ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 лютого 2011 року
м. Київ
Колегія суддів Верховного Суду України у складі:
головуючого
Сеніна Ю.Л.,
суддів:
Балюка М.І.,
Охрімчук Л.І.,
Григор’євої Л.І.,
Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – ОСОБА_8, про вселення, та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського районного відділу Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим про визнання особи такою, що втратила права користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду від 5 березня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 червня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа – ОСОБА_8, про вселення. Позивачка зазначала, що її діду ОСОБА_9 на праві власності належав будинок по АДРЕСА_1. У жовтні 2003 року зі згоди діда вона вселилася в будинок як член його сім’ї, а в січні 2004 року зареєструвалася в будинку. ІНФОРМАЦІЯ_1 дід помер. Спадщину, яка відкрилася внаслідок його смерті, прийняли його діти - відповідач ОСОБА_7 та третя особа – ОСОБА_8 Посилаючись на те, що в липні 2009 року ОСОБА_7, який ще не отримав свідоцтво про право на спадщину, поміняв в будинку замки, позбавивши її в такий спосіб доступу до будинку, позивачка просила вселити її в будинок в судовому порядку.
У січні 2010 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського районного відділу Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням з тих підстав, що відповідачка в будинку по АДРЕСА_1 не проживає без поважних причин більше шести місяців.
Ухвалою Ленінського районного суду від 15 лютого 2010 року обидва позови об’єднано в одне провадження.
Рішенням Ленінського районного суду від 5 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 червня 2010 року, позов ОСОБА_6 задоволено, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в зустрічному суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_7 не набув права власності на спірний будинок, оскільки не здійснив його державної реєстрації за собою, відтак, не вправі вимагати визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування цим будинком, і неправомірно чинить їй перешкоди у користуванні ним.
Однак з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцеві з часу її відкриття.
Судом установлено, що спірний будинок належав ОСОБА_9, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер (а.с. 86). Спадщину, яка відкрилася внаслідок його смерті, прийняли ОСОБА_7 та ОСОБА_8 шляхом подачі відповідних заяв до нотаріальної контори (а.с. 91 та 82 відповідно). 9 лютого 2010 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частку спірного будинку за кожним (а.с. 100).
Таким чином, у зв’язку з прийняттям спадщини з моменту її відкриття в ОСОБА_7 виникло право володіння та користування спірним будинком і на підставі ст. 396 ЦК України право на захист цих прав.
Суд на зазначене положення закону та обставини справи уваги не звернув та помилково вважав, що в ОСОБА_7 не виникло права на спадковий будинок і він не може вимагати усунення перешкод у користуванні ним.
Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 6 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду від 5 березня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 червня 2010 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю.Л. Сенін Судді: М.І. Балюк Л.І. Григор’єва Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк