третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів -Відкрите акціонерне товариство "Райфайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції, м.Дніпропетровськ,

провизнання договору недійсним, -

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08 січня 2009 року у справі № 8/173-08(25/67-07) (суддя Дубінін І.Ю.) позов ЗАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" задоволено; визнано недійсними укладені між ВАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 21 червня 2007 року договори купівлі-продажу нерухомого майна - цілісного майнового комплексу (консервний завод з господарськими будівлями та спорудами), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1та нежитлового приміщення, розташованого за адресою:АДРЕСА_1; зобов'язано відповідача-1 -ВАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" повернути відповідачу-2 -ФОП ОСОБА_6. отримані за договорами грошові кошти у сумі 320000 грн.; зобов'язано відповідача-2 0 ФОП ОСОБА_6повернути відповідачу-1 -ВАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" будівлі та споруди, отримані за договорами від 21 червня 2007 року; стягнуто з відповідачів на користь позивача судові витрати, сплачені за розгляд справи, з кожного по 1701,50 грн.

При винесенні рішення суд виходив із порушення відповідачами при укладенні оспорюваних договорів вимог ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач-2 -ФОП ОСОБА_6, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що комітетом кредиторів у межах повноважень відповідно до ч.1 ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначив порядок продажу майна банкрута шляхом його продажу ПП ОСОБА_6. за 320000 грн. за відповідними договорами, що унеможливлює подальше регулювання відносин з продажу майна банкрута нормами ч.3 ст.30 вказаного Закону. Відповідач вказує про безпідставність застосування судом положень ст.ст. 15, 16 та 215 ЦК України за відсутністю у позивача порушеного права на придбання майна банкрута за результатами конкурсу. Також відповідач посилається на неправомірність застосування судом п.1 ст. 83 ГПК України.

Відповідач-1 -ЗАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" та третя особа -ВАТ "Райфайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції, у поданих відзивах на апеляційну скаргу підтримали за викладеними в ній обставинами.

Позивач -ЗАТ "Царичанський завод мін води", проти апеляційної скарги заперечує, рішення суду вважає законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а в задоволенні апеляційної скарги -відмовити.

В порядку ст. 77 ГПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача-2 та витребуванням додаткових документів, розгляд справи відкладався з 12 лютого 2009 року до 26 лютого 2009 року.

Вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 07 червня 2007 року у справі № Б15/29/212/04 відповідача-1 -ВАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру на один рік до 07 червня 2008 року, ліквідаторм банкрута призначено арбітражного керуючого ОСОБА_2 /а.с.11 т.1/.

18 червня 2007 року відбулося засідання комітету кредиторів банкрута ВАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Згідно протоколу засідання, копія якого у відповідності до ч.2 ст. 36 ГПК України засвідчена відповідачем-2 та приєднана до матеріалів справи /а.с.60-63 т.3/, комітетом кредиторів прийнято рішення про продаж будівель та споруд, що належать ВАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташовані за адресою: АДРЕСА_1 приватному підприємцюОСОБА_6 за ціною 320000 грн. з ПДВ.

На підставі вказаного рішення комітету кредиторів, 21 червня 2007 року відповідачем-1 -ВАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" в особі ліквідатора ОСОБА_2 та відповідачем-2 -Приватним підприємцем ОСОБА_6 укладені договори купівлі-продажу:

- договір купівлі-продажу нерухомого майна -консервного заводу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: ДАДРЕСА_1 за ціною 261852 грн. /а.с.19-21 т.1/;

- договір купівлі-продажу нерухомого майна -нежитлової будівлі їдальні,

розташованої за адресою: АДРЕСА_1за ціною 30040 грн. /а.с.37 т.1/;

- договір купівлі-продажу нерухомого майна -будівлі гуртожитку, розташованого за адресою:АДРЕСА_1, за ціною 28108 грн. /а.с.38 т.1/.

Договори посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округуОСОБА_7., зареєстровані в реєстрі за №№НОМЕР_1НОМЕР_1,НОМЕР_1відповідно.

В липні 2007 року позивач -ЗАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" звернувся до господарського суду з позовом про визнання вказаних договорів недійсними.

Судова колегія погоджується з висновком господарського суду про задоволення позовних вимог.

Порядок продажу майна банкрута встановлений ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно ч.1 ст.30 Закону після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Як встановлено ч.2 ст.30 Закону, ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

Відповідно до ч.3 ст.30 Закону у разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) .

Як вірно зазначено господарським судом, при продажу майна банкрута вищевказані положення Закону були порушені.

Відповідно до положень ч.1 ст.30 Закону про банкрутство комітет кредиторів може встановити інший порядок продажу майна банкрута, ніж продаж майна на відкритих торгах.

