Дочірнє підприємство"Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії"Нафтогаз України" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Дочірньої компанії"Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії"Нафтогаз України" 28 651 638,87грн. за договором" № 480-03/11-7 від 30.12.2003.

11.11.2008 представником позивача було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, стягнення з відповідача 28 786 198,06грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2008 позов задоволено частково. Стягнуто з Дочірньої компанії"Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії"Нафтогаз України" на користь Дочірнього підприємства"Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії"Нафтогаз України" 10 632 630,88грн. основного боргу, 8 627 531,78 грн. - інфляційні витрати, 1 439 479,60 грн. – 3 % річних, 25 500,00грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення з Дочірньої компанії"Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії"Нафтогаз України" суми основного боргу в розмірі 8 000 000,00 грн. провадження у справі припинено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Дочірня компанія"Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії"Нафтогаз України" (відповідач) звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить його скасувати повністю та прийняти нове рішення яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю. Відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято без з’ясувань всіх обставин справи, неправильно зробив оцінку доказів та з порушенням норм матеріального права.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Апеляційний господарський суд у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд прийшов до наступного.

30.12.2003 між позивачем в якості постачальника та відповідачем якості покупця було укладено договір № 480-03/11-7, відповідно до умов якого постачальник зобов’язався поставити покупцю матеріально-технічну продукцію, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити продукцію на умовах, що передбачені даним договором (п. 1.1. договору).

Згідно п. 1.2. договору, найменування, кількість, ціна та асортимент продукції вказані в додаткових угодах, які є невід’ємною частиною даного договору.

Пунктами 6.1., 6.2., 6.3. договору передбачено, що додаткова угода є невід’ємною частиною договору. В додаткових угодах сторони визначають: найменування, кількість, асортимент продукції; ДЕСТ (ТУ), інші вимоги до якості; ціпу, розмір націнки; умови поставки, умови оплати, строк поставки, строк оплати та інші істотні умови. Додаткова угода діє протягом строку дії договору.

Відповідно додаткової угоди № 119-6 до договору від 30.12.2003 № 480-03/11-7 позивач зобов’язався поставити відповідачу продукцію вартістю 23 257 630,88 грн., в свою чергу відповідач зобов’язувався оплатити поставлену продукцію по факту поставки.

Пунктом 3.3 договору зазначено, що остаточні розрахунки здійснюються покупцем в 20-денний термін після поставки продукції згідно з п. 4.5. договору на підставі рахунка-фактури постачальника.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу у власність товар на загальну суму 23 257 630,88 грн., що підтверджується довіреністю № ЯЛУ-326369 від 23.03.2006 та видатковою накладною № 739 від 23.03.2006.

Таким чином, прострочення відповідача з оплати вартості поставленої продукції настало, через 20 днів після підписання видаткової накладної, -13.04.2006 року.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідачем було сплачено позивачу за поставлений товар частково кошти у сумі 4 625 000,00грн.

Отже у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 18 632 630,88грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Пунктом 4.2 договором № 480-03/11-7 зазначено, що сторонами було погоджено строк виконання зобов’язання щодо оплати вартості отриманої продукції проте відповідач, в порушення вимог чинного законодавства та умов договору, за отриманий товар повністю не розрахувався.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було сплачено заборгованість за поставку по договору № 480-03/11-7 у розмірі 8 000 000,00 грн.. про що підтверджується платіжним дорученням № 9719 від 16.10.2008.

Отже судом першої інстанції обґрунтовано припинено провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 8 000 000,00грн. на підставі п. 1.1 ст. 80ГПК України

Таким чином у відповідач існує заборгованість перед позивачем у сумі 10 632 630,88 грн.

Згідно ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному разі це стосується відповідач, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він просив скасувати рішення суду першої інстанції. На підставі викладеного, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно з’ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги Дочірньої компанії"Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії"Нафтогаз України" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2008 - відсутні.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії"Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії"Нафтогаз України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2008 без змін.