судове засідання не з’явився.
Відповідач проти апеляційної скарги заперечив у повному обсязі посилаючись на те, що у позивача відсутні підстави для продовження (поновлення) договору оренди, оскільки рішенням Київської міської ради від 28.08.2008 №93/93 позивачеві було відмовлено в наданні дозволу на право оренди нежилого приміщення загальною площею 191,70кв.м. в будинку №28/1-А на вул.Вишгородській. Листом №151/1/05-7255 від 24.12.2007 відповідач повідомив позивача про закінчення дії договору оренди.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін у засіданні апеляційної інстанції не визнана обов’язковою, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення господарського суду міста Києва за наявними у справі матеріалами без представника позивача.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши позовні матеріали та заслухавши пояснення представника відповідача, Київський апеляційний господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Між позивачем та відповідачем 21.12.2006 було укладено договір №05/2755 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (далі-договір), відповідно до умов якого позивач на підставі рішення Київської міської ради від 21.12.2006 №526/583-1 передав, а відповідач прийняв в оренду нерухоме майно (несилові приміщення) загальною площею 191,70грн., розташоване в будинку № 28/1-а на вул.Вишгородській/Івашкевича в м.Києві (підпункт 1.1 пункту 1 та підпункт 2.1 пункту 2 договору).
Відповідно до підпункту 9.1 строк дії договору було встановлено з 21.12.2006 до 19.12.2007. Після закінчення строку дії договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київської міської ради (підпункт 9.3 пункту 9 договору).
Відповідно до приписів частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" листом №151/1/05-7255 від 24.12.2007 відповідач повідомив позивача про закінчення строку дії договору та просив звільнити орендоване приміщення та передати його відповідачу за актом. Зазначений лист було отримано позивачем 28.12.2007, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, копію якого залучено до матеріалів справи.
На звернення позивача продовжити дію договору оренди нежитлового приміщення в будинку №28/1-а на вул.Вишгородській/Івашкевича в місті Києві Головне управління комунальної власності міста Києва повідомило позивача про необхідність надання додаткових документів.
Листом №042/11/5-2174 від 27.03.2008 Головне управління комунальної власності міста Києва повідомило позивача про те, що постійною комісією Київської міської ради з питань власності (протокол 12.02.2008 №52) позивачу відмовлено у продовженні терміну дії договору оренди нежитлових приміщень загальною площею 191,70 кв.м. в будинку №28/1-а на вул.Вишгородській/Івашкевича в місті Києві.
Крім того, позивачеві запропоновано взяти участь у конкурсах на право оренди об'єкті комунальної власності територіальної громади міста Києва у разі їх оголошення.
Посилаючись на наявність переважного права на оренду та заперечуючи отримання листа відповідача про припинення орендних відносин, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Загальні положення про найм (оренду) визначені главою 58 Цивільного кодексу України (435-15) (далі- ЦК України (435-15) ), а також параграфом 5 Господарського кодексу України (436-15) (далі- ГК України (436-15) ).
Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі -підприємства), їх структурних підрозділів, майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності встановлені Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює зазначені вище відносини.
Відповідно до приписів статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін. Умови договору оренди на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо умов договору переважне право орендаря на укладення договору припиняється.
Згідно статті 285 ГК України та статті 777 ЦК України, орендар після спливу строку договору має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на укладення договору оренди на новий строк при умові належного виконання своїх зобов'язань за договором оренди. При цьому зобов'язаний повідомити про це орендаря до спливу строку договору у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.
Відповідно до пункту 12 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 25.05.2000 №02-5/237 (v_237800-00) "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) у разі закінчення строку, на який було укладено договір оренди, за відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Частиною другою статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено місячний термін, протягом якого орендодавець або орендар можуть заявити про припинення або зміну умов договору після закінчення його строку. Таку заяву заінтересована сторона може також подати і до закінчення строку дії договору оренди. За усіх умов після закінчення терміну дії договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право продовження договору оренди на новий термін.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.
Господарським судам підвідомчі справи, визначені статтею 12 ГПК України, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір носять господарський характер.
Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів встановлено статтею 16 ЦК України.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.
Статтею 20 ГК України визначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати продовженим до 19.12.2008 укладений між сторонами 21.12.2006 договір №05/2755 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду.
Київський апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що вимога про визнання договору продовженим не відповідає встановленим чинним законодавством способам захисту цивільних прав, а є лише юридичним фактом, який може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
На відміну від норм Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (п. 4 ст. 254 та Глава 37), яким передбачено можливість розгляду судами в порядку окремого провадження справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) не містить положень щодо підвідомчості таких спорів господарським судам. Отже, категорія спорів щодо встановлення певних юридичних фактів у правовідносинах між юридичними особами не підлягає розгляду господарськими судами, оскільки предмет спору не відповідає встановленим законом способам захисту прав.
У пункті 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 №01-8/2229 (v2229600-05) зазначено, що дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові. Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 23.12.2008 у справі №3/273.
Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення господарського суду міста Києва відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування або зміни не вбачається, в зв’язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судові витрати розподіляються між сторонами відповідно до приписів статті 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 105, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Київський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Призма" на рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2008 у справі №2/380 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2008 у справі №2/380 залишити без змін.
3. Матеріали справи №2/380 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя
Судді
13.03.09 (відправлено)