22.09.2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Інтрамар" (далі-позивач) звернулось у місцевий господарський суд Одеської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" (далі-відповідач) про стягнення з останнього 630458,96 грн., у тому числі 418235,80 грн. заборгованості за виконані роботи по ремонту ліхтерів (суден) UDP-DM-1058 i UDP-DM-2258 по укладеному з відповідачем договору від 28.12.2005р. і прийняттям їх відповідачем із ремонту по актам приймання-передачі від 09.09.2005р., а також 212223,16 грн. штрафних санкцій (пені) за прострочку платежу за період з 09.12.2005р. по 08.09.2008р. (1005 днів).

У процесі розгляду справи 13.11.2008р. позивач на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу ( ГПК) України (1798-12) уточнив свої позовні вимоги і просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на його користь 878401,31 грн., збільшивши позовні вимоги на індекс інфляції з січня 2006 року по вересень 2008 року на суму 213437,90 грн. і 3% річних на суму 34504,45 грн. від простроченого платежу, посилаючись при цьому на те, що роботи по ремонту суден проводились до укладення договору від 28.12.2005р. на виконання робіт по ремонту вказаних суден. Договором в даному випадку, як зазначає позивач, є інші письмові документи, які підписані сторонами, а саме: акти передачі цих суден в ремонт від 16.08.2005р., виконавчі відомості з об’ємом робіт і їх вартістю, акти прийняття суден із ремонту від 09.09.2008р. Крім того, як вважає позивач, факт виконання ремонтних робіт на суднах підтверджується актами прийняття робіт Регістром судноплавства України від 14.10.2005р.

Таким чином, в доповненнях до позовної заяви, в яких були уточнені позовні вимоги, позивач змінив підставу позову, зазначивши, що договірні відносини між сторонами виникли не з договору від 28.12.2005р., а з перерахованих вище документів по ремонту суден.

У запереченнях на позов відповідач його не визнав, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності, який просить суд застосувати, позивач не довів документально свої вимоги згідно п.2.2.1 договору від 28.12.2005р., а також посилається на підписання актів про передачу суден в ремонт і прийняття їх з ремонту неповноважними особами відповідача, неузгодженість укладеного з позивачем договору від 28.12.2005р. на ремонт суден з Мінтрансом України.

У запереченнях на відзив відповідача позивач вважає цей відзив безпідставним, оскільки позовні вимоги обґрунтовані фактичним виконанням робіт по ремонту суден, строк позовної давності не пропущений, так як 14.10.2005р. ремонтні роботи були прийняті Регістром судноплавства України (акт від 14.10.2005р.), відповідач визнав борг укладенням договору від 28.12.2005р., резолюція посадової особи відповідача (головного інженера) на претензії позивача про оплату виконаних робіт по ремонту суден 20.08.2008р., акти по ремонту суден підписані повноважними особами відповідача.

Рішенням місцевого господарського суду від 16 грудня 2008 року (суддя Лєсогоров В.М.) у позові відмовлено, оскільки договір від 28.12.2005р., укладений між сторонами (позивачем і відповідачем), відповідно до ст.ст. 203, 215- 216 Цивільного кодексу України визнаний судом недійсним, який за висновком суду укладений з порушенням норм законодавства, а саме: Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" (1490-14) , а тому не створює юридичних наслідків, в зв’язку з чим у відповідача перед позивачем немає заборгованості за цим договором.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржене рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на ті ж підстави, що і в уточнених позовних вимогах, тобто, про наявність договірних відносин між позивачем і відповідачем свідчить не договір від 28.12.2005р., який визнаний судом недійсним, оскільки роботи по ремонту суден були виконані до укладення цього договору, а інші документи і, зокрема, акти передачі в ремонт і прийняття з ремонту суден підтверджується актом прийняття робіт Регістром судноплавства України від 14.10.2005р., укладення договору між сторонами від 28.12.2005р. свідчить про визнання боргу відповідачем.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач з нею не погоджується, вважаючи її безпідставною, а рішення суду таким, що відповідає Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" (1490-14) .

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції приходить до наступного висновку.

Як зазначено вище, ТОВ "Інтрамар" 22.09.2008р. звертаючись з позовом до ВАТ "Українське Дунайське пароплавство" про стягнення з останнього заборгованості в сумі 418235,80 грн. за ремонт суден (ліхтерів) UDP-DM-1058 i UDP-DM-2258 і штрафні санкції (пеню) в сумі 212223,16 грн. за прострочку платежу, а всього в сумі 630458,96 грн. (що є предметом позову), обґрунтувало свій позов укладеним договором від 28.12.2005р. на ремонт цих ліхтерів (підстава позову), на підставі п.2.3.3 якого були нараховані штрафні санкції (пеня) за кожний день просточки платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за період з 09.12.2005р. по 08.09.2008р. (1005 днів), що склало суму 212223,16 грн.

