ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 лютого 2011 року
м. Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Гуменюка В.І., Луспеника Д.Д.,
Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "УСП-Груп" про визнання договору недійсним і стягнення грошових коштів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 2 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 2 серпня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У січні 2010 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, зазначаючи, що 23 серпня 2006 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю "УСП-Груп" (далі – ТОВ "УСП-Груп") було укладено договір про надання учаснику програми послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу через "Українську соціальну програму", організовану товариством. Вважає умови цього договору несправедливими відносно неї, оскільки вони створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на її шкоду. Фактично отримання нею товару поставлено в пряму залежність від розподільчого акта, інформацію про який відповідач не надає у зв’язку з її конфіденційністю. У порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) договором установлені жорсткі обов’язки споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом відповідача. Крім того, у вказаному договорі відсутні конкретні строки та порядок виконання відповідачем своїх обов’язків, а характер його діяльності вважає недобросовісним і "пірамідальним". На виконання умов договору вона сплатила відповідачу кошти в розмірі 11 452 грн. 26 вересня 2007 року нею надіслано ТОВ "УСП-Груп" лист, в якому просила розірвати оспорюваний договір і повернути сплачені кошти, але за цією вимогою відповідач перерахував на її рахунок лише частину коштів у розмірі 2 980 грн. 59 коп.
Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати зазначений договір недійсним та стягнути з відповідача кошти в розмірі 8 471 грн. 41 коп. і судові витрати.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 2 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 2 серпня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення.
Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачка не довела обставин її обману з боку відповідача під час укладання оспорюваного договору, вона отримала достатньо інформації щодо змісту та умов цього договору, а також умов діяльності відповідача, про що свідчить її особистий підпис.
Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.
Згідно зі змістом ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" п родавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.
Судом установлено, що 23 серпня 2006 року між сторонами було укладено договір, предметом якого є надання позивачці послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу, орієнтовною вартістю 42 тис. грн.
На виконання умов цього договору ОСОБА_3 було сплачено ТОВ "УСП-Груп" реєстраційний платіж у розмірі 1 512 грн. та щомісячні платежі в розмірі 9 940 грн.
У позовній заяві ОСОБА_3 посилалась на те, що умови зазначеного договору є несправедливими відносно неї та суперечать вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , тому цей договір необхідно визнати недійсним згідно з положеннями ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ТОВ "УСП-Груп" посилалось на відповідність оспорюваного договору вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та іншого чинного законодавства України.
Однак суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України зазначених обставин справи та положень закону не врахував; доводів сторін у достатньому обсязі не перевірив; не дав відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам; не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, що підлягає застосуванню до цих правовідносин, у зв’язку із чим дійшов передчасного висновку про недоведеність позивачкою обставин її обману з боку відповідача під час укладання оспорюваного договору; не з’ясував питання відповідності умов цього договору положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та вирішення вимог про визнання його недійсним з підстав, заявлених у позові.
Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.
За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 2 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 2 серпня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк Судді: В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Д.Д. Луспеник Н.П. Лященко