розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_4 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2008р. у справі № К39/692-07

за позовом ОСОБА_4 (АДРЕСА_1

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" (АДРЕСА_1

2. ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення прийнятого зборами учасників товариства

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2008 року по справі №К39/692-07 (суддя Ліпинський О.В.) в позові ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення прийнятого зборами учасників товариства відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду, позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати як прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на наступне:

- у оскаржуваному рішенні зазначено, що суд відмовив у задоволенні позовної заяви у зв'язку зі спливом строку позовної давності, але даний висновок є помилковим, оскільки згідно з ч.2 ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Крім того, суд не міг знати про існування обставин, які зумовлюють переривання строку позовної давності;

- договір купівлі-продажу від 31.03.2004 року, укладений між ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_1" та Удовіковим М.О. не відповідає вимогам законодавства та повинен бути визнаний недійсним, а рішення прийняте 29.03.2004 року на засіданні зборів учасників ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_1" підлягає скасуванню, оскільки Довбищук О.В., підписуючи 31.03.2004 року договір купівлі-продажу, порушив порядок прийняття рішень про продаж майна товариства та перевищив свої повноваження тощо.

Відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення, представник відповідача-2 у судовому засіданні підтримав позицію відповідача-1 в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Постановляючи рішення, суд неправильно застосував норми матеріального права, оскільки обмежився лише посиланням на сплив строку позивної давності. Крім того, суд не прийняв до уваги те, що відповідно до ч.2 ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників... Зазначене дає підстави для скасування рішення суду відповідно до п.4 ч.1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно п.2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4, яка є учасником товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1", в жовтні 2007р. звернулася з позовом до суду про скасування рішення загальних зборів учасників від 29.03.2004р. та визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єктів нерухомості поАДРЕСА_1

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що має частку у статутному фонді товариства в розмірі 33%, але рішення зборів щодо продажу об'єктів нерухомості здійснено без її участі та за заниженою ціною.

Заперечуючи проти позову, відповідач-1 послався на те, що з аналогічними вимогами позивачка зверталася до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська ще в травні 2004р. і повторне звернення до суду виходить за межі 3-х річного строку позовної давності, а рішення зборів щодо продажу об'єктів нерухомості прийнято правомочним складом.

Встановлено, що 29.03.2004 року відбулися загальні збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1", в яких приймали участь учасники, що в сукупності володіють 67% голосів від їх загальної кількості (а.с.17 т.1).

До порядку денного зборів було включено питання щодо продажу приміщень по АДРЕСА_1, а саме: приміщення №2а поз.1-26 (загальною площею 319,7кв.м), приміщення №2б (прибудова літ. АІІ-1) поз.1, 2 (загальною площею 18,8кв.м), приміщення №36 поз. 1-26 (загальною площею 482,5кв.м), ганок літ. А9-а12; в загальному користуванні приміщення №№ І-1, І-2, І-3, ІІ-3, ХІ-3, ХІ-3а, ХІ-4 (загальною площею 62,5кв.м), в підвалі, на першому, другому та консольному поверхах житлового будинку літ. А-3, приміщення поз.1-3 (загальною площею 79,4кв.м), в підвалі житлового будинку літ. Б-2, за залишковою вартістю.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Закону України "Про господарські товариства"загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

В загальних зборах товариства 29.03.2004р. прийняли участь засновники, які відповідно до установчого договору володіють 67% голосів, проти чого не заперечує позивач.

Прийняте на зборах рішення щодо продажу об'єктів нерухомості є правомочним, оскільки відповідно до п.8.4 Статуту товариства не передбачало одностайності голосування у разі присутності на зборах позивача.

За ч.ч.5 ст. 61 Закону України "Про господарські товариства"про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з визначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менше як за 30 днів до скликання загальних зборів.

Спосіб повідомлення учасника товариства про проведення загальних зборів статутом ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_1" не визначено.

Про проведення загальних зборів позивачка як учасник товариства була повідомлена телефонограмою від 14.01.2004р., тобто не менше ніж за 30 днів, але час та місце проведення зборів в телефонограмі не зазначені, що є порушенням чинного законодавства.

Однак відсутність позивачки на зборах не могла істотно вплинути на прийняття рішення, оскільки вона володіє лише 33% голосів.

Відповідно до п.10.1 статуту ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_1" для реалізації мети та завдань товариство має право здійснювати на Україні та за кордоном угоди з організаціями, підприємствами та громадянами, в тому числі укладати договору підряду та господарчі договори тощо.

Згідно чинного законодавства України договір купівлі-продажу є різновидністю господарських угод, в виборі яких товариство вільне, виходячи з п.4.1 Статуту (а.с.25-33 т.1).

Відповідно до ст. 85 Господарського кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Товариство набуло право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу №828 від 2.04.1999р., що підтверджується відповідними документами.

Відповідно до ч.1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а за ч.1 ст.319 цього ж Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Будучи власником нерухомого майна, ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_1" 31.03.2004 року уклало з фізичною особою ОСОБА_3нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1(а.с.14 т.1).

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Оскаржуваний договір купівлі-продажу укладено саме з дотриманням вищезазначених норм цивільного законодавства, але позивач просить визнати його недійсним, у тому числі з підстав заниження ціни об'єктів нерухомості.

Згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення право чину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд приходить до висновку, що зміст правочину не суперечить нормам цивільного законодавства, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, у тому числі пов'язаних з борговими зобов'язаннями відповідача-1.

Посилання представника позивача в судовому засіданні на те, що ОСОБА_4 також надавала позику товариству для придбання об'єктів нерухомості не підтверджено відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України документально, тому не приймається судом як доказ у справі.

Отже ціна договору ніяким чином не вплинула на інтереси позивача, оскільки відповідає балансовій вартості об'єктів нерухомості та їх інвентаризаційній оцінці, проведеної Дніпропетровським МБТІ.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що при укладені договору купівлі-продажу директор перевищив свої повноваження не можуть бути прийняті до уваги, оскільки згідно п.8.6 Статуту товариства виконавчим органом товариства є дирекція на чолі з директором, а за п.8.7 цього ж Статуту директор здійснює оперативне управління товариством, представляє його інтереси без доручення у всіх державних та інших підприємствах, установах і організаціях.

Доводи скаржника щодо обмеження повноважень директора п.4.5 Статуту, за яким товариство має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та приватним особам, здавати в оренду, а також безкоштовно в тимчасове користування належні йому будови, споруди, транспорті засоби тощо, лише за згодою учасників, не заслуговують на увагу, оскільки така згода підтверджена зборами учасників від 29.03.2004р.

За таких обставин підстав для задоволення вимог позивача не вбачається, тому рішення суду слід скасувати, а в задоволенні позову - відмовити.