ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 лютого 2011 року м. Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Гуменюка В.І., Луспеника Д.Д., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до приватного підприємства "Електротехсервіс", ОСОБА_7 про стягнення коштів та пені за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2008 року ОСОБА_6 звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 грудня 2007 року між ним та ПП "Електротехсервіс" укладено договір на виконання робіт, за умовами якого ПП "Електротехсервіс" зобов’язалось виконати електромонтажні роботи на об’єкті – будинок АДРЕСА_1, а ОСОБА_6 зобов’язувався своєчасно оплатити проведені роботи. Позивачем свої зобов’язання виконано і оплачено роботи на загальну суму 33 380 (тридцять три тисячі триста вісімдесят) грн. Відповідачем, у порушення чинного законодавства та умов договору, електромонтажні роботи не виконані, акти виконаних робіт не передавались і не підписувались, що є порушенням зобов’язання. Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором, зокрема - відшкодування збитків та моральної шкоди. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просив задовольнити його позовні вимоги та стягнути з відповідачів збитки у розмірі 33 870 (тридцять три тисячі вісімсот сімдесят) грн. та 3 % річних за користування коштами.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2010 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Відповідно до пункту 2 Розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .
У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального Кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що електромонтажні роботи у будинку, що належить позивачу, виконані відповідачем у повному обсязі, що підтверджується актами про прийняття робіт, а кошти, передані позивачем, витрачені для придбання матеріалів та обладнання для проведення електромонтажних робіт.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтями 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказування, як зазначено у частині четвертій статті 60 ЦПК України, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів в їх сукупності.
Установлено, що 26 грудня 2007 року між ОСОБА_6 та ПП "Електротехсервіс" укладено договір на виконання електромонтажних робіт на об’єкті – будинок АДРЕСА_1.
Зобов’язання, як зазначено у статті 526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Умовами договору на виконання робіт, укладеного 26 грудня 2007 року між ОСОБА_6 та ПП "Електротехсервіс", передбачено прийняття виконаних робіт шляхом підписання учасниками договору акта виконаних робіт.
Вирішуючи спір, судом не звернуто увагу, що акти виконаних робіт підписані лише ОСОБА_8, директором ПП "Електротехсервіс", і не підписані ОСОБА_6, а зазначаючи про проведення електромонтажних робіт у повному обсязі лише на підставі показів свідків, судом залишено поза увагою, що наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, встановлюється на підставі доказів, які містять інформацію, щодо предмета доказування (частина перша статті 57 ЦПК України, частина перша статті 58 ЦПК України), а виконання зобов’язань, що виникли з правочину, не можуть доводитися свідченнями свідків (пункт 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) ).
Крім того, пунктом 3.1 договору на виконання робіт, укладеного 26 грудня 2007 року між ОСОБА_6 та ПП "Електротехсервіс", передбачено, що вартість всіх робіт визначається на підставі кошторису.
Однак, жоден кошторис, наданий ПП "Електротехсервіс" на підтвердження своїх заперечень проти вимог ОСОБА_6, не підписаний останнім, до того ж в матеріалах справи відсутні будь – які докази придбання матеріалів, необхідних для проведення робіт, зазначені як в кошторисах так і в актах виконаних робіт.
Судом на зазначене уваги не звернуто.
Отже, судом першої інстанції не з’ясовано всі обставини справи, не досліджено всі докази та не надано їм оцінки.
З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін.
Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2010 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
М.В. Патрюк
В.І. Гуменюк
Т.Є. Жайворонок
Д.Д. Луспеник
Н.П. Лященко