ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2011 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Григор’євої Л.І., Луспеника Д.Д.,
Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,-
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області, державного комунального підприємства "Роменське міське бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_4, третя особа – приватне підприємство "Онікс Омега", про визнання незаконним і скасування рішення міської ради та скасування свідоцтва про право власності на нежиле приміщення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Сумської області від 15 червня 2010 року,
встановила:
У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що йому на праві власності на підставі договорів купівлі-продажу від 25 квітня 1997 року та 29 грудня 2000 року належать 40/50 частин нежилої будівлі АДРЕСА_1 а 10/50 частин цієї будівлі належить ОСОБА_4 Указував, що оскільки частка кожного власника визначена, то будівля перебуває в їхній спільній частковій власності. Проте виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області видав ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на всю будівлю. Просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області від 27 липня 2004 року № 222 про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасувати свідоцтво про право власності на це приміщення, видане на ім’я ОСОБА_4
Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 березня 2010 року позов задоволено.
Рішенням апеляційного суду Сумської області від 15 червня 2010 року рішення міськрайонного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 і приватне підприємство "Онікс Омега" просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону (2453-17) від 7 липня 2010 року.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 25 квітня 1997 року ОСОБА_3 та представництво Фонду державного майна України в місті Ромни і Роменському районі Сумської області уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу частини нежилого приміщення площею 55 кв.м, що складає 13/50 загальної площі усієї будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 56-57).
28 грудня 2000 року ОСОБА_3 уклав із виконавчим комітетом Роменської міської ради Сумської області договір купівлі-продажу частини нежилого приміщення площею 111,9 кв.м, що складає 27/50 загальної площі всієї будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, а саме: коридор 3-1 площею 12,7 кв.м; кімнати: 3-2 площею 13,9 кв.м, 3-4 площею 15,8 кв.м, 3-5 площею 28,9 кв.м, 3-6 площею 21,2 кв.м (а.с. 58-59).
27 серпня 2001 року виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області та мале підприємство "Онікс" уклали договір купівлі-продажу частини нежилого приміщення площею 39, 4 кв.м, що становить 10/50 будівлі, яка розташована на першому поверсі двоповерхової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 та складається із частини коридору літ. "І" площею 3,2 кв.м, коридору 1-1 площею 3,6 кв.м, майстерні 1-2, 1-3, 1-4 площею 32, 6 кв.м (а.с. 45-46).
21 січня 2004 року мале приватне підприємство "Онікс" подарувало ОСОБА_4 ці нежилі приміщення площею 39,4 кв.м, що складають 10/50 будівлі, яка розташована на першому поверсі двоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 47-48).
Рішенням виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області від 28 липня 2004 року № 222 оформлено право власності на вбудоване нежиле приміщення площею 39, 4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та 3 серпня 2004 року видано ОСОБА_4 свідоцтво про право приватної власності на це приміщення ( а.с. 48, 99).
На підставі зазначеного рішення 4 серпня 2004 року в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень внесені зміни: замість реєстрації права приватної власності на 10/50 частин будівлі, за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на нежиле приміщення – будинок АДРЕСА_1 та присвоєно окремий реєстровий номер (а.с. 14, 15).
Відповідно до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на 40/50 основної нежилої будівлі А-2 загальною площею 166, 9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, частині якої площею 39, 4 кв.м присвоєно окремий реєстровий номер в електронному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 і скасовуючи рішення виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 27 липня 2004 року № 222, суд першої інстанції виходив із того, що виконавчим комітетом прийнято рішення про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно та його реєстрацію як окремий об’єкт нерухомості з порушенням норм чинного законодавства.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд вважав, що під час прийняття рішення та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно виконавчий комітет діяв у межах, наданих йому повноважень.
Однак з висновком апеляційного суду не можна погодитись із таких підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.
Частина 1 ст. 313 ЦПК України передбачає, що апеляційний суд ухвалює рішення та постановляє ухвалу за правилами ст. 19 і гл. 7 розд. III цього Кодексу з винятками і доповненнями, зазначеними в ст. ст. 314 - 316 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає
Так, згідно зі ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Статтею 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Відповідно до зазначених правових норм співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є у спільній частковій власності. За відсутністю згоди порядок володіння та користування майном визначається судом за позовом одного або декількох співвласників.
Аналогічним чином, шляхом укладення нотаріально посвідченого договору чи в судовому порядку, співвласниками вирішується питання про виділ (поділ) нерухомого майна, що перебуває у їх частковій власності (ст. ст. 364, 365, 367 ЦК України).
Нотаріально посвідчений договір чи рішення суду про виділ (поділ) нерухомого майна, що перебувало у спільній власності, є відповідно до ст. ст. 18, 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі – Закон) підставою для видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно та реєстрації цих прав.
При цьому чч. 1, 2 ст. 21 Закону в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі – Державний реєстр прав) передбачено відкриття відповідного розділу на кожний об’єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше або яке не було зареєстровано відповідно до цього закону.
Згідно із чч. 1, 2, 5 ст. 22 Закону скасування реєстрації прав та закриття відповідного розділу в Державному реєстрі прав з відкриттям нового розділу реєстру прав і з присвоєнням нового реєстрового номеру може мати місце у разі поділу або об’єднання нерухомого майна.
Аналогічні положення містяться в п. 4.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (z0617-04) (далі – Тимчасове положення) у редакції від 17 травня 2004 року.
Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пп. 6.1, 6.2 Тимчасового положення (z0617-04) органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень приймають нормативні акти у формі рішень, у тому числі здійснюють оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності або за їх дорученням підготовку документів для видачі свідоцтв про право власності проводить бюро технічної інвентаризації.
Судами встановлено, що сторонами за цивільно-правовими угодами набувались у власність частини нежилої будівлі А-2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 відповідно ОСОБА_3 – 27/50 і 13\50, а всього 40/50 частин, та ОСОБА_4 – 10/50 частин і що право власності на ці частки було зареєстровано в Державному реєстрі прав, зокрема 13 лютого 2004 року за ОСОБА_4 на 10/50 (а.с. 15).
У порушення ст. ст. 213- 214 ЦПК України апеляційний суд при ухваленні рішення зазначених положень закону не врахував, не встановив фактів, які підлягали встановленню, та не застосував правову норму, яка підлягає застосуванню до правовідносин сторін.
При цьому в судовому засіданні встановлено та не заперечувалось сторонами, що поділу майна в натурі у порядку, визначеному законом, вони не здійснювали, а відтак суд не з’ясував, з яких передбачених ст. ст. 21, 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" підстав внесені зміни до Державного реєстру прав та відбулася перереєстрація прав сторін на нерухоме майно, як на окремі об’єкти нерухомості, а органом місцевого самоврядування ухвалено про це рішення.
Крім того, апеляційним судом допущені й інші порушення норм процесуального права.
Так, відповідно до ст. 10 ЦПК України сторони, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (1618-15) . Суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України (1618-15) .
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Виходячи з принципу процесуального рівноправ’я сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (v0002700-09) ).
У судовому засіданні від 25 травня 2010 року з метою з’ясування обставин, які мають значення для справи, апеляційний суд ухвалив викликати в судове засідання представника Роменського міського бюро технічної інвентаризації та витребував інвентарну справу на нежилі приміщення АДРЕСА_1 у зв’язку із чим судове засідання переніс на 15 червня 2010 року, однак у порушення ст. ст. 10, 213, 214 ЦПК України витребувані докази не дослідив.
За таких обставин, ураховуючи те, що апеляційним судом неправильно застосовано процесуальні норми права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Сумської області від 15 червня 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до апеляційного суду Сумської області.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк Судді: Л.І. Григор’єва Т.Є. Жайворонок Д.Д. Луспеник Н.П. Лященко