У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Балюка М.І., Гуменюка В.І.,
Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "Будівельно-ремонтне підприємство" (далі – ВАТ "Будівельно-ремонтне підприємство"), державної адміністрації Дубосарського району та м. Дубосари (Молдова) про визнання дійсним договору оренди майнового комплексу та права користування цим майновим комплексом за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 16 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У травні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 10 грудня 2008 року між ним, державною адміністрацією Дубосарського району та м. Дубосари й Державним унітарним підприємством "Будівельно-ремонтне підприємство" (далі – ДУП "Будівельно-ремонтне підприємство"), правонаступником якого є ВАТ "Будівельно-ремонтне підприємство", був укладений договір оренди майнового комплексу (бази відпочинку "Волна") № 7, що розташований за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Сичавка, однак відповідачі ухиляються від його нотаріального посвідчення.
Посилаючись на вказані обставини, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати дійсним договір оренди майнового комплексу від 10 грудня 2008 року № 7 з додатковою угодою до нього від 3 березня 2009 року № 1 та визнати за ним право користування майновим комплексом за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Сичавка.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 16 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2010 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано дійсним договір оренди майнового комплексу (бази відпочинку "Волна") від 10 грудня 2008 року № 7 з додатковою угодою від 3 березня 2009 року № 1, укладений між ОСОБА_3, державною адміністрацією Дубосарського району та м. Дубосари й ВАТ "Будівельно-ремонтне підприємство". Визнано за ОСОБА_3 право користування майновим комплексом (базою відпочинку "Волна") у с. Сичавка Комінтернівського району Одеської області, яке виникло на підставі договору оренди майнового комплексу від 10 грудня 2008 року № 7 з додатковою угодою від 3 березня 2009 року № 1.
У касаційній скарзі заступник прокурора Одеської області, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ВАТ "Будівельно-ремонтне підприємство" на момент укладення договору оренди було правомірним володільцем майна, що на підставі договору оренди від 10 грудня 2008 року № 7 передавалось в оренду, і мало право ним розпоряджатись. Крім того, сторони частково виконали умови договору оренди майнового комплексу, отже, у позивача на підставі вказаного договору оренди виникло право користування майновим комплексом (базою відпочинку "Волна") і це право підлягає захисту в установленому законом порядку.
Проте з таким висновком погодитися не можна.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 10 грудня 2008 року між ОСОБА_3, державною адміністрацією Дубосарського району та м. Дубосари й ДУП "Будівельно-ремонтне підприємство", правонаступником якого є ВАТ "Будівельно-ремонтне підприємство", був укладений договір оренди майнового комплексу (бази відпочинку "Волна") № 7. 15 грудня 2008 року між ОСОБА_3 і ДУП "Будівельно-ремонтне підприємство" було підписано акт приймання-передачі майна, що знаходиться на базі відпочинку "Волна", згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв тридцять будинків, призначених для відпочинку, вісім нежилих приміщень, предмети вжитку та обладнання бази за списком із 44 позицій. 3 березня 2009 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до вказаного договору, за умовами якої сторони, у зв’язку з реорганізацією ДУП "Будівельно-ремонтне підприємство" у ВАТ "Будівельно-ремонтне підприємство", здійснили заміну орендодавця за договором, установили, що вирішення спорів за договором здійснюється в суді за місцем знаходження майнового комплексу відповідно до матеріального й процесуального права України та письмово погодили необхідність нотаріального посвідчення договору оренди в десятиденний строк з моменту підписання додаткової угоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України "Про міжнародне приватне право" право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
Дійшовши висновку, що ВАТ "Будівельно-ремонтне підприємство" на момент укладення договору оренди було правомірним володільцем майнового комплексу (бази відпочинку "Волна"), суди не звернули уваги на те, що ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" передбачено, що обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.
Згідно з п. 1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (z0157-02) , державну реєстрацію права власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах, визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Проте, як убачається з матеріалів справи, база відпочинку "Волна" побудована госпрозрахунковим способом та передана на баланс Дубосарської міжгосподарської кооперативно-державної будівельної організації № 1, яку в подальшому реорганізовано в ДУП "Будівельно-ремонтне підприємство". Потім ДУП "Будівельно-ремонтне підприємство" реорганізовано у ВАТ "Будівельно-ремонтне підприємство", якому за актом передачі передано на баланс базу відпочинку "Волна". Проте ні державною адміністрацією Дубосарського району та м. Дубосари, ні ВАТ "Будівельно-ремонтне підприємство" право власності на базу відпочинку "Волна" не зареєстровано.
Таким чином, відповідне право у відповідачів на зазначені об’єкти нерухомості не виникло, оскільки згідно із ч. 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У порушення цієї норми права, а також ст. ст. 212- 214 ЦПК України суд зазначених вимог закону до уваги не взяв; під час вирішення спору доводів сторін не перевірив і не навів доказів, які б підтверджували право власності відповідачів на майновий комплекс (базу відпочинку "Волна").
Крім того, відповідно до ст. 25 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація забезпечує виконання Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, рішень Конституційного Суду України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади.
Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності порушення інтересів держави в особі Комінтернівської районної державної адміністрації, яка не залучена до участі у справі та в інтересах якої прокурор Комінтернівського району Одеської області звернувся до суду зі скаргою, оскільки база відпочинку "Волна" знаходиться на території Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області задовольнити.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 16 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк Судді: М.І. Балюк В.І. Гуменюк Д.Д. Луспеник Н.П. Лященко