У процесі розгляду справи судом першої інстанції 13.11.2008р. ТОВ "Інтрамар" на підставі ст. 22 ГПК України подав до суду доповнення до позовної заяви, в якій збільшив позовні вимоги, нарахувавши індекс інфляції в сумі 213437,90 грн. і 3% річних в сумі 34504,45 грн., змінивши при цьому підставу позову, зазначивши, що позивач виконав роботи по ремонту суден до оформлення договору підряду від 28.12.2005р., але разом з тим, як вказує позивач в уточнених позовних вимогах, в даному випадку договір на виконання робіт по ремонту ліхтерів UDP-DM-1058 i UDP-DM-2258 між позивачем і відповідачем вважається укладеним і є діючим на підставі інших письмових документів, підписаних сторонами, і, зокрема: акти приймання ліхтерів в ремонт від 16.08.2005р., виконавчі відомості з визначенням об’єму робіт і їх вартістю, акти приймання ліхтерів з ремонту від 09.09.2005р. Крім того, як вважає позивач, факт виконання робіт по ремонту ліхтерів підтверджується актами приймання робіт Регістром судноплавства України від 14.10.2005р.

Але такі твердження позивача, що названі акти приймання суден в ремонт, відомості про об’єм ремонтних робіт і його вартість, акти приймання суден із ремонту, а також акти Регістра судноплавства України про черговий огляд ліхтерів (суден) є укладеним договором на виконання відповідачем робіт по ремонту вказаних ліхтерів (суден) є неправомірними з огляду на таке.

Згідно ч.2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини 2 якої підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

В актах приймання суден в ремонт від 16.08.2005р. і виконавчій ремонтній відомості, підписаними представниками сторін (директором від позивача і головним інженером від відповідача) не вказаний строк договору (угоди), на протязі якого сторони повинні здійснювати свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору, тобто відсутня суттєва умова договору, при відсутності якої договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Згідно ч.ч. 2 і 3 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов’язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, підписання представниками сторін актів про прийняття суден в ремонт та прийняття їх із ремонту і виконавчої ремонтної відомості з об’ємом ремонтних робіт на цих суднах і їх вартості не може свідчити про укладення між сторонами на підставі цих документів договору підряду по ремонту суден, оскільки в цих документах відсутній строк договору.

Акти Регістра судноплавства України від 14.10.2005р., на які посилається позивач, підтверджують виконання ремонтних робіт, які виконувались відповідачем на суднах.

Крім того, навіть якби на підставі вказаних та інших документів між сторонами (позивачем і відповідачем) склались договірні відносини, на чому позивач наполягав в уточнених позовних вимогах на підставі ст. 22 ГПК України, то така угода є недійсною відповідно до ст.ст. 203 і 215 ЦК України, згідно яким зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 2 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" у редакції, яка діяла на момент виконання ремонтних робіт відповідачем, що підлягали оплаті, забороняється укладення договорів на суму, що дорівнює або перевищує суму 300 тисяч гривень, а по цій справі спір йде про стягнення заборгованості з відповідача за виконані роботи по ремонту двох ліхтерів (суден) в сумі 418235,80 грн.

Відповідно до Статуту відповідача засновником останнього є держава в особі Міністерства транспорту України і відповідно до названого Закону сторони повинні були перед укладенням договору провести відповідні процедури, передбачені цим Законом.

Тому є необґрунтованим посилання позивача в доповненнях до апеляційної скарги на те, що виконані ремонтні роботи ліхтерів і оплата цих робіт у відношенні кожного з них не пов’язані між собою з посиланням на п.14 ч.1 ст. 42 Кодексу торговельного мореплавства України, яка розкриває поняття "морські вимоги", згідно з якими може бути арештоване судно

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Цією статтею встановлені наслідки недійсності правочину, згідно ч.1 якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

На зазначені вище обставини, у тому числі на зміну ТОВ "Інтрамар" (позивачем) підстави позову в заяві про уточнення позовних вимог, в якій вказав, що роботи по ремонту суден були виконані відповідачем до укладання договору від 28.12.2005р., суд першої інстанції приймаючи оскаржене рішення, не звернув уваги.