Проте, встановлення іншого, ніж продаж на відкритих торгах, порядку продажу майна банкрута, не звільняє від виконання приписів ч.ч.2 та 3 ст.30 Закону щодо обов'язкової публікації інформації про продаж майна банкрута, обов'язкового проведення ліквідатором конкурсу (аукціону) при надходженні декількох пропозицій щодо придбання майна банкрута та погодження комітетом кредиторів запропонованого ліквідатором порядку, складу, умов та строків придбання майна банкрута.

Метою ліквідаційної процедури є найбільш повне задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута. Комітет кредиторів відповідно до ч.1 ст.30 Закону може відмовитись від проведення відкритих торгів, що не виключає вжиття заходів з продажу майна банкрута за найвищою ціною.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, позивач -ЗАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" на засіданні комітету кредиторів 18 червня 2007 року заперечував проти прийняття рішення щодо продажу майна боржника ПП ОСОБА_6. та заявляв пропозицію з придбання вказаного майна. Проте, ліквідатором та комітетом кредиторів пропоновані позивачем умови придбання майна не з'ясовувалися і питання щодо проведення конкурсу не вирішувалося та безпідставно залишено без розгляду. Ліквідатором не здійснено опублікування інформації про продаж майна банкрута та не надано на погодження комітету кредиторів порядку продажу майна банкрута з урахуванням заявлених пропозицій.

Вищевикладені обставини свідчать про невідповідність оспорюваних договорів купівлі-продажу вимогам закону, що є безумовною підставою для визнання їх недійсними на підставі ч.ч.1, 3 ст. 215 ЦК України.

Як встановлено ч.ч.1,3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судова колегія визнає необґрунтованими твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що встановлення комітетом кредиторів іншого порядку продажу майна банкрута, ніж відкриті торги, унеможливлює подальше регулювання відносин щодо продажу майна банкрута нормами ч.ч.2, 3 ст.30 Закону.

Продаж майна на умовах конкурсу (аукціону) при наявності декількох пропозицій щодо придбання майна банкрута не вимагає проведення відкритих торгів, а бланкетна норма ч.3 ст.30 Закону про банкрутство відсилає до положень Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) в частині врегулювання порядку проведення конкурсу та аукціону (ст.ст.17 та 18 цього Закону).

Крім цього, встановлення комітетом кредиторів іншого порядку продажу майна банкрута не звільняє від додержання правил ч.2 ст.30 Закону про банкрутство, в тому числі щодо публікації оголошення, погодження порядку продажу майна комітетом кредиторів та застосування вимог Закону України "Про приватизацію державного майна і інших нормативно-правових актів з питань приватизації при продажу майна підприємств, заснованих на державній власності.

Також, судова колегія вважає неспроможними посилання відповідача в апеляційній скарзі про вихід господарського суду за межі позовних вимог.

Як встановлено п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п.п.2, 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10 грудня 1996 року № 02-5/422 (v_422800-96) "Про судове рішення" згідно з статтею 4 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно позовної заяви ЗАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1", вимоги позивача про визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу обґрунтовані порушенням відповідачами при їх укладенні вимог ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Виходячи із заявлених позовних вимог господарським судом повно, всебічно та об'єктивно з'ясовані всі обставини справи щодо укладення оспорюваних договорів та зроблений вірний висновок про невідповідність вказаних договорів вимогам ст.30 Закону про банкрутство та прийняте обґрунтоване рішення про визнання їх недійсними на підставі ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 115 ЦК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Положення ч.3 ст. 215 ЦК України передбачають визнання недійсним оспорюваного правочину, недійсність якого прямо не встановлена законом та закріплюють процесуальне право особи на звернення до суду з відповідним позовом про визнання недійсним правочину на підставах встановлених законом і посилання позивача на ч.3 ст. 215 ЦК України не виключає можливості визнання судом правочину недійсним на підставі ч.1 ст. 215 ЦК України.

Підстав для застосування господарським судом при вирішенні даного спору положень ст. 83 ГПК України судова колегія не вбачає.

Як встановлено ч.2 ст. 104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Неправильне застосування судом положень ст. 83 ГПК України не може слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення господарського суду, яке є вірним по суті.

Також, судова погоджується з рішенням господарського суду в частині зобов'язання відповідачів повернути один одному все отримане за договорами у зв'язку з визнанням їх недійсними відповідно до положень ст. 216 ЦК України.

У зв'язку з вищевикладеним колегія суддів вважає, що рішення суду повністю відповідає вимогам законодавства і підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08 січня 2009 року у справі № 8/173-08(25/67-07) залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 -без задоволення.