ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 лютого 2011 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Луспеника Д.Д.,
Жайворонок Т.Є.,
Лященко Н.П.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про спростування недостовірної інформації за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 серпня 2009 року,
в с т а н о в и л а :
У червні 2008 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8 про спростування недостовірної інформації.
Зазначали, що відповідач, який є адвокатом і представляв інтереси ОСОБА_9 і ОСОБА_10, під час розгляду Суворовським районним судом м. Одеси цивільних справ № 2-8-3/08 року та № 2-37/08 року поширив недостовірну інформацію щодо їхнього покійного батька й діда – інваліда Великої Вітчизняної війни ОСОБА_11, зокрема:
"Батько ОСОБА_12 (тобто ОСОБА_11) на момент народження нашого візаві (тобто ОСОБА_6.) знаходився в місцях позбавлення волі";
"…а точніше, ОСОБА_11 знаходився в Одеському слідчому ізоляторі";
"…вірніше після війни він (ОСОБА_11) за який незначний злочин був притягнутий до кримінальної відповідальності";
"…і який час він скривався від суду та слідства";
"…потім попав в слідчий ізолятор";
"…в слідчому ізоляторі він ( тобто ОСОБА_11) був в 1949 році";
"ОСОБА_6 не є сином ОСОБА_11."
Посилаючись на викладене, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просили позов задовольнити й зобов’язати відповідача спростувати недостовірну інформацію.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 3 березня 2009 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_9 та ОСОБА_10
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 серпня 2009 року, позов задоволено частково: зобов’язано ОСОБА_9, ОСОБА_10 спростувати у письмовій формі відомості, які не відповідають дійсності і порочать честь, гідність інваліда Великої Вітчизняної війни ОСОБА_11; у задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_8 відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7 просять ухвалену у справі судові рішення змінити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і зобов’язати ОСОБА_8 разом із іншими відповідачами спростувати недостовірну інформацію, розповсюджену ним відносно ОСОБА_11
Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення й задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що надана ОСОБА_9 та ОСОБА_10 інформація відносно ОСОБА_11 є неправдивою, порочить честь і гідність останнього, а тому підлягає спростуванню. Разом з тим ОСОБА_8 не може вважатися особою, яка розповсюдила таку інформацію, оскільки він виконував свої професійні обов’язки з представництва інтересів довірителів та діяв від їхнього імені.
Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна.
Судом установлено, що ОСОБА_8, який діяв в якості представника ОСОБА_9 та ОСОБА_10, під час розгляду Суворовським районним судом м. Одеси цивільних справ № 2-8-3/08 року та № 2-37/08 року розповсюдив недостовірну інформацію відносно інваліда Великої Вітчизняної війни ОСОБА_11, яку йому надали його довірителі.
Статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї.
Відповідно до вимог ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім’ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до адвоката ОСОБА_8, який під час судового розгляду цивільних справ поширив недостовірну інформацію відносно ОСОБА_11
За правилами ст. 7 Закону України "Про адвокатуру" при здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб.
Також Закон України "Про адвокатуру" (2887-12) передбачає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних зобов'язань адвоката, згідно з якими у своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватися чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті бути чесним і порядним; не вдаватися до омани, погроз, шантажування, підкупу, використання тяжких матеріальних чи особистих обставин інших осіб або інших протизаконних засобів для досягнення своїх професійних чи особистих цілей; поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується в різних відносинах.
Вирішуючи спір, суд на порушення вимог ст. ст. 212 – 215 ЦПК України (1618-15) вимог зазначених матеріальних законів не врахував; належної оцінки доводам позивачів щодо розповсюдження недостовірної інформації відносно ОСОБА_11 саме адвокатом ОСОБА_8 не надав, і дійшов безпідставного висновку про те, що останній не може бути особою, суб’єктом спростування недостовірної інформації, оскільки виконував свої професійні обов’язки з представництва інтересів довірителів.
Крім того, відповідно до вимог ч. 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
У пп. 24, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) роз’яснено, що, задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права.
Якщо суд ухвалює рішення про право на відповідь або про спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо).
У судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого відповідь чи спростування повинно бути оприлюднено.
Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
Проте суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначене уваги не звернув; вирішуючи питання щодо способу спростування недостовірної інформації, не конкретизував такого способу захисту порушених особистих немайнових прав позивачів; у резолютивній частині рішення не виклав текст спростування інформації та не зазначив строк, у межах якого повинно бути оприлюднено спростування.
Апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належно не перевірив доводів апеляційної скарги позивачів; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 серпня 2009 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
М.В. Патрюк
Судді:
В.І. Гуменюк
Т.Є. Жайворонок
Д.Д. Луспеник
Н.П. Лященко