Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Вербицької О.В.

при секретарі: Горголь І.С.

За участю представників:

від позивача - Мога М.В. (довіреність б/н від 06.08.2008р.);

від відповідача - Кілару А.В. (довіреність № 15 від 16.02.2009р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Піллар"

на рішення Господарського суду м.Києва від 17.12.2008

у справі № 12/213 (суддя Прокопенко Л.В.)

за позовом Закритого акціонерного товариства "Піллар"

до Аудиторської фірми у формі закритого акціонерного товариства "Аналітик"

про стягнення 15 771,25 грн.

Рішенням Господарського суду м.Києва від17.12.2008р. у справі №12/213 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції та задовольнити позов повністю, посилаючись на те, що після отримання авансу відповідач не розпочав виконання договору про надання аудиторських послуг.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення, з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу. Додатково відповідач зазначає, що позивач не надав можливості відповідачу виконати в повній мірі договір, відповідач витратив на виконання цього договору 11 764,64 грн., іншу частину авансу в сумі 3 236 грн. відповідач повернув позивачу.

Згідно із ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Позивач звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 15 771,25 грн., з яких 11 764,00 грн. заборгованість за договором № 7/134 про надання аудиторських послуг від 16.07.2007 р., 689,60 грн. пеня, 314,66 грн. індекс інфляції та 173,99 грн. 3% річних.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.07.2007 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір № 7/134 про надання аудиторських послуг (далі – договір), відповідно до п. 1.1 якого, позивач, як замовник, доручив, а відповідач, як виконавець, взяв на себе зобов’язання надавати перелічені в п. 1.1. договору аудиторські послуги.

Відповідно до п. 2.1. договору позивач зобов’язується за виконання відповідачем покладених на нього даним договором обов’язків, сплатити винагороду у розмірі 50 000,00 грн., в т. ч. ПДВ – 8 333,33 грн.

Після підписання даного договору позивач протягом трьох банківських днів перераховує на розрахунковий рахунок відповідача авансову суму у розмірі 30% загальної вартості послуг, що еквівалентна 15 000,00 грн., в т. ч. ПДВ – 2 500,00 грн. (п. 2.2. договору).

Залишок від загальної вартості послуг, що складає 35 000,00 грн., в т. ч. ПДВ 5 833,33 грн., позивач сплачує відповідачу після надання послуг протягом 3-х банківський днів з моменту підписання акту здачі-приймання наданих послуг (п. 2.3. договору).

Як свідчить платіжне доручення № 1595 від 17.07.2007 р. позивач на виконання умов договору перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 15 000,00 грн.

Позивач в обґрунтування позову зазначав про те, що відповідач після отримання авансу не розпочав виконання умов договору, у зв’язку з чим на підставі п. п. 4.4., 6.1. договору позивач 14.08.2007 р. направив відповідачу лист, у якому повідомив про бажання достроково припинити дію договору та просив повернути суму авансу у розмірі 15 000,00 грн.

Відповідач у свою чергу зазначав про те, що позивач не надав відповідачу можливості виконати умови договору, оскільки протягом 7 – 8 серпня 2007 року робоча група відповідача не була допущена на територію позивача, а отримавши від відповідача лист про розірвання договору від 14.08.2007 р., повернув суму авансу частково з огляду на положення ст. 903 ЦК України, відповідно до якої у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов’язаний виплатити виконавцеві розумну плату.

За умовами п. 6.1. договору дострокове припинення дії цього договору можливе у випадку невиконання відповідачем його обов’язків за цим договором з наступним поверненням грошових коштів позивачу; у випадку дострокового припинення цього договору або його розірвання з причин невиконання його умов відповідачем, договір вважається невиконаним в цілому, при цьому відповідач зобов’язується повернути кошти протягом 3-х банківських днів, з моменту надання позивачем письмового запиту.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що договір припинено за згодою сторін, що підтверджується наявними в матеріалах справи листами сторін один до одного та поверненням відповідачем позивачу на його розрахунковий рахунок частини авансу в розмірі 3 236,00 грн., крім того, в позовній заяві позивач підтверджує повернення грошових коштів у вказаному розмірі.

Однак, позивач стверджує, що розірвання договору сталось через невиконання відповідачем його обов’язків за договором.

Натомість відповідач стверджує, що умови договору невиконані ним через ненадання позивачем відповідачу можливості їх виконати та через невиконання умов договору саме позивачем.

При цьому, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що і позивач, і відповідач неналежним чином виконували свої обов’язки за договором та не дійшли згоди щодо процедури надання послуг за договором, що і стало причиною фактичного невиконання договору.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 903 ЦК України у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов’язаний виплатити виконавцеві розумну плату.

В матеріалах справи містяться докази про те, що відповідачем вчинялися дії щодо виконання умов договору, невиконання умов договору сталося не з вини виконавця, а тому апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції відносно того, що відповідач може розраховувати на часткову винагороду.

Розумною платою слід вважати плату, визначену, виходячи зі звичайної ціни, що склалася на аналогічні послуги на момент укладення договору. Якщо ж у договорі про надання послуг відсутні умови про розмір винагороди, строк та порядок її виплати, винагорода сплачується після надання послуги в розмірі, який за подібних обставин зазвичай сплачується за такі послуги.

Оскільки сторони в договорі не передбачили того, яким чином має розраховуватись розумна плата, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим прийняття господарським судом першої інстанції розрахунку розумної плати відповідача, за яким розумна плата становить 11 764,64 грн.

З огляду на викладене та матеріали справи, немає підстав визнати доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки господарського суду першої інстанції, а тому апеляційний господарський суд вважає, що при прийнятті рішення господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд –

Рішення Господарського суду м.Києва від17.12.2008р. у справі №12/213 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Матеріали справи № 12/213 повернути до Господарського суду м. Києва.