ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Балюка М.І., Луспеника Д.Д., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення судових витрат, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про розірвання кредитного договору за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 18 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 червня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2009 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" звернулось із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отримання витягу із державного реєстру прав власності, а також надання банку всіх повноважень необхідних для здійснення продажу та стягнення судових витрат. Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 28 березня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 укладено договір кредиту на суму 200 000 (двісті тисяч) доларів США зі сплатою 17 % на рік на суму залишку заборгованості строком до 28 березня 2018 року. У забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_7 укладено іпотечний договір, предметом якого є нежитловий будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 0,1236 га, які є власністю поручителя. У порушення вимог закону та умов договору ОСОБА_6 не повертає кредитні кошти банку, у зв’язку з чим у нього з’явилась заборгованість у розмірі 188 171 (сто вісімдесят вісім тисяч сто сімдесят одна) доларів США 98 центів. Ураховуючи викладене, ЗАТ КБ "ПриватБанк" просило задовольнити їх позовні вимоги.
ОСОБА_6 звернувся із зустрічним позовом до ЗАТ КБ "ПриватБанк" про розірвання кредитного договору від 28 березня 2008 року, укладеного між ним та банком на суму 200 000 (двісті тисяч) доларів США зі сплатою 17 % на рік на суму залишку заборгованості строком до 28 березня 2018 року. Зазначав, що сторони за договором не досягли згоди відносно умов договору та його реструктуризації. Крім того, різке зростання курсу долара та зниження операцій на споживчому ринку в зв’язку з світовою кризою привело до значних витрат по обслуговуванню цього кредиту, недоотримання прибутку на який було розраховано під час підписання кредитного договору. Всі ці обставини є істотними, що є підставою для розірвання кредитного договору, як зазначено у статті 652 ЦК України.
Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 18 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 18 червня 2010 року, у задоволенні позову ЗАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено. Розірвано кредитну угоду № 197М-08 від 23 березня 2008 року, яка була укладена між ЗАТ КБ "ПриватБанк" з однієї сторони та ОСОБА_6 з другої. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ЗАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 577 406 (п’ятсот сімдесят сім тисяч чотириста шість) грн. 88 коп.
У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Відповідно до пункту 2 Розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .
У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального Кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ЗАТ КБ "ПриватБанк" та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_6 і розриваючи кредитний договір, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на час розгляду справи заборгованість по кредиту у декілька разів нижче вартості переданого у іпотеку майна. Крім того, у ОСОБА_6 відсутня заборгованість за кредитним договором, а тому відсутні і підстави для задоволення позову ЗАТ КБ "ПриватБанк". Сторони за кредитним договором підтвердили факт того, що вони не дійшли згоди відносно приведення договору у відповідність з теперішніми обставинами. ОСОБА_6 доведено факт того, що при укладанні кредитного договору та у ході його виконання настали такі зміни зовнішніх обставин, котрі істотним чином впливають на інтереси сторін і не могли бути передбачені сторонами при підписанні договору (світова фінансова криза, зростання курсу долара), зміну обставин ОСОБА_6 не має можливості усунути, а подальше виконання договору приведе до порушення співвідношення майнових інтересів сторін, погіршення майнового становища ОСОБА_6
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Установлено, що 28 березня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 укладено кредитну угоду, за умовами якої кредитор надає позичальнику грошові кошти в сумі 200 000 (двісті тисяч) доларів США, зі сплатою 17 відсотків річних за користування кредитом та встановленим порядком погашення суми основної заборгованості, з кінцевим терміном повернення – до 28 березня 2018 року.
Згідно договорів видачі траншів від 28 березня 2008 року, від 4 квітня 2008 року та від 9 квітня 2008 року ОСОБА_6 отримав від ЗАТ КБ "ПриватБанк" відповідно 130 000 (сто тридцять тисяч), 30 000 (тридцять тисяч) та 70 000 (сімдесят тисяч) доларів США кредиту.
У забезпечення виконання ОСОБА_6 своїх зобов’язань за кредитним договором 28 березня 2008 року між ОСОБА_7 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_7 передала в іпотеку нерухоме майно - нежитловий будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 0,1236 га, які є власністю поручителя.
У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору ОСОБА_6 допущено заборгованість у розмірі 188 171 (сто вісімдесят вісім тисяч сто сімдесят одна) доларів США 98 центів.
На час розгляду справи в суді заборгованість за кредитним договором у позичальника склала 72 175 (сімдесят дві тисячі сто сімдесят п’ять) доларів США 86 центів.
Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Зобов’язання, згідно статті 526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 33 та статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ЗАТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки, на зазначені вимоги закону уваги не звернув, в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин і не застосував правову норму, яка підлягає застосуванню.
Крім того, суд зазначаючи, що заборгованість по кредиту у декілька разів нижче вартості переданого в іпотеку майна, не звернув уваги, що заборгованість за кредитом, станом на 18 лютого 2010 року, становить 72 175 (сімдесят дві тисячі сто сімдесят п’ять) доларів США 86 центів.
Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Розірвання (зміна) договору у зв’язку з істотними змінами обставин є самостійним випадком припинення (зміни) договірних зобов’язань, метою якого є необхідність відновлення балансу інтересів сторін договору, істотно порушеного внаслідок непередбачуваної зміни зовнішніх обставин, що не залежать від волі сторін.
При наявності істотної зміни обставин, що істотно порушила баланс інтересів сторін, сторони спочатку здійснюють спроби щодо зміни або розірвання договору за взаємною згодою, як зазначено у частині першій статті 651 ЦК України.
Звертаючись до суду та обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_6 посилався на те, що на теперішній час відбулась істотна зміна обставин, якою він керувався, укладаючи кредитний договір, а саме: значне зростання курсу долара США по відношенню до курсу гривні України, що потягло за собою значне здороження кредитного курсу, впала покупна здатність населення і як наслідок впав прибуток ОСОБА_6 як підприємця.
Однак, частиною другою статті 652 ЦК України передбачено, що в разі недосягнення сторонами згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов:
1. в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2. зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3. виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4. із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, для розірвання договору у разі істотної зміни обставин необхідно наявність всіх перелічених умов одночасно.
До того ж, вимагаючи розірвання договору на підставі статті 652 ЦК України на позивача покладається, у відповідності до статті 60 ЦПК України, обов’язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Судом не з’ясовано наявності всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання кредитного договору у зв’язку із істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
Крім того, відповідно до статті 36 Закону України "Про Національний Банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.
Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496 (z1094-03) , офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.
Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Судом не звернуто уваги та не надано оцінки тому, що, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь – яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.
Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.
Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (стаття 625 ЦК України).
Отже, судом першої інстанції не з’ясовано всі обставини справи, не досліджено всі докази та не надано їм оцінки.
З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін.
Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.
Рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 18 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 червня 2010 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
М.В. Патрюк
М.І. Балюк
В.І. Гуменюк
Д.Д. Луспеник
Н.П. Лященко