ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2011 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Григор’євої Л.І.,
Жайворонок Т.Є.,
Луспеника Д.Д.,
Лященко Н.П.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Першої Ужгородської державної нотаріальної контори, ОСОБА_7 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 13 серпня 2009 року,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Першої Ужгородської державної нотаріальної контори, ОСОБА_7 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Зазначав, що АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності їхнім із відповідачкою батькам, частки батьків у праві власності були рівними. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їхній батько – ОСОБА_8 Після його смерті відкрилася спадщина на ? частину зазначеної квартири. На момент смерті батька він разом із матір’ю, ОСОБА_9, постійно проживали зі спадкодавцем у спірній квартирі, тому відповідно до ст. 1268 ЦК України фактично в рівних частках, кожний по ? частині, прийняли спадщину, вступивши в управління та володіння спадковим майном.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати сторін – ОСОБА_9, яка 25 червня 2003 року склала заповіт, яким належне їй майно в рівних частках заповіла своїм дітям: йому та відповідачці. Належні їхній матері ? частини спірної квартири прийняли: він на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки постійно проживав із спадкодавцем, та відповідачка ОСОБА_7 на підставі ст. 1269 ЦК України шляхом подання в установлений законом строк заяви до нотаріальної контори. Отже, отримавши ? частину квартири у спадщину після смерті батька та успадкувавши 3/8 її частини після смерті матері (3/4:2=3/8), його (позивача) частка становила 5/8 частин спірної квартири. Розмір частки відповідачки ОСОБА_7 у спірній квартирі з урахуванням зазначених обставин становить 3/8 частини квартири. Проте ці обставини не були враховані нотаріусом та 22 серпня 2008 року відповідачці видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ? частину спірної квартири.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним видане відповідачці свідоцтво, визнати за ним право власності на 5/8 частин спірної квартири, а за відповідачкою – на 3/8 її частини.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 13 серпня 2009 року, позов задоволено: визнано недійсними видані ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Першою Ужгородською державною нотаріальною конторою 22 серпня 2008 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ? частину АДРЕСА_1
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що під час оформлення спадщини після смерті ОСОБА_9 і видачі спадкоємцям свідоцтв про право на цю спадщину були порушені права позивача на належну йому частку в спадковому майні, яка ним була прийнята після смерті батька - ОСОБА_8
Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
За правилами ст. ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкування є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_6 зазначав, що після смерті батька в 2005 році він фактично прийняв спадщину, оскільки на час смерті останнього постійно проживав разом із ним у спірній квартирі.
Разом з тим, заперечуючи проти позову, ОСОБА_7 зазначала, що її брат – позивач у справі - на час смерті їхнього батька не проживав у спірній квартирі, оскільки тривалий час знаходився за межами України, зокрема більше чотирьох років мешкав в Іспанії.
Вирішуючи спір, суд на порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив; не встановив та не зазначив у рішенні місце проживання ОСОБА_8, чи було це місце проживання постійним, хто проживав разом із ОСОБА_8 до його смерті, характер та період такого проживання із спадкодавцем; не з’ясував, чим підтверджується факт постійного проживання позивача з батьком на час його смерті; взагалі не вмотивував свого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Усупереч вимогам закону рішення суду ґрунтується на припущеннях.
Крім того, спір судом залишився не вирішеним. Рішення суду не містить будь-яких висновків в частині вимог про визнання права власності в порядку спадкування відповідно на 5/8 та 3/8 частин будинку.
Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 13 серпня 2009 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
М.В. Патрюк
Судді:
Л.І. Григор’єва
Т.Є. Жайворонок
Д.Д. Луспеник
Н.П. Лященко