Не зважаючи на те, що роботи по ремонту суден позивачем виконувались по неукладеному між сторонами договору, тобто без договору, але ці роботи відповідачем були прийняті по актам прийняття ремонтних робіт від 09.09.2005р., які підписані представниками сторін, що свідчить про потребу в них відповідача, керівник останнього (президент Суворов П.С.) по факту виконаних позивачем робіт по ремонту суден у серпні –вересні 2005 року підписав договір, датований 28.12.2005р., в пункті 2.1.1 якого вказана вартість виконаних робіт –418235,80 грн., з цих підстав вказана сума підлягає стягненню з відповідача.

Підставою для стягнення суми 418235,80 грн., яка вказана у позові і в доповненні до нього, є лист ТОВ "Інтрамар" (позивача) від 20.08.2008р. про погашення заборгованості за виконаний ремонт ліхтерів в сумі 418345,80 грн., на якому головним інженером відповідача зроблена резолюція про підтвердження виконаних ремонтних робіт і необхідність їх оплати (а.с.48).

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача повідомив, що цей лист був підписаний не головним інженером, а віце-президентом відповідача - Лихоглядом К.А.

Посилання відповідача на те, що позивачем не пред’являлись вимоги про оплату виконаних робіт по ремонту суден спростовується матеріалами справи і, зокрема, претензією позивача від 05.08.2008р. про сплату 418245,80 грн. за ремонт суден, отримання якої відповідачем підтверджується накладною 027007 від 06.08.2008р. (кур’єрська експрес-доставка) і не заперечувалась представником відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 26.02.2009р., а також про це свідчить вказаний вище лист позивача від 20.08.2008р., на якому віце-президентом відповідача (по даним представника останнього) накладена резолюція про оплату вартості ремонту суден.

Штрафні санкції за прострочку оплати відповідачем виконаних ремонтних робіт як і індекс інфляції та 3% річних стягненню не підлягають, оскільки роботи виконувались відповідачем по неукладеному договору з позивачем (тобто без договору), який є підставою виникнення прав і зобов’язань сторін відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України і ст. 174 ГК України, про що зазначено вище.

Крім того, у зв’язку з тим, що позивач не надав на вимогу суду апеляційної інстанції доказів направлення відповідачу рахунку для оплати виконаних робіт по ремонту суден, що було передбачено підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 укладеного між сторонами договору від 28.12.2005р., а претензію про таку оплату направив відповідачу тільки 06.08.2008р., лист позивача від 20.08.2008р. було вручено відповідачу 22.08.2008р., на якому була накладена резолюція про оплату робіт, а згідно ст. 530 ЦК України боржник (відповідач) повинен був виконати вимогу про оплату у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, то в даному випадку нарахування позивачем штрафних санкцій, індексу інфляції і 3% річних за період з грудня 2005 року по вересень 2008 року є безпідставним.

Слід також зазначити, що нарахування штрафних санкцій позивач здійснив у порушення ч.6 ст. 232 ГК України, оскільки нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Ці вимоги чинного законодавства не враховані позивачем при нарахуванні штрафних санкцій.

Що стосується строку позовної давності, в зв’язку з пропуском якого, як вважає відповідач, у позові необхідно відмовити, то таке твердження відповідача є неправомірним.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про виконання нею свого боргу або іншого обов’язку.

В даному випадку, як було зазначене вище, про визнання відповідачем заборгованості за виконані роботи по ремонту ліхтерів свідчать підписання президентом (керівником) відповідача договору від 28.12.2005р. і зроблена резолюція посадовою особою відповідача на листі позивача від 20.08.2008р. про сплату заборгованості за виконані ремонтні роботи.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на відповідача згідно зі стягнутою сумою позову.

При таких обставинах оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що не відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а позов ТОВ "Інтрамар" підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене і керуючись ст.ст. 99, 101, 103- 105

Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтрамар" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 16 грудня 2008 року у справі №31/98-08-3988 скасувати.

Позов ТОВ "Інтрамар" задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Краснофлотська, 28, код ЄДРПОУ 001125821, р/р 2600801531105/980 в Ізмаїльській філії Укрексімбанку, МФО 328629) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтрамар" (65014, м. Одеса, вул. Маразлієвська, 8, код ЄДРПОУ 32428972, р/р 26009660539020 в ООФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 328016) 418235 (чотириста вісімнадцять тисяч двісті тридцять п’ять) гривень 80 копійок оплати за виконані ремонтні роботи, 4182 (чотири тисячі сто вісімдесят дві) гривні 35 копійок держмита і 118 (сто вісімнадцять) гривень на ІТЗ судового процесу, а також 2090 (дві тисячі дев’яносто) гривень держмита за подання апеляційної скарги.