ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 січня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Балюка М.І.,
Романюка Я.М.,
Охрімчук Л.І.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства "Павлоградвугілля", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Тернівці про стягнення недонарахованих щомісячних страхових виплат, компенсації за несвоєчасну виплату коштів та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Тернівці на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2006 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2007 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2003 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Павлоградвугілля" (далі – ВАТ "Павлоградвугілля"), посилаючись на те, що він працював на шахті "Самарська" ВАТ "Павлоградвугілля".
У зв'язку з отриманням ним професійного захворювання, висновком медико-соціальної експертної комісії від 22 червня 1995 року йому вперше встановлено 55 % втрати професійної працездатності.
Рішенням Тернівського міського суду від 14 травня 2003 року ухвалено стягнути на його користь із шахти "Самарська" ВАТ "Павлоградвугілля" одноразову допомогу, яка в подальшому виплачувалася йому не своєчасно.
Крім того, при нарахуванні щомісячних сум з відшкодування втраченого заробітку неправильно застосовувалися коефіцієнти підвищення тарифних ставок працівників.
Вважаючи свої права порушеними, позивач просив стягнути з відповідача на його користь недонараховані щомісячні суми з відшкодування втраченого заробітку та компенсацію за несвоєчасну виплату одноразової допомоги.
У процесі розгляду позивач доповнив підстави позову та свої вимоги. Так, ОСОБА_6 звернувся з позовом також до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Тернівці (далі – відділення), зазначаючи, що у зв’язку з установленням стійкої втрати професійної працездатності внаслідок отриманого на виробництві професійного захворювання щомісячні виплати страхового відшкодування в період з квітня 2001 року провадяться відділенням.
Проте, відповідачем неправильно було застосовано коефіцієнт зростання заробітної плати в галузях національної економіки України за даними центрального органу виконавчої влади з питань статистики та порушено положення законодавства.
Крім того, вважає, що ушкодженням здоров'я, йому заподіяно моральну шкоду.
Позивач просив стягнути з відділення на його користь недонараховані страхові виплати за період з 1 квітня 2001 року до 30 квітня 2006 року в сумі 34 718 грн.; страхові виплати в розмірі 2 999 грн. щомісяця, починаючи з 1 березня 2006 року та до наступного перерахунку; на відшкодування моральної шкоди 56 тис. грн.
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2007 року, позов задоволено частково, ухвалено: стягнути з відділення на користь ОСОБА_6 недонараховані страхові виплати за період з 1 квітня 2001 року до 1 березня 2006 року в сумі 34 714 грн. 08 коп.; страхові виплати в розмірі 2 999 грн. щомісяця, починаючи з 1 березня 2006 року та до наступного перерахунку; на відшкодування моральної шкоди 2 500 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В обгрунтування касаційної скарги відділення посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування зазначених судових рішень щодо часткового задоволення позовних вимог та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову про стягнення з відділення недонарахованих страхових виплат, суд першої інстанції та апеляційний суд, погоджуючись із ним, виходили з того, що при нарахуванні позивачу страхових виплат відділення неправильно застосувало норми ст. 29 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі – Закон від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV (1105-14) ), та помилково застосував до розрахунку коефіцієнти росту реальної середньої заробітної плати, встановлені постановами правління відділення, а не коефіцієнти росту середньої заробітної плати, затверджені Державним комітетом статистики України.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків – некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.
Частиною 2 ст. 16 Закону від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV передбачено, що безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція.
Згідно зі ст. 17 Закону від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків, зокрема, спрямовує і контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів; затверджує інструкцію про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів, погоджену з Національним банком України і спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, інші нормативні документи, що регламентують внутрішню діяльність Фонду.
Рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов’язковим для виконання всіма страхувальниками та застрахованими.
Частиною 2 ст. 29 Закону від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV передбачено, що перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки за даними центрального органу виконавчої влади з питань статистики. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року. При цьому визначена раніше сума щомісячної страхової виплати зменшенню не підлягає.
Згідно з пп. 4.4.2. – 4.4.4. Порядку призначення та здійснення страхових виплат потерпілим (членам їх сімей), узгодженого з Міністерством праці та соціальної політики України й затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 31 січня 2002 року № 7 (v0007583-02) (чинного на час виникнення спірних відносин), при проведенні перерахування щомісячних страхових виплат з 1 березня кожного року середньомісячна заробітна плата підлягає коригуванню. При цьому відкоригована середньомісячна заробітна плата не може перевищувати встановлену на дату настання права на перерахування максимальну величину (граничну суму) заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески до Фонду.
Перерахування щомісячних страхових виплат проводиться з урахуванням вимог абз. 3 ч. 1 ст. 34 базового Закону від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV (1105-14) , а саме: у разі, коли потерпілому одночасно із щомісячною страховою виплатою призначено пенсію по інвалідності у зв’язку з одним і тим самим нещасним випадком або професійним захворюванням, їх сума не повинна перевищувати середньомісячний заробіток, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я.
Сума перерахованої щомісячної страхової виплати та пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (станом на 1 березня відповідного року) обмежується відкоригованим середньомісячним заробітком потерпілого.
При перерахуванні щомісячних страхових виплат з 1 березня для коригування середньомісячної заробітної плати застосовується коефіцієнт, на який перераховуються щомісячні страхові виплати потерпілим (членам їх сімей) за рішенням правління Фонду.
Водночас слід зазначити, що аналогічна норма міститься і в новій редакції Порядку призначення та здійснення страхових виплат застрахованим особам (членам їх сімей), затвердженого постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 квітня 2007 року № 24 (z0715-07) , згідно з пп. 3.4.4., 3.8.2. якого розмір щомісячної страхової виплати встановлюється з урахуванням коефіцієнтів перерахування, які встановлюються правлінням Фонду щороку з 1 березня; перерахування розміру щомісячної страхової виплати проводиться виходячи з відкоригованої заробітної плати на коефіцієнт підвищення страхових виплат, затверджений правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Указаний Порядок призначення та здійснення страхових виплат застрахованим особам (членам їх сімей) затверджено відповідно до Закону від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV (1105-14) , до якого внесено зміни Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V (717-16) , що набрав чинності 20 березня 2007 року, відповідно до яких п. 7 ч. 7 ст. 17 Закону від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV доповнено абзацом одинадцятим та визначено повноваження правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків щодо затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат.
З матеріалів справи вбачається та це не заперечувалося позивачем, що відділенням проводились перерахування щомісячних страхових виплат позивачу у відповідності з постановами правління Фонду.
Так, перерахування сум щомісячних страхових виплат проводилося застрахованим особам згідно з постановами правління Фонду: від 14 березня 2002 року № 15 (v0015583-02) - на коефіцієнт 1,193, від 4 березня 2003 року № 3 (v0003583-03) - на коефіцієнт 1,182, від 24 лютого 2004 року № 5 - на коефіцієнт 1,152, від 28 лютого 2005 року № 3 (v0003583-05) - на коефіцієнт 1,238 та від 6 березня 2006 року № 3 (v0003583-06) - на коефіцієнт 1,203. У кожній з них зазначено, що такий коефіцієнт взято за даними Державного комітету статистики України.
Проте суди на викладене уваги не звернули та в порушення ст. 213 ЦПК України належної оцінки не дали.
Таким чином, у суду першої інстанції не було передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про стягнення страхових виплат, а в апеляційного суду – для висновку про законність рішення суду першої інстанції в цій частині.
Крім того, задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що на момент установлення вперше позивачу висновком медико-соціальної експертної комісії (1995 рік) втрати працездатності питання щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я, регулювалося Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (далі – Правила), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) , згідно з якими моральна шкода відшкодовується в розмірі, який не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат, що становить 2 550 грн.
Так, дійсно правила є спеціальним нормативним актом, який регулював станом на 22 червня 1995 року (встановлення висновком медико-соціальної експертної комісії позивачу вперше відсотків втрати працездатності) відносини з відшкодування власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків.
Відповідно до п. 11 Правил (472-93-п) у редакції, чинній станом на 22 червня 1995 року, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду.
Разом із тим, згідно з п. 3 Прикінцевих положень Закону України № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (у редакції, чинній на момент передання справи позивача до відділення) відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги; уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом (1105-14) підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п. 1-2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) , особам, право яких на отримання відшкодування шкоди, заподіяної їм унаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних із виконанням ними трудових обов'язків, було встановлено раніше згідно з відповідним законодавством СРСР, Української РСР або України, шкода відшкодовується на підставі зазначеного Закону № 1105-XIV (1105-14) . Особам, які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, Фонд сплачує страхові виплати, у тому числі і грошову суму за моральну шкоду (ст. ст. 21, 28 Закону № 1105-XIV), з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників на такі виплати, або коли таке право встановлено в судовому порядку.
Як установлено судами ВАТ "Павлоградвугілля" передало справу позивача до відділення в 2004 році.
Разом із тим, відповідно до ст. 71 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Право на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, у позивача виникло з 22 червня 1995 року, коли висновком медико-соціальної експертної комісії йому було встановлено 55 % втрати професійної працездатності (а.с. 12).
Передбачений ст. 71 ЦК УРСР 1963 року трирічний строк позовної давності для вимог про відшкодування указаної моральної шкоди сплинув 22 червня 1998 року, тобто до набрання чинності ЦК України (435-15) 2003 року.
Отже, правила ЦК України (435-15) 2003 року про позовну давність, зокрема ст. 268 ЦК України, до спірних правовідносин не застосовуються відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) 2003 року.
Проте судами в порушення вимог ст. ст. 10, 213, 214 ЦПК України не перевірено доводи представника відділення щодо пропуску позивачем строку позовної давності стосовно вимог про відшкодування моральної шкоди та не встановлено причини пропуску позивачем цього строку.
За таких обставин судові рішення в частині задоволення позовних вимог підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи в цій частині на новий розгляд.
Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог до підприємства не оскаржуються.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Тернівці задовольнити частково.
Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2006 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2007 року в частині задоволення позовних вимог скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді Верховного Суду України:
М.І. Балюк
